Ввизначення активності лактатдегідрогенази

Активність ЛДГ в сироватці крові підвищується при багатьох патологічних станах, тому для диференціальної діагностики захворювань більш доцільно досліджувати зміни спектра ізоферментів ЛДГ. В даний час накопичено велику кількість даних про розподіл ізоферментів ЛДГ в тканинах і про зміну спектра ізоферментів ЛДГ в сироватці крові при різних захворюваннях. Ізоферментний спектр скелетної мускулатури показує переважання ЛДГ5. При м’язової дистрофії відзначені збільшення більш рухливих ізоферментів ЛДГ і зниження активності ЛДГ5, що характерно і для багатьох нейром’язових захворювань. Причиною зміни спектра ізоферментів може бути швидке видалення малорухливих изоферментов з циркуляції. Активність ЛДГ5 в сироватці крові – чутливий індикатор гепатоцелюлярного поразки, збільшення його активності зазвичай спостерігають при гепатиті, гіпоксії печінки (включаючи застій крові в печінці внаслідок серцевої недостатності), лікарської інтоксикації, цирозі, пухлинах і травмі. Активність ЛДГ сироватки крові завжди підвищена при мегалобластної і гемолітичної анемії, збільшення це пов’язано зі зростанням активності ЛДГ1 і ЛДГ2. Розподіл ізоферментів майже завжди відповідає нормі при залізодефіцитних анеміях, панцитопенії і вторинних Поліцитемія. Активність ЛДГ в сироватці крові не підвищується при хронічних захворюваннях нирок і уремії, але іноді зростає після гемодіалізу або плазмаферезу, що може бути пояснено видаленням з крові інгібіторів (сечовина, оксалати).

Загальна активність ЛДГ при інфаркті міокарда найбільш значно підвищується протягом перших 2 діб після нападу стенокардії і до вихідного рівня знижується повільно, протягом 14-16 днів, епізодичне підвищення ЛДГ можна відзначити і в більш пізні терміни. У гострому періоді інфаркту міокарда активність ЛДГ в сироватці крові може зростати до 10-20 МО / л. У діагностиці інфаркту міокарда одиничне визначення загальної активності ЛДГ має невисоку клінічну специфічність – не вище 60%, однак динамічне дослідження ферменту протягом 24-48 год підвищує специфічність тесту до 72-84%. Всі п’ять ізоферментів присутні в екстракті кардіоміоцитів, зміст ЛДГ1 в ізоферментних спектрі міокарда становить 55-65%. Викид міокардіальних ізоферментів ЛДГ в сироватку крові веде до збільшення активності ЛДГ1 і ЛДГ2, при цьому активність ЛДГ1 буде вище. Достовірне підвищення в сироватці крові активності ЛДГ1 можна відзначити і раніше того моменту, коли активність ЛДГ1 стане вище такої ЛДГ2, що дає підставу використовувати активність ЛДГ1 для більш ранньої діагностики інфаркту міокарда. Активність ЛДГ1 збільшується через 12-24 год після виникнення інфаркту міокарда, збігаючись у часі з максимумом активності КК-МВ і випереджаючи виникнення піку загальної активності ЛДГ (24 год).

Активність ЛДГ схильна гормональному впливу. Великі дози тироксину знижували синтез ферменту, при цьому в більшій мірі відзначено інгібування синтезу субодиниці М. Но-радреналина і адреналін викликають збільшення загальної активності ЛДГ з переважанням активності ЛДГ1 і ЛДГ2. Активність ферменту в крові зростає при дії анаболічних стероїдів і етанолу, а також ряду медикаментозних препаратів – клофибрата, кофеїну, сульфаніламідів та ін.

