ВЗІРЕЦЬ ПЕРЕКЛАДНОЇ ЛІТЕРАТУРИ – БІБЛІЯ – ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
“Біблія – це найкращий дар, даний людині Богом” (Авраам Лінкольн)
Головний твір перекладної літератури – Біблія, яку вважають однією з найдавніших пам’яток світового письменства.
Біблія – збірник сакральних1 текстів, які стали джерелом Божого Одкровення для християн. Назва походить від грецького слова biblion – “сувій”, “книга”. Біблію як комплекс книг створювали майже тисячоліття (ХІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е.) понад сорок авторів із різних земель (Азії, Африки, Європи). Усі вони – представники різних соціальних станів, які проживали в різних умовах. Були серед них царі і хлібороби, філософи і рибалки, лікарі і міністри, митники і полководці, юнаки і сивобороді старці. Мойсей, натхненний Святим Духом, писав у пустелі, Даниїл – і в царському палаці, і в час затишшя на полі бою, Єремія та Павло – навіть у темниці, Лука – під час подорожей. Написане ними вражаюче точно передає події, що добре видно при зіставленні й порівнянні окремих книг Біблії. Переписували і збирали ці книги воєдино ще майже тисячоліття, аж поки в Х-ХІІ ст. вона не з’явилася в Києві.
1 Сакральний (від лат. sacrum) – священний; найчастіше цей термін стосується релігійного тексту або церковного ритуалу.
Біблію утворюють дві самостійні частини, в назвах яких використане слово Завіт (Заповіт) – з єврейської bәrit і грецької diaqhkh – “угода”, “союз”.
Старий Завіт (містить 50 книг) – це фактично довголітня історія життя давніх євреїв з детальним описом побуту, етнографії, воєн, міграції, укладу життя, моралі, звичаїв і традицій. Старий Завіт містить головні істини – настанови, передані людям Богом через Мойсея, сповіщає план спасіння обраного народу.
Як взірець літератури стародавнього Сходу (а саме такими є особливо поетичні розділи першої частини Біблії: книга Буття, книга Псалмів, Пісня Пісень), Старий Завіт цікавить і сучасного читача, адже для того щоб збагнути події сьогодення, знати новітню історію – замало. Треба вміти перейматися думками й почуттями народів, які жили дуже давно, воювали, страждали, вистоювали в надзвичайних труднощах своє право на майбутнє і залишили про себе в книгах роздуми й уявлення про світ.
У перших розділах книги Буття подано історію створення світу, опис раю – прекрасного саду Едему, перебування в ньому перших людей Адама і Єви, їхнього гріхопадіння й вигнання з раю, розповідь про життя нащадків Адама і Єви, всесвітній потоп, порятунок родини Ноя, зведення Вавилонської вежі, розселення нащадків трьох Ноєвих синів: Сима, Хама та Яфета, від яких походять усі народи світу. Що цікаво й важливо, відразу ж після гріхопадіння перших людей – Адама і Єви – повідомляється про майбутній прихід Спасителя.
Друга половина книги Буття знайомить нас із життям Авраама і його родини. Докладно описано історію Йосифа. Проданий братами в неволю, він стає найвищим єгипетським царедворцем, розпорядником майна фараона і завдяки цьому рятує батьківську родину від голоду. Наступні чотири книги П’ятикнижжя описують вихід євреїв з Єгипту.
Поль Гюстав Доре. Мойсей спускається з гори Синай зі скрижалями Завіту. Гравюра до Біблії (1866)
Головною подією виявляється отримання Мойсеєм Закону (Божих Заповідей) на Синайській горі. Подорож до обіцяної Богом землі триває сорок років, аж доки природною смертю не помирає покоління вихованих у Єгипті євреїв-рабів, які неодноразово були готові повернутися до ситого рабства (“м’ясних казанів”), і не виростає нове, національно свідоме та готове до державотворчих діянь покоління вільних від народження людей. Щоб прискорити входження свого народу, який готовий збунтуватися й відмовитися від високої мети, Мойсей вступає в жорстку суперечку з Богом, гине через свою непокірність, але в останні хвилини життя бачить Землю Обітовану й отримує підтвердження, що народ її незабаром здобуде.
Новий Завіт (містить 27 книг) трактують як благодать, союз любові Бога і людей. Ця книга складається з чотирьох Євангелій (законодавчих книг). Також до Нового Завіту входять розповіді про діяння святих апостолів і послань апостола Павла, Петра, Йоана Богослова, Юди, а також Одкровення Йоана Богослова, або Апокаліпсис (пророча книга про кінець світу). Назва Євангеліє (грец. Ευαγγέλιον) дослівно перекладається як “добра новина”. Чотири Євангелія написані учнями Ісуса Христа: Матвієм, Марком, Лукою та Йоаном. Вони розповідають про життя Христа – від народження до воскресіння. Книга діянь святих апостолів починається з розповіді про вознесіння Господнє та зіслання Святого Духа на учнів Христа. Апостольські послання – це листи апостолів як до окремих громад, так і до всіх віруючих.
