Впевненість та невпевненість у собі

Невпевненість у собі – це страх приниження, що породжує нерішуче і боязке поведінку. Це – “відлуння” глибинного почуття, що з нашою персоною, та й з нашим життям щось кардинально не так – немов глибока тріщина, розрослася на тілі душі, як страшний, потворний вада, що демонструє власну корінну дефектність. Тобто це таке відчуття, ніби в самій основі душі закладений якийсь споконвічний, невиправний брак, а тому наша персона – негідна, непотрібна і в цьому житті – зайва. Свободу від цього тяжкого переживання можна назвати природною впевненістю в собі.

Невпевненість у собі зароджується в дитинстві, коли немає ясності, за що наша наївна персона удостоюється любові, а за що навпроти – байдужості і покарання. За що – ми не знаємо, але наше несвідоме робить свій смутний висновок. Люблять, значить – хороший, не люблять – поганий.

Зверніть увагу: ми оцінюємо не свої якості, що не вчинки і навіть не зовнішній вигляд. Ці суперечливі оцінки бере на свій власний рахунок сама серцевина особистої реальності – наше “я”.

Сама передумова, що наше нутро може бути якось оцінено формує психічну шкалу можливих вимірів – від останнього нікчеми, вбираючого всі страждання світу, до божественної зірки, що поглинає схиляння та обожнювання.

Можна уявити це в образі термометра, де нульовий розподіл позначає нейтральне, природний стан, а інші ланки відповідають за ілюзорні відхилення в бік гіршого і кращого.

“Підключення” цього психічного механізму – головна причина невпевненості в собі. Розуміння, що власне “я” може бути оцінений, як завгодно, породжує закономірну тривогу та гіпертрофовану обережність. Звідси бере відлік вся життєва драма особистості, загрузла в нескінченних доказах і виправдань свого права на любов і повагу. Ми чіплятися в сліпучий шанс на щасливе схвалення, не підозрюючи про його монолітної неподільності з потенціалом нескінченного падіння.

Ця, вбудована в розум, шкала власної важливості – обсяг усіх можливих фіксацій самооцінки. І вся проблема в тому, що зміцнити самооцінку на певному удовлетворяющем рівні, щоб не осідала нижче, в цілому нікому не вдається. А до тих пір, поки оцінка себе коливається, як безвольний прапор на вітрі, ні про яку впевненості в собі і мови бути не може.

У підсумку маємо таку дивну картину, де кожна дія може загрожувати повним і остаточним провалом, а невеликі перемоги роздмухують его до небес. Претензії можуть бути царськими, а рішучості – як у немовляти. Звідки в таких драматичних обставинах взятися спокійної впевненості в собі?

Компенсація невпевненості
На вершині психічної шкали власної важливості – ідеали – все вищі межі особистої реалізації, на які націлюються наші фетиші: закоханості, манії, фанатизм, перфекціонізм, схиляння – ці явища одного порядку. Ми чіплятися в ідеали, вважаючи, що робимо вибір кращого життя, але практично таким чином лише вкорінюватися на психічної шкалою, протилежний полюс якої обіцяє найсильніші страждання.

Як правило, і набуття впевненості в собі нас цікавить лише, як можливість, не відриваючись від шкали важливості, наблизитися до її вищої полярності і відчути себе зіркою, що реалізувала свій ідеальний варіант життя. Тобто, ми спрямовується не стільки до зціленню від невпевненості в собі, скільки сподіваємося її компенсувати золоченими милицями високого зарозумілості.

Уявіть в’язня, який сидить у в’язниці без дверей і охорони. Він мріє про свободу, про квітучих луках біля підніжжя засніжених гір, але продовжує свою темницю прикрашати і комфортізіровать, щоб публіка оцінила його “успіхи”. Так само і ми, намагаючись вирішити проблему невпевненості в собі за допомогою любові та поваги важливих людей, лише зміцнюємо потенціал власного приниження.

Компенсація невпевненості зовнішніми фетишами – це не помилка, а вимушений захід, до якої кожен знаком на досвіді. Для душевного здоров’я самоствердження треба б не придушувати, а досліджувати на практиці, щоб пересититися “хворобою” і отримати “імунітет”, а не чергову святенницьку гримасу.

Марно відкидати почуття власної важливості, начитавшись розумних текстів. Всі вольові спроби стати простіше і впевненіше – ні що інше, як продовження старої гри самолюбства. Раніше градус на шкалі важливості підвищувався понтами, тепер – позбавленням від них. У цьому сенсі неприкриті понти – куди чесніше.

І все ж, доцільно розуміти – самоствердження “лікує” не хвороба, а її симптоми. Тому не варто плутати природну впевненість у собі з гордістю і зарозумілістю. Останні від невпевненості не позбавляють, а тільки прикривають її “красивими” масками. На progressman. ru практичні методи цієї маскування озвучувалися в статті “ЧСВ II”. Всі вони зводяться до зовнішньої демонстрації власної важливості.

Невпевненість у собі – це наслідок коливається самооцінки. Самоствердження не вирішує проблему невпевненості, а як наркотик – лише тимчасово заспокоює “ломку”, за підсумком посилюючи ситуацію, розширеної амплітудою коливань градуси власної важливості. Тому процес зцілення проходить за маршрутом, де самооцінка для початку стабілізується, приходячи у відповідність з реаліями, а після – і зовсім зникає, як ілюзорна фікція.

Хоча б відносна стабілізація самооцінки – справа, куди більш просте, ніж повне звільнення від цього, вбудованого в розум, термометра власної важливості. Тому почати можна з простого – з чесної оцінки реальних здібностей і можливостей. Такий реалізм збавляє градус невпевненості, бо зникає необхідність напружено позувати і малюватися, коли вся правда і так на обличчя.

Повне позбавлення від оцінювання себе для мене особисто, поки – тема багато в чому теоретична. Але дещо які проблиски є. Знаю з особистого досвіду і за спостереженнями за клієнтами, що окупація розуму шкалою важливості може бути, як мінімум помітно зменшена. Тобто переживання про свою неповноцінності можуть бути скорочені в рази, аж до станів, де доводиться вже вишукувати психічні напруги, а нутро сприймається так само просто, як погода за вікном.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Впевненість та невпевненість у собі