Всесвітній потоп

Не оминула його своєю увагою і Біблія. Ось як вона обгрунтовує і сам потоп і його страшні наслідки: “І сказав Господь: знищу з лиця землі людей, яких Я створив, від людини до скотів, і гадів і птахів небесних знищу, бо Я розкаявся, що створив їх”.

Тільки Ной з його сімейством виявився угодний богу. За Божою вказівкою праведник побудував ковчег, в який йому було дозволено взяти “від кожного тіла”.

Далі в Біблії говориться про те, що дощ лив сорок днів і ночей. Почалося повінь, і “вкрилися гори високі, що під небом усім”. Все живе загинуло, крім, звичайно, тих, хто перебував у ковчезі. Минуло сто п’ятдесят днів, і вода стала спадати. Ковчег Ноя зупинився на горах Араратських…

Історики встановили, що біблійний міф про потоп – це, по суті, переказ більш давніх джерел. Майже така ж легенда, наприклад, міститься в одному з ассірійських сказань, записаному на глиняних дощечках, які зберігалися в бібліотеці ассірійського царя Ашшурбаніпала (VII століття до нашої ери). Ассірійці ж, у свою чергу, переказують легенду шумерів, найдавнішого народу Дворіччя, який створив тут першу писемність.

Шумерська міф про потоп – частина епосу про Гільгамеша, знаменитому мандрівнику, “все що бачив, до краю світу, пізнав моря, який перейшов всі гори”.

Героєм міфу про потоп в шумерської легендою виступає мудрець Зіусудра, іменований в пізнішій рукописи Утнапіштіму. Обидва імені позначають одне і те ж: “Він пройшов життя довгих днів”.

Одного разу, йдеться в легенді, бог прісних вод і мудрості За відвідує вночі Утнапиштима і повідомляє йому про рішення богів втопити людство. Бог рекомендує йому зробити ковчег і занурити на нього все майно і живність. Той будує ковчег прямокутної форми і величезних розмірів, який насилу спускають на воду. Ковчег мав шість ярусів і був розділений на сім частин, а дно його – на дев’ять відсіків. Утнапіштім навантажив його своїм золотом, сріблом і домашніми тваринами, а також степовим худобою і звіриною, узяв всю свою сім’ю і родичів і, коли почалася злива, закрив і засмолити всі двері ковчега.

Далі описується потоп. Вітер, буря і дощ тривали шість днів і сім ночей. На сьомий день буря вщухла, води заспокоїлися, і Утнапіштім побачив: навколо, наскільки сягає око, – вода. Через дванадцять теренів (що, ймовірно, становить від вісімдесяти чотирьох до ста двадцяти кілометрів) з’явився острів, до якого ковчег і пристав. Це була гора Ніцір, нині Бенкет Омар Гудрун, на заході Іранського нагір’я, за чотириста п’ятдесят кілометрів на північ від Шурупгака, в межах південного Дворіччя.

Утнапіштім випустив голуба, потім ластівку, але вони, не знайшовши сухого місця, повернулися. Ворон, випущений пізніше, побачив, що вода пішла на спад, і вже не повернувся. Тоді Утнапіштім вийшов з ковчега і приніс жертву богам.

Шумерська міф майже нічим не відрізняється від біблійного. Невелике розходження в деталях цілком правомірно, якщо врахувати, що Біблію від епосу про Гільгаме-ше відокремлює не менше півтора тисячоліть. За цей термін багато що випало з пам’яті людей, щось було додано, домисли пізнішими оповідача.

Отже, широко сьогодні відома біблійна легенда – всього лише переказ набагато більш давніх народних сказань. Але чи був насправді такий всесвітній потоп? Чи є якесь переконливе підтвердження головного в цій легенді – тому, що колись зливові дощі залили всю сушу на земній кулі?

На жаль, таких доказів немає. Науково доведено зворотне: такого всесвітнього потопу ніколи не було. Навіть у найвіддаленіші геологічні епохи, коли на планеті панував теплий клімат і багато частин сучасної суші покривали дрібні моря (до речі, тоді не було ще й сучасного тваринного світу, включаючи, звичайно, і людини), все ж не всі материки були затоплені.