Біблійні легенди і притчі
У Біблії широко використовуються такі літературні жанри, як міф, молитва, легенда, притча, кожен із яких має виразний елемент повчальності, є своєрідною настановою, пам’яткою для людини у складних ситуаціях її життя. Проте основними вкрапленнями в тексти Святого Письма вважають саме легенди і притчі.
Легенди – невеликі за обсягом фантастичні оповіді міфологічного, апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обов’язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та побудовою сюжету на основі таких композиційних прийомів, як метаморфоза, антропоморфізм1. Як фольклорним, так і біблійним та літературним легендам притаманні драматизм і водночас незмінність, остаточна завершеність сюжету.
Жанровими відмінностями основних частин Біблії є те, що для Старого Завіту найбільш характерними є легенди, а в Новому Завіті для повчань і настанов використовують притчі, які найчастіше звучать з уст Ісуса Христа, рідше – з уст апостолів.
У цих текстах людське життя подається крізь призму стосунків із Богом.
1 Антропоморфізм – персоніфіковане уподібнення явищ або стихій до людини.
Притча – жанр алегорично-дидактичної (виховної) оповіді, що своїм повчальним змістом тяжіє до мудрості релігійно-філософського плану.
Порівняння подій та людських учинків у притчах наповнені символічним значенням. На відміну від байки, для притчі характерна стислість і влучність викладу, допускається навіть відсутність розгорнутої сюжетної дії; притча ніколи не висміює, не зображує сатирично події та явища.
Загальновідома легенда про Вавилонську вежу міститься в Книзі Буття. Експозиція (передмова, попередні події) до цього твору оповідає читачам, що після всесвітнього потопу нащадки Ноя оселились у месопотамській долині.
Їхнє життя було безбідним, і це породило пиху та гординю, тож люди вирішили дорівнятися до Бога й побудувати вежу до самого неба. Закономірно, що Господь розгнівався і покарав будівничих тим, що вони несподівано почали розмовляти різними мовами, не змогли порозумітися й покинули розпочату справу. Саме з цієї біблійної легенди бере початок метафора “Вавилон”, що означає сум’яття, безлад, а також фразеологізм “вавилонське стовпотворіння” – як справа, яка ніколи не буде завершена. Сучасні археологи довели, що в основу біблійної легенди покладені справжні історичні події. Вавилонська вежа, або зикурат Етеменанкі (“Наріжний камінь небес і землі”), справді існувала у II тис. до н. е.
Легенда про Мойсея пов’язана з історією митарств1 Ізраїльського народу. Єгипетські фараони злякалися, що ізраїльське плем’я може стати надто великим і небезпечним для існування їхньої держави, тому влада посилала військових убивати в єврейських сім’ях новонароджених хлопчиків. Одна винахідлива родина три місяці переховувала своє немовля в очереті над Нілом. Дочка фараона випадково знайшла хлопчика й дала йому ім’я Мойсей, що означало “видобутий (виловлений) із води”. Саме Мойсеєві судилося вивести євреїв з єгипетського полону, дивовижним чином перейти по дну Червоне море й після тяжких сорокарічних мандрів пустелею довести свій народ до Землі Обітованої, тобто обіцяної Богом території, на якій євреї почувалися б господарями, а не рабами.
Насичена різноманітними подіями біографія Мойсея відображена у чималій кількості цікавих оповідей, уміщених на сторінках Біблії.
Притча про блудного сина – одна з найвідоміших. Блудний син – це символ гріховності, а батько – уособлення Божої любові та милосердя. Упадок і навернення блудного сина богослови пов’язують із таїнством покаяння – сповіддю.
1 Митарства – тяжкий перебіг подій, великі труднощі, випробовування.
Пітер Брейгель-старший. Зведення Вавилонської вежі (1563)
Рембрандт Гарменсзон ван Рейн. Повернення блудного сина (1669)
Старший син нездатний збагнути силу батьківської любові та прощення. Він не розуміє, як можна радіти з причини повернення сина, який не зберіг, а бездумно розтратив свою частку батьківської спадщини. Цінність майна для благополучного брата вища від цінності життя людини, яку всі вважали навіки втраченою, мертвою. Таким чином, тут порушена ще одна проблема – любові до ближнього, мотив якої трагічно зазвучав у старозавітній легенді про Каїна й Авеля.
