ВПЛИВ ЖАНРУ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕПІТЕТІВ У РЕЛІГІЙНОМУ ТЕКСТІ
Епітети, як відомо, є важливим елементом мовно-виразової системи будь-якого тексту. Особливості їх використання в конфесійному стилі значною мірою зумовлені жанровою приналежністю релігійного тексту. Різним є функціонально-семантичний статус епітетів у перекладних та оригінальних україномовних релігійних творах.
Специфіка біблійної мови полягає насамперед у тому, що внаслідок перекладу з давньоєврейської і грецької мов відбувається накладання кількох національно-мовних картин світу, а отже, неминуче відбувається пристосування чужомовного тексту до української мовної традиції. Особливо виразно це простежується на рівні мовно-виразових засобів, зокрема епітетів.
Встановлено, що частина епітетів у перекладних текстах є результатом адаптації чужомовних номінацій, інші – відтворюють власне українську образну систему. Пор.: “… ви вводили чужинців необрізаносердих та необрізанотілих, щоб були в Моїй святині ” [Єз.,44.7]; “А на столі покладеш хліб показний, що завжди перед моїм лицем” (дослівно “хліб Божого обличчя”) [2М.,25.30] і “подруго моя, моя красна”[Пісн., 2.10], (дівчина красна – постійний епітет в українському фольклорі); “І стала одежа Його осяйна, дуже біла, як сніг” [Мр.,9.3]. Отже, в Біблії відчутною є присутність особи перекладача із властивими йому національно-мовними особливостями світосприйняття.
У Біблійному тексті оцінки предметів, понять, явищ є аксіоматичними, загальновизнаними для всіх віруючих. Чітко розмежовується позитивне і негативне, святе і грішне, істинне облудне (прийом антитези). Напр., народ великий, святий, богобійний і народ незагнузданий, блудосердий, твердошиїй; слово живе, вічне, святе і слово облудне, марнотне, лихе.
Характерною ознакою біблійної мови є вживання значної кількості складних прикметникових означень, які виражають сконденсованість думки, максимальне смислове й емоційне наповнення слова. Напр.: злоязична, кровожерна людина; довготерпеливий, багатомилостивий Господь; богонатхненне вчення; богопровідна зірка.
Основною функцією епітетів у текстах молитов є безпосереднє вираження емоцій, почувань людини у звертанні до Бога. Молитва забезпечує тісний духовний контакт між людиною і Всевишнім, тому кожне слово в молитві є надзвичайно важливим, вагомим, воно набуває магічних, сакральних властивостей. Роль епітетів – особлива, тому що саме вони є носіями оцінної семантики. Звертання до Господа, Богородиці, інших святих супроводжуються означеннями, які виражають міру пошанування, звеличення людиною божествених сил. Напр., “Предобрий Ісусе, правдивий єдинородний Сине божий!”; “Найдобротливіший Боже!”; “Незміримий Боже!”; “Найліпша і найславніша Діво Маріє…”; “Святий, всечесний Йосифе!”.
Функціонування епітетів у текстах релігійних проповідей і послань підпорядковане меті формування християнського світогляду, певного стереотипу мислення і життєвої позиції, які б узгоджувалися з догмами релігії. Такі епітети відзначаються особливою емоційно-експресивною виразністю: “благочестиві, правдиві християни”; “світлий промінь християнської надії”; “найвища, вселенська, полум’яна любов до Бога і людей”. Епітети сприяють виникненню урочистої настроєвості. Напр., “Своїм тихим світлом Христос освітить нашу темряву і блаженною запашністю напоїть наш біль і спрагу за вищою вселюдською правдою”.
А отже, особливості функціонування епітетів у різних релігійних текстах обумовлюються ідейно-функціональним спрямуванням, жанровою специфікою тексту, а також індивідуальним стилем автора або перекладача.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)