Внутрішня рима

Внутрішня рима – одна з визначальних форм римування, засіб розкриття можливостей версифікаційної фоніки. Має велику традицію як у світовій поезії (“Євангеліє” Отфріда, досвід романтиків тощо), так і в українській. В. р. досить широко застосована у ліриці Т. Шевченка, де засвідчує всі можливі варіанти та комбінації: римування суміжних слів, піввіршів непарного вірша з піввіршем парного, горизонтальна алітерація і т. д. Приміром: “Послухає моря, що воно говорить, / Спита чорну гору: чого ти німа?”; “Якби-то ти, Богдане п’яний, / Тепер на Переяслав глянув!” та ін. Майстрами В. р. вважаються П. Шеллі, Дж. Байрон, А. Міцкевич, К. Маро, П. Тичина, М. Вінграновський та ін. І. Качуровський нараховує 9 позицій В. р., які поширені в класичній та сьогоденній українській поезії. Серед них розглядається рима початку вірша з його кінцем та кінцем наступного (“Іде кіт через лід / Чорнолапо на обід” – М. Вінграновський); кінця попереднього вірша з початком наступного (“Іде, іде снігами / На південь, північ, схід, – /А вслід червоні плями, / А вслід червоний лід” – Д. Фальківський); рима піввіршів (“Літо пахло дощем, бузиною, порічкою, / в надвечірніх кущах цілувалися пари, / і коли стигле сонце сідало за річкою, / пахли тихим дощем кам’яні тротуари” – Ю. Андрухович; “Нагі ми, світе, глянь… нагі і многогрішні / зрива всевладна длань з нас сповиття торішні…” – П. Мовчан); рима піввірша з кінцем вірша (“Кому – долю багряну, кому – сонце з туману, / Кому – перса дівочі, кому – смерть серед ночі” – І. Драч); початки суміжних чи близько розташованих суголосних слів (“Цей такт, / Цей тракт хитких істот, // Цей акт одвертий, акт прилюдний, / Цей неймовірний акт” – М. Бажан); рима суміжних слів у вірші (“…і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені” – Б.-І. Антонич); суцільна або майже суцільна рима (“…І голосе. Хто се, хто се Дзвони носе, Хто се він? – Г. Чупринка); суцільна монорима (“Там тополі на волі у полі” – П. Тичина).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Внутрішня рима