Вугільна промисловість світу
Вугільна промисловість продовжує залишатися важливою галуззю світової енергетики, а вугільне паливо – займати “другу сходинку” у структурі світового енергоспоживання. Розвиток цієї галузі відрізняється більшою стабільністю порівняно, скажімо, з нафтовою, що пояснюється цілим рядом причин. Серед них – і набагато краща забезпеченість розвіданими ресурсами, і постійний стійкий попит з боку насамперед електроенергетики та металургії. Однак за екологічними критеріями, за умовами роботи шахтарів вугільна промисловість перебуває в менш вигідному становищі, ніж нафтова і тим більше газова. Щоб зменшити собівартість видобутку, яка в середньому у світі становить 12-15 дол за 1 т, багато країн шукають шляхи її подальшого удосконалення. Одним з важливих напрямів підвищення ефективності галузі залишається збільшення частки вугілля, що видобувається відкритим способом. У США ця частка перевищує 3/5, в Росії становить близько 3/5, в Австралії – 1/2.
Динаміка світового видобутку вугілля в другій половині XX – і на початку XXI ст. показана на малюнку 71, який свідчить про те, що за цей період часу видобуток його зросла приблизно в 3,4 рази. Найбільший її зростання припав на 1970-і рр.., Тобто на період світової енергетичної кризи, коли у зв’язку з різким подорожчанням нафти вугілля знову привернув загальну увагу. Але потім нафта подешевшала, інтерес до вугілля знову знизився, і в результаті рівень його світового видобутку став підвищуватися повільніше. Так, в 1990-х рр.. він коливався в межах від 4700 до 4800 млн т. Але на початку XXI в. стався новий підйом рівня світової вуглевидобутку, який за кілька років зріс на 1,4 млрд т. Що ж до співвідношення між видобутком кам’яного та бурого вугілля, то воно буде змінюватися в бік збільшення частки першого. За останні десятиліття вона вже виросла з 2/3 майже до 4/5.
Розподіл світового видобутку вугілля між трьома групами країн відрізняється від відповідних пропорцій і по нафті, і по газу: 15% видобутку забезпечують країни з перехідною економікою, 30% економіки розвинені країни Заходу і 55% – країни, що розвиваються. Однак настільки висока частка країн пояснюється масштабними обсягами видобутку в Китаї.
Аналіз таблиці 92 дозволяє підрозділити великі географічні регіони світу на дві великі групи – з уменьшающимся і зростаючим рівнем видобутку вугілля. Як неважко визначити, в першу групу входять країни зарубіжної Європи (в першу чергу Німеччина і Великобританія), де подібна тенденція простежується цілком чітко. У 1990-х р. в першу групу входили і країни СНД. При цьому в країнах СНД позначилося загальне кризовий стан економіки, в країнах зарубіжної Європи – конкуренція інших енергоносіїв, особливо імпортних. Але потрібно враховувати і погіршення гірничо-геологічних умов видобутку в басейнах, які розробляють вже 100 або навіть 150 років. ВГермании, наприклад, глибина вугільних розробок вже досягла 900 м, у Чехії – 700 м, у Великобританії і Польщі – 550 м.
Всі інші великі географічні регіони світу входять у другу групу. Якщо мати на увазі не стільки темпи, скільки розміри абсолютного нарощування видобутку вугілля, то попереду знову опиняється зарубіжна Азія. Щоб зрушення в розподілі здобичі між регіонами постали в ще більш наочному вигляді, потрібно згадати, що в 1950-1960-і рр.. на СРСР і зарубіжну Європу припадало близько 60% усього світового видобутку вугілля.