Біблія – невичерпне джерело образів, тем і мотивів для світового та українського мистецтва
На всіх етапах розвитку літератури й образотворчого мистецтва майстри слова й пензля зверталися до сюжетів і мотивів Святого Письма. В українській літературі письменники й раніше художньо інтерпретували1 і нині запозичують й вдало використовують біблійні мотиви та сюжети. Тарас Шевченко багато епіграфів до своїх творів брав із Біблії, біблійні мотиви й образи наповнюють лірику і ліро-епос усіх періодів творчості митця. Іван Франко написав поеми “Мойсей” і “Смерть Каїна”. Леся Українка створила драми “Одержима”, “Вавилонський полон”. Володимир Сосюра став автором поем “Каїн”, “Мойсей”, “Христос”, “Ваал”. Ліна Костенко біблійні теми висвітлила у віршах “Був Ірод, і була Іродіада”, “Брейгель”, “Шлях на Голгофу”, “Перш, ніж півень запіє”. Сюжети біблійних оповідей використовували такі українські прозаїки, як Гнат Хоткевич у романі “Авірон”, Ольга Кобилянська у повісті “Земля”, Юрій Яновський у новелі “Подвійне коло” з роману “Вершники”, Микола Хвильовий в оповіданні “Мати”, Іван Багряний у романі “Сад Гетсиманський”. Як художник, Тарас Шевченко, перебуваючи на засланні, створив живописну серію на основі сюжетів біблійних притч. До скарбниці світових шедеврів малярства належать “Таємна вечеря” Леонардо да Вінчі, “Сікстинська Мадонна” Рафаеля Санті, “Страшний суд” Мікеланджело Буонарроті, “Зведення Вавилонської вежі” Пітера Брейгеля-старшого.
1Інтерпретувати – трактувати, на свій лад тлумачити.
Рафаель Санті. Сікстинська Мадонна (1515)
Діалог із текстом
1. Які події вплинули на розвиток книжної писемності Русі? Що лягло в основу перекладної й оригінальної літератури давньої Русі-України?
2. Що ви довідалися про Біблію як Книгу книг?
3. Які події висвітлено в Старому Завіті, а які – в Новому?
4. Що ви можете сказати про значення Біблії у вихованні культури поведінки, прищепленні молодому поколінню поваги до моралі?
5. Прокоментуйте висновок про Святе Письмо, зроблений сучасним професором-теологом Йосипом-Тодосієм Сележаном: “У цій книзі вміщено універсальне послання – до всіх людей і до кожного зокрема. Це книга, яку з користю прочитає і дитина, і вчений муж”.
6. Які літературні жанри характерні для Старого і Нового Завітів?
7. Пригадайте, на які різновиди поділяють фольклорні легенди. Назвіть відомі вам народні легенди. Які біблійні легенди ви знаєте?
8. Від чого застерігає людство легенда про Вавилонську вежу?
9. Розкрийте зміст і приховані смисли відомих вам легенд про Мойсея.
10. З якої причини Мойсей розбив скрижалі – кам’яні таблиці із Заповідями Божими? Що саме спонукало біблійного пророка до такого вчинку?
11. Подискутуйте з однокласниками, чи актуальні сьогодні Божі Заповіді, які отримав Мойсей на горі Синай. Належно аргументуйте свою думку.
12. Які ознаки характерні для жанру притчі? Назвіть основні відмінності між притчами і байками.
13. Чим саме притча відрізняється від легенди?
14. Які літературні твори-притчі ви читали в попередніх класах?
15. Чим цінна для нинішніх поколінь біблійна притча про блудного сина? Чого саме вона вчить?
Діалоги текстів
1. Які українські і зарубіжні письменники зверталися до біблійної тематики? Складіть перелік відомих вам творів.
2. Знайдіть і прочитайте вірш Ліни Костенко “Перш, ніж півень запіє”. Поміркуйте над тим, як поетеса проінтерпретувала біблійну оповідь про відречення апостола Петра від Ісуса Христа. Яка основна думка цього вірша? У чому полягає авторська позиція в цьому творі?
Мистецькі діалоги
1. Розгляньте картину Пітера Брейгеля-старшого “Зведення Вавилонської вежі” (с. 27) і спробуйте довести, що будівництво легендарної вежі було масштабним і величним.
2. Як ви вважаєте, чому художник Рембрандт наголошував, що головні герої на картині “Повернення блудного сина” (с. 28) втілюють його самого в різні періоди життя: блудний син – у роки юності, його брат – у роки зрілості, батько блудного сина – на старість? Чи міняється характер і погляди людини на світ і людські вчинки з роками? Чому?
(2 votes, average: 3.00 out of 5)