Володимир Самійленко “Я Ж ВАС УСІХ РОЗУМІЮ НАСКРІЗЬ!”
Поет-лірик, гуморист і сатирик, драматург і перекладач – таким залишився в українській літературі Володимир Самійленко. Він народився 3 лютого 1864 року в с Великі Сорочинці Миргородського повіту на Полтавщині. Навчався в Полтавській гімназії та на історико-філологічному факультеті Київського університету.
Друкуватися почав у 80-х роках минулого століття в галицьких журналах “Зоря”, “Дзвінок”, “Правда” під псевдонімом В. Сивенький. 1887 року окремі його вірші побачили світ у харківському альманасі “Складка”. Російська цензура брутально знівечила першу збірку лірики, що під назвою “З поезії В. Самійленка” вийшла 1890 р. в Києві, а в 1906 році у Львові з’явилася збірка поезій “Україні”.
Центральною темою творчості є доля рідного краю, пристрасне бажання бачити його вільним і щасливим. Звертаючись до постатей найбільших світочів українського народу – Тараса Шевченка (“На роковини смерті Шевченка”), Леоніда Глібова (“Пам’яті Л. І. Глібова”), Лесі Українки (“На смерть Лесі Українки”), передаючи почуття всенародної шани й любові до геніїв, поет акцентував суспільну значущість теми покликання митця і його ролі у житті народу, сили поетичного слова.
Національно самобутня творчість Володимира Самійленка відзначалась високою мовною культурою (“Українська мова”, “Ямби”, “Не вмре поезія”). “Мова його поезій,- писав Іван Франко,- се один великий комплімент для будущої національної і літературної мови України, нехибна вказівка, куди мусить іти її розвій”.
Справжнім мистецьким шедевром стала “Вечірня пісня”. Написана сто років тому, вона сьогодні як колискова мелодія звучить з телевізійного екрана.
Утаємничена розмова з сонечком, прохання-вмовляння ного не гніватись і не лишати людину наодинці з темрявою, однаково зворушують своєю ніжністю, добротою 1 ласкою як дітей, так і дорослих.
Рідною творчою стихією Самійленка були сатира і гумор. Перші його твори цього жанру – “Ельдорадо” і “Горе поета” – датовані 1886 роком. Автор одразу захопив читача влучним і дотепним словом, іскрометним гумором, викривальною сатирою, що були закорінені в народну творчість.
“Найбільше любується” Самійленко, як зауважив Іван Франко, в жанрі політичної сатири. З-під його пера виходять гострі й дошкульні сатиричні твори, в яких різко висміяно самодержавний лад і колоніальну політику Росії (“Ельдорадо”, “Сон”, “У Гайхан-бея”), а також доморощених лібералів-гнучкошиєнків і горе-патріотів, що, не злазячи з печі, “служили” Україні (“На печі”, “Патріота Іван”, “Патріот”). Щоб пробитися крізь цензурні заслони, автор часто вдається до різноманітних засобів завуальованості змісту: форми сну, фантастичних видінь, алегорії, символіки тощо.
У творчому доробку письменника є й драматичні твори, найвідомішими серед яких є “Чураївна” (1894) та “У Гайхан-бея” (1894).
Слова Івана Франка, винесені в заголовок статті, напрочуд точно характеризують Володимира Самійленка як людину доброзичливу, з почуттям гумору, великого знавця людської душі.
Поет мріяв на схилі літ купити хату в рідних Сорочинцях, над річкою, і там доживати віку. Але йому судилася доля багатьох українських письменників: померти в нужді та злиднях. Це сталося 12 серпня 1925 року в Боярці під Києвом. Як згадує Марія Грінченкова, “ховати прохав не раніше, як за три дні, щоб не поховали живого. Та хоч би він цього й не прохав, то не можна було поховати швидко: не було грошей”.
Пішов із життя митець глибоконаціональний, чиї твори відзначались високою поетичною і мовною культурою і в яких постала багатожанрова партитура вічних мотивів духовного буття народу.
ГРИГОРІЙ СЕМЕНЮК
1997 р.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)