Вплив на маси
Соціальне конструювання реальності зовсім не є приватною справою тих чи інших людей, деяким прагненням до узагальнень або, гірше того, неадекватним відображенням того, що ми називаємо об’єктивною реальністю, тими, кого в суспільстві називають “ненормальними”. Вся складність питання про соціальну реальність полягає саме в тому, що вона конструюється суспільством, співтовариствами, а в результаті і окремою людиною, і ніякої соціальної реальності поза цих конструкцій просто немає.
Можна впевнено говорити про те, що соціальне конструювання реальності – неминучість і, більше того, найважливіший атрибут реальності: реальність така, якою сприймає її соціальний суб’єкт. Не слід думати, що це ідеалістичне розуміння світу. Навпаки, його матеріалістичний сенс цілком очевидний: людина, спільнота, суспільство вбудовують себе у світ на основі його інтерпретації. Інтерпретація може бути неточною (а в рамках тезаурусного підходу це цілком зрозуміло), але вона визначає мотивацію і спрямованість вживаються людиною, людьми дій.
Точно те ж характеризує і дії влади, яка за необхідності повинна ставити перед суспільством мети і забезпечувати їх досягнення, інакше кажучи, знову ж вдаватися до інтерпретації дійсності і на цій базі висувати і реалізовувати соціальні проекти. Якщо мова йде про центральної влади, то такі проекти, як правило, припускають вплив на великі маси людей.
Відзначимо ще раз, що існують дві трактування поняття “маси”. Одна з них представлена в роботі видатного іспанського філософа X. Ортеги-і-Гасет “Повстання мас”. У Ортеги повстання – зовсім не народна революція, чи не найвищий пік класової боротьби, а маси – зовсім не народ, що не трудящі і т. Д. У його трактуванні повстання мас – це протидія посередності прогресу, це виклик, киданий звичкою до комфорту ідейним і моральним пошуків і творчості меншини. Іспанська мислитель писав, що “Європа втратила моральність. Колишню масовий людина відкинув не заради нової, а заради того, щоб, згідно своєму життєвому складу, не дотримуватися ніякої “[3, 767]. Це сказано в 1930 р, але при всіх найбільших історичних змінах, що відбулися з того часу, проблема зберігає своє звучання і в сучасній Європі, і в світі в цілому.
Опозицією цього розуміння маси виступає погляд на неї як на активну і прогресивну силу суспільних змін. Він був поширений у нас ще зовсім недавно, коли критерієм ефективності ідеологічної та масово-політичної роботи виступало формування особистості певного (встановленого партійними директивами) типу. “Революційні маси” – характерний образ і символ тієї ідейної конструкції.
Повстання мас своїм ентузіазмом (якщо мати на увазі революції) або консерватизмом (якщо дотримуватися трактування Ортеги-і-Гасет) народжує нові форми соціальності, разюче стандартизовані, нормативність яких забезпечена єдністю волі і думки в ці періоди самоорганізації. Повстання мас виходячи з трактування Ортеги можна тлумачити як нове варварство, як відмова “середньої людини” від високої культури – спадку еліт. Формування особистості за зразками досягає в чому того ж ефекту, оскільки утворюється на певному етапі маса сформованих за єдиною моделлю особистостей задає параметри соціального контролю, забезпечує ту ж жорстку нормативність громадських дій.
Але в кожному разі стійкі риси маси – перший бар’єр для різного роду впливів. Власне, вплив на маси, “піар” відносно мас – досить невизначене справу. Поки проекти впливу звертаються до системи комунікації з масами, визначеність ще не втрачено: відомо, які ЗМІ або інші наявні комунікативні засоби, в якому обсязі, за які гроші почнуть поширювати бажану для влади інформацію. Але ким і як вона буде сприйнята – велике питання. Маса, яку прагне поставити під свій контроль владу, підвладна або непідвладна лише в цілому, але конкретні рішення натикаються на такі її властивості, як короткочасність загальних реакцій, пружність у відповідь на тиск, а найбільше – нерозуміння “верховного” задуму і тієї мови ( у широкому сенсі), на якому задум переданий в “низи”.
Як реагують в такому випадку маси? Їх дії по соціальному конструюванню реальності, в общем-то ті ж, що характерні і для окремих особистостей. Це, по-перше, адаптація до умов середовища * по-друге, добудовування реальності * по-третє, переструктурування умов середовища. Різниця проявляється в масштабах цих реакцій, рівень і характер пов’язаності позицій учасників колективних дій і, зрозуміло, в наслідках цих реакцій для соціального життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)