Спектр ізоферментів ЛДГ може змінюватися при неопластичних процесах. У таких випадках його важко інтерпретувати, оскільки джерелом ізоферментів ЛДГ служить не тільки неопластична тканину, але і тканини, руйнує метастазами. Однак ізоферментний спектр транссудатів при пухлинному ураженні схожий з таким сироватки крові, тоді як в запальних ексудатах переважає активність ЛДГ1 і ЛДГ2. Для ЛДГ, як і для інших ферментів, при пухлинному процесі характерний синтез ізоферментів, властивих ембріональним тканинам. Недиференційовані ембріональні тканини мають спектр ізоферментів ЛДГ, в якому переважають ЛДГ2 і ЛДГ3, а також ЛДГ4. У злоякісних пухлинах виявлено три види розподілу ізоферментів ЛДГ. Збільшення вмісту ЛДГ4 і ЛДГ5 виявлено при пухлинах передміхурової залози, матки, молочних залоз, шлунка, товстої кишки, сечового міхура і деяких типах пухлин мозку. У хворих на лейкоз, злоякісної лімфомою, нейробластомою, феохромоцитомою, а також при пухлинах порожнини рота, раку бронхів і деяких типах пухлин мозку збільшена активність ЛДГ2, ЛДГ3, ЛДГ4. Збільшення активності ЛДГ1 відзначено в сироватці крові хворих з деякими типами пухлин мозку і різними типами пухлин статевих органів. Активність ЛДГ1 в сироватці крові вважають хорошим маркером тестикулярних пухлин, що дозволяє встановити диференційний діагноз між злоякісним і доброякісним ураженням тканини. Можливість підвищення активності ЛДГ1 при пухлинному процесі слід враховувати при діагностиці інфаркту міокарда. Іноді при пухлинах мозку, раку стравоходу, нейробластомі відзначають незвичайну додаткову смугу при ЕФ сироватки крові і тканини пухлини. Визначення спектра ізоферментів ЛДГ в сироватці крові при онкологічних захворюваннях корисно не тільки для діагностики, але й для контролю ефективності лікування. Виявлено, що нормалізація спектру ізоферментів ЛДГ корелює з успішністю відповіді хворого на лікування.

Наявність ускладнень при інфаркті міокарда та супутні захворювання можуть змінити спектр ЛДГ і активність ЛДГ1. Виявлення спектру ізоферментів, характерного для інфаркту міокарда, можливо при застої крові в печінці та нирках внаслідок серцевої недостатності, при ішемічному ураженні деяких органів через різке зниження серцевого викиду. При емболії легеневої артерії, яку в ряді випадків доводиться диференціювати з інфарктом міокарда, збільшення в крові активності ЛДГ2 і ЛДГ3 може бути пояснено виходом ферментів з тромбоцитів, патологією печінки, викликаної венозної гіпертензією, анемією коркового шару наднирників та нирок. Оскільки ці порушення не завжди вдається розрізнити, зміна спектру ізоферментів ЛДГ інтерпретувати непросто.

У сироватці крові тяжкохворих (як правило, в термінальному стані) методом ЕФ на ацетаті целюлози виявляється додаткова смуга, ближча до катода, ніж ЛДГ5, названа ЛДГ6. У всіх спостереженнях в тканинах печінки, скелетних м’язах, нирках, селезінці і надниркових також зазначено присутність ЛДГ6; в ряді випадків поява цієї фракції носило транзиторний характер, ЛДГ6 не розпізнається в тканинах міокарда. Вважають, що немає нозологічної форми захворювання, для якої характерна ЛДГ6, але є важкі клінічні стани, що зумовлюють її появу, до яких слід віднести виражений ацидоз, гіпотонію і сепсис.

Описані випадки низької активності ЛДГ в сироватці крові. У крові здорових осіб виявлений термозалежні інгібітор, присутність якого знижує активність ЛДГ. Виявлено 42 випадки низької активності ЛДГ при дослідженні 20000 зразків сироватки крові. В якості інгібітора активності ферменту в крові з різною частотою виступають IgG, IgA і IgM. Макро-ЛДГ з низькою активністю ферменту відзначена у жінок з лікарською інтоксикацією. Після обробки імунних комплексів меркаптоетанолом імуноглобулін залишався пов’язаним з ЛДГ, але його гальмуючий вплив було придушене; при додаванні меркаптоетанол в сироватку крові активність ЛДГ зростала в два рази. Механізми формування імунних комплексів з ЛДГ залишаються неясними. Описані випадки утворення АТ до ЛДГ при прийомі сульфаніламідних препаратів; після відміни препаратів АТ зникали. Низька активність ЛДГ в сироватці крові може бути пояснена не тільки пригніченням, але і зменшенням часу перебування в крові, швидкою елімінацією імунних комплексів з циркуляції.

Вторинна причина низької активності ЛДГ в сироватці крові і тканинах пов’язана з генетичними порушеннями. Описано особливі варіанти Н-субодиниць в американських індіанців, ферментативно неактивні, оскільки в складі тетрамера присутня тільки одна активна субодиниця. Повна відсутність Н або М-субодиниць відзначено в японській популяції. Поширеність гетерозигот з дефіцитом субодиниць ЛДГ становить 0,15-0,2%. Клінічно гомозиготи з дефіцитом М-субодиниць мають періодичну міоглобінурію після напруженої фізичної навантаження, ураження шкіри; пологи у них протікають важко.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Ввизначення активності лактатдегідрогенази