Водолазні дзвони

Спочатку можливості проникнути в глибини океану були обмежені запасом повітря в легенях водолаза і довжиною дихальної трубки. Пройшли століття, перш ніж винахідники створили спеціальні засоби для проникнення під воду. Одними з перших були водолазні дзвони. Сама назва “дзвін”, з’явилася тому, що підводним судинах часто стали надавати конусоподібну форму. Такий апарат найбільш стійкий при зануренні, а стовп води, що заходить знизу, виявляється порівняно невисокий. Ще в V столітті до н. е. Геродот писав про те, що його сучасники використовували водолазний апарат, спускався на дно річок. У 332 році до н. е., за свідченням Аристотеля, Олександр Македонський під час облоги фінікійського міста Тіра спускався на дно у водолазному дзвоні – перевернутому посудині, наповненому повітрям. Як зазначає літописець, “чудеса Божі подиву усілякого варті”, вимовив цар Македонії, знову опинившись на суші.

На жаль, він не повідомив, навіщо царю знадобився такий спуск. Про першого підводного атаці за допомогою водолазних дзвонів, що сталася в III столітті нашої ери, розповідав лише Діон Кассій. Він описав, як захисники Візантії напали на блокуючі гавань галери римського імператора Люція Септимія Півночі.

Що ж являв собою водолазний дзвін? У своїй праці “Військова архітектура” Франческо де Марчі описує такий пристрій, побудоване в 30-ті роки XVI століття Гульєльмо де Лорено. Посудина циліндричної форми зі скляними ілюмінаторами тримався на плечах водолаза за допомогою двох опор. Лорено у своєму дзвоні, який одночасно скидався і на перший водолазний скафандр, занурювався на дно озера Немі. Метою занурення, що тривав цілу годину, був пошук затонулих галер Калігули.

Однак повітря в малому посудині було не так вже багато. Тому в Середні століття водолазними дзвонами стали служити відкриті знизу дерев’яні ящики або великі бочки з платформою для водолазів. При зануренні вода надходила в дзвін знизу і стискала повітря до тих пір, поки не встановлювалося стан рівноваги.

Подібний дзвін успішно використовувався в 1663 році при підйомі п’ятдесяти знарядь із затонулого біля берегів Швеції військового корабля “Ваза”.

У 1717 році англієць Галлей запропонував використовувати додаткові повітряні резервуари для подачі повітря в водолазний дзвін. Для випуску відпрацьованого повітря в корпусі дзвони встановлювався випускний клапан. Галлей особисто випробував дзвін: разом з чотирма водолазами він опустився на глибину 18 м, занурення тривало півтори години.

Спочатку водолазні дзвони застосовувалися лише при будівництві підводних об’єктів і пошуків скарбів на затонулих кораблях. Однак у травні 1939 року завдяки водолазному дзвону вдалося врятувати й екіпаж з 33 осіб затонулої біля узбережжя Америки підводного човна “Сквалус”. З рятувального судна “Фалькон” точно на люк човна, що лежала на глибині 73 м, був опущений 10-тонний підводний дзвін з двома відділеннями. Рятувальники продули стисненим повітрям дзвін для того, щоб витіснити воду, і відкрили люк човна. Частина команди “Сквалуса” перейшла у дзвін, який потім благополучно підняли на поверхню. Таким чином, в три прийоми був врятований весь екіпаж.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Водолазні дзвони