Відповідні зміни відбувалися і продовжують відбуватися в складі головних вугледобувних країн. Спочатку їх перелік очолювали США та СРСР, а за ними слідували Німеччина і Великобританія. У 1970-х рр.. почалося швидке зростання видобутку в Китаї, який вже в 1985 р. обігнав США і вийшов на перше місце. Китай же виявився першою країною, де річний видобуток вугілля спочатку досягла рівня в 1 трлн т, а в 2005 р. перевищила 2 трлн. т. В останні два десятиліття швидко зростає також видобуток в Індії, Австралії, ПАР, Канаді, тоді як у Польщі Україну, Казахстані рівень видобутку залишається відносно стабільним, а в Німеччині та Великобританії, як вже було зазначено, він помітно знизився. Все це призвело до того, що склад першої десятки країн на початку XXI в. істотно змінився (табл. 93).
Розміри світового споживання вугілля приблизно співпадають з розмірами його видобутку. Найбільш великі споживачі вугілля кам’яного – Китай, США, Індія, ПАР, Україна, Польща, Росія, бурого – Німеччина, Китай, Росія, США. Найбільший ріст споживання вугілля останнім часом відбувався в країнах Азії, особливо в Китаї та Індії, паливно-енергетичні баланси яких орієнтовані в основному на цей вид палива.
Міжнародна торгівля вугіллям постійно зростає: у 1980 р. вона становила 260 млн т, в 1990 р. – 390 млн, а в 2005 р. – 750 млн т. Але це значить, що в канали міжнародної торгівлі поки надходить лише 13% всього видобутого у світі вугілля, майже виключно кам’яного. Проте і в структурі, і в географії цієї торгівлі за останні десятиліття відбулися великі зміни. Ще порівняно недавно на світовому ринку переважав попит на коксівне вугілля, потім, по мірі уповільнення темпів розвитку чорної металургії, він став падати, а попит на енергетичне вугілля для ТЕС, навпаки, рости. Тепер у міжнародній торгівлі вугіллям енергетичне вугілля вже переважає, причому таке переважання буде зростати.
Ще більші зміни відбуваються в географії міжнародної торгівлі вугіллям. До середини 1980-х рр.. головною углеекспортірующей країною були США, але потім ця роль перейшла до Австралії. Німеччина і Великобританія фактично перестали експортувати вугілля, зате у великих експортерів перетворилися також ПАР і Канада. Дещо зменшився експорт з Росії, Казахстану, Польщі, але збільшився експорт з Індонезії, Китаю, Колумбії. А ось список основних імпортерів вугілля змінився мало: ними були і залишаються Японія, Республіка Корея, Тайвань в Азії, ФРН, Франція, Італія, Великобританія, Іспанія, Бельгія, Нідерланди, Данія в Європі, Бразилія в Латинській Америці.
Експортно-імпортні перевезення кам’яного вугілля між цими країнами привели до формування цілком стійких “вугільних тостів”, головні з яких:
Австралія-Японія, Республіка Корея, о. Тайвань;
Австралія – Західна Європа;
США – Західна Європа;
США – Японія;
ПАР – Західна Європа;
ПАР – Японія;
Колумбія – Західна Європа.
Вугільна промисловість Росії в на рубежі століть виділялася серед всіх галузей російського ПЕКу найбільш кризовим станом, що призвело до значного падіння обсягів видобутку вугілля (в 1991 р. – 367 млн??т, в 2006 р. – 210 млн т) і до зменшення його споживання. Незважаючи на це експорт вугілля все ж залишається на рівні 80-90 млн т в рік. Приблизно 1/10 його направляється в інші країни СНД, 9/10 – в країни далекого зарубіжжя (з азіатських країн це насамперед Японія, Туреччина, з європейських – Італія, Німеччина, Великобританія, Фінляндія, Румунія, Болгарія, Словаччина). Фахівці вважають, що ключовими напрямками подальшого розвитку цієї галузі в Росії повинні бути не кількісне нарощування обсягів виробництва, а підвищення його ефективності, структурна перебудова, впровадження нових технологій, поліпшення якості продукції. Іншими словами, мова йде про створення конкурентоспроможних підприємств, що забезпечують надійне збільшення зростаючого попиту. При цьому роль східних районів країни, які і нині дають 3/4 всієї її видобутку вугілля, може ще більше зрости.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)