ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ 1936-1973 – Тихі чесні кроки Володимира Підпалого – Світло української поезії
“…, Я мабуть, не народився поетом”, так скромно оцінював своє обдарування Володимир Олексійович Підпалий. Але коли ви читатимете його твори, то відкриєте для себе тонкого ніжного лірика, у якого не знайдете жодної фальшивої ноти. Доля виявилася до нього несправедливою, відвівши всього 37 коротких років життя. Він не любив слави й галасу довкола свого імені, був скромний і чесний, а разом із тим принциповий, коли мова заходила про святі для нього поняття – “Україна”, “людина” і “творчість”.
В. Підпалого літературознавці характеризують як представника “тихої поезії” – ліричного струменя в українській літературі 60-х початку 70-х років XX ст. Їй не притаманна орієнтація па зовнішні ефекти, вона духовно спокійна й зосереджена. На відміну від пафосності, ствердження державності, національної самосвідомості поетів-шістдесятників, вірші “тихих ліриків” відзначаються камерністю1, увагою до внутрішнього світу особистості, через який вони осмислюють загальнолюдське. В умовах, коли в країні до людини ставились як до “суспільного коліщатка”, В. Під – палий і представники “тихої поезії” проголошують самоцінність кожної особистості, що вже само по собі було сміливо й кидало виклик тоталітарній системі. “Наше сьогодення вияскравлює його літературний і громадський подвиг, бо писати такі поезії, редагувати такі збірки, так безкомпромісно, мужньо і щиро підтримувати справжню літературу в 60-ті на початку 70-х років зважувалися далеко не всі письменники, видавничі редактори. В атмосфері гоніння всього мислячого, прогресивного, в умовах масового цькування талантів, шпіонажу серед людських душ Володимир Підпалий вистояв, навіть підтятий жорстокою хворобою, не зрадив ні себе, ні друзів”, – таким згадує його письменник Володимир Біленко.
Яким же був один із яскравих поетів “тихої лірики”? Найкраще, мабуть, розповість про себе він сам.
1 Камерний – тут: призначений для вузького кола Олексій Лукович – виходець з-під Великої Багачки. Вона знала тьму казок та приповісток, шанувала загадки і вміла знаходити до них ключ. Але ніколи л не чув, щоб вона співала. Певно, гірке дитинство, як і подальше життя (1943 року вона стала вдового), наклало свою печатку на її характер. Мати вміла і любила працювати, кохалася у квітах (вся хата була великим квітником…) і чистоті.
АВТОБІОГРАФІЯ
(Скорочено)
“Народився я в селі Лазірках 9 травня 1936 року, за 25 км від Лубен. Мати Ольга Степанівна козачка з хутора Макарівщини, а батько
Батько працював на залізниці, любив сади і бджільництво, ненавидів тютюн і горілку. Загинув під Києвом 1943 року. Пам’ятаю його добре. Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько качає мед; батько садить дерева; батько іде до армії і т. д. В селі й до сьогодні розповідають про те, як він співав.
Учився я у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. Любив (і люблю) історію, літературу; донині не знаю і не розумію точних наук. У школі читав дуже багато, але без ніякісінької системи. 1953 року закінчив 10 класів; працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований па флот. Службу служив, але не любив: нудьгував за степом, садами.
1957 року демобілізувався (через хворобу ніг) і поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який і закінчив 1962 року.
Перші вірші видрукував па шпальтах комсомольських “Молоді України” та “Зміни” (1958 р.). У Державному видавництві художньої літератури 1963 року вийшла перша збірочка “Зелена гілка”, а роком пізніше “Повесіння”… Нині підготував дві книги: “Тридцяте літо” для видавництва “Молодь” та “Книгу лірики”. Мрію написати пісню.
Працюю старшим редактором поезії у “Радянському письменникові”1. Одружений, маю доньку. Позапартійний. Позаспілковий.
Київ, 26 вересня 1966 р.”
Після 1966 р. побачили світ збірки В. Підпалого “В дорогу за ластівками” (1968) та “Вишневий світ” (1970), а посмертно – “Сипі троянди” (1979), “Поезії” (1986), “Пішов в дорогу за ластівками” (1992).
Основні мотиви творчості В. Підпалого: сенс людського життя, любов до Батьківщини, значення поетичного слова в суспільстві, захист рідної мови, змалювання рідної природи, краса людських почуттів тощо.
Після тривалої невиліковної хвороби В. Підпалий помер 24 листопада 1973 року.
1 “Радянський письменник” – книжкове видавництво Національної спілки письменників України.
Засновано 1933 р. у м. Харкові під назвою “Радянська література”. Від 1934 р. працює в Києві. 1939 р. перейменовано на “Радянський письменник”. У незалежній Україні набуло сучасної назви – “Український письменник”. “За часів тоталітаризму видавництво мало статус солідної й респектабельної установи в тодішній (підрадянській) Україні, підтримуючи час від часу високу репутацію виданнями творів окремих письменників позаідеологічного художнього спрямування – окремі з них по досі лишаються в скарбниці української літератури”.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Поясніть, яким у вашій уяві постав В. Підпалий як поет й особистість. Наведіть приклади з його біографії.
2. Назвіть дві-три характерні особливості представників “тихої поезії”.
У ліричному вірші “Бачиш: між трав зелених…” знайшла яскравий вияв позиція В. Підпалого як поета-гуманіста. Поштовхом до роздумів про сенс людського буття послужив зворушливий епізод: ліричний герой помітив у траві самотніх пташенят. Чим має бути наснажене життя кожного? Які цінності має сповідувати особистість? Через антитезу “активна позиція байдужість” автор втілює свій життєвий ідеал: справжня людина повинна бути відповідальною за все в цьому світі, бути небайдужою до всього.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)