Цікавий тут інше питання: чи не лежать в основі легенди якісь реальні події, які потім неправдоподібно перебільшені релігійною фантазією були записані в священні книги?

Згадаймо, що шумери жили уздовж середньої та нижньої течії багатоводних річок Тигру і Євфрату. Тут, в Межиріччі, в Месопотамії, задовго до Стародавньої Греції і тим більше Стародавнього Риму виникли найдавніші цивілізації з високою культурою для того часу. Від них збереглося багато записів, зроблених особливими клинописними знаками на глиняних табличках. І коли були детально вивчені містяться в них відомості про “всесвітній потоп”, з’ясувалися деякі важливі подробиці, яких в біблійному варіанті цієї легенди немає.

Ще в минулому столітті австрійський геолог Е. Зюсс звернув увагу на те, що в шумерському описі потопу згадуються з’явилися в землі тріщини. Пізніше історики знайшли тут відомості про величезної чорної хмарі, надвинувшейся з півдня перед тим, як почалися небачені зливи. Ці та інші дані, почерпнуті з клинописних джерел, дозволили вченим більш чітко уявити реальну картину того, що сталося тут, в Месопотамії, кілька тисяч років тому.

Очевидно, потоп стався в нижній течії Євфрату. Це було спустошлива повінь, викликане одночасно тропічним циклоном і землетрусом, а точніше кажучи, моретрясения – вогнище його знаходився на дні моря. При таких землетрусах утворюються величезні хвилі – цунамі, які, досягнувши найнижчих в цих місцях берегів, могли викликати страшні руйнування (про це ми ще поговоримо) і затопити велику територію на рівнині. А тут ще “розверзлася земля” (тріщини), що іноді сприяє землетрусів. Все це призвело, мабуть, до настільки величезним жертвам, що залишило довгу пам’ять в історії людства.

Але при всьому тому катастрофа була не “всесвітнім потопом”, а явищем, подією місцевого характеру, хоча для жителів Месопотамії воно могло здатися кінцем світу. Адже за уявленнями тих, хто тут тоді жив, Месопотамія була і початком, і кінцем усього світу, всім світлом.

До речі, в шумерському міфі йдеться тільки про одне потоп. Цілком же можливо, що подібних повеней у цих місцях було декілька. Але вони у свідомості людей того часу, що не знали і не розуміли причинних зв’язків у природі, злилися в одне – в покарання, послане їм понад за непослух богам. У більш пізніх релігіях ця ідея відплати за гріхи, за невіру і непослух отримала подальший розвиток. Звідси, мабуть, і запозичення шумерського міфу древніми іудеями і включення його в Біблію – в Старий заповіт, що став потім священною книгою і для християн.

Прихильники біблійній версії про всесвітній потоп, щоб довести його реальність, посилаються на те, що про подібний подію говорять перекази інших народів, що жили аж ніяк не в Месопотамії. Навіть більше того – далеко від неї, па іншому континенті. Дійсно, про щось схожому говорить переказ індіанців племені кіче (Південна Америка, Гватемала). За цим переказом, бог страху Хуракан (звідси і пішла слово “ураган”) вирішив знищити все живе на землі водою і вогнем. Велика хвиля піднялася і наздогнала людей – за те, що вони забули свого творця і не дякували йому, вони були вбиті і потоплені. Смола і дьоготь з неба. Земля поринула у темряву, вдень і вночі йшли сильні дощі. Люди вилазили на будинку, але вдома руйнувалися і хоронили їх; вони влазили на дерева, але дерева скидали їх зі своїх гілок; вони cfapaліcь сховатися в печерах, але печери закривалися. Всі загинули.

У племен, що населяли в давнину Мексику, існувало сказання про те, як бог знищив жили там велетнів, заливши землю водою. Аборигени Канади теж розповідають про жахливий повені, коли вода піднялася до гірських вершин…

Щож, може бути, всесвітній потоп дійсно не казка? Ні! Перекази про катастрофах, коли у воді гинуло безліч людей, говорять лише про те, що потопи – але аж ніяк не всесвітні, а місцеві – бували неодноразово в різний час і в різних місцях. І тут безсумнівно одне: причини їх були надприродні, а цілком природні – землетруси і моретрясения, найсильніші урагани і цунамі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Всесвітній потоп