Визначення та концептуалізація поняття “соціальна інновація”
Термін “соціальна інновація” фактично не має строго науково-категоріального статусу, про що свідчить і його відсутність в найбільш відомих соціогуманітарних словниках та енциклопедіях. При його позначенні використовується спосіб, схожий з визначенням: а) наводиться загальна дефініція інновацій; б) вказується тип нововведення і предметна область його використання, що і дозволяє відрізняти соціальні інновації від техніко-технологічних. За справедливим зауваженням М. Ф. Черниша, сьогодні “все гостріше відчувається дефіцит серйозної методологічної літератури, присвяченої проблемам соціальних змін, модерну, новацій” [625]. Про недоліки простого переходу від загальної дефініції поняття “інновація” до соціальних інновацій можна судити з наявних визначень першого терміну. Так, згідно А. І. Пригожина, “нововведення є таке цілеспрямована зміна, яка вносить в середу впровадження (організацію, населення, суспільство і т. Д.) Нові відносно стабільні елементи” [626]. Уявімо, однак, таке нерідке явище, як Перерита для ремонту теплотраси вулиця: тут є і цілеспрямовані зміни середовища, і тривалість процесу (іноді місяцями), і незручність населення, немає тільки нововведень. Крім того, авторське тлумачення середовища впровадження, як “організації, населення, суспільство”, веде до втрати критеріїв розрізнення принципово різних типів нововведень: техніко-технологічних і соціальних.
За визначенням Н. І. Лапіна, нововведення, або інновація, – є “комплексний процес створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу (нововведення) для нової (або для кращого задоволення вже відомої) суспільної потреби. Одночасно це є процес сполучених з даними нововведенням змін до тієї соціальної і речової середовищі, в якій здійснюється його життєвий цикл “[627]. Саме по собі вказівку на суспільну потребу не містить критеріальних відмінностей: новий тип телефону і нова стаття закону чи соціальна практика (наприклад, перехід на 12-річне навчання в школах або здача вступних іспитів шляхом тестування і т. Д.) В рівній мірі покликані задовольняти якусь суспільну потребу. Разом з тим відомо, що реклама і мода не чекають свою потребу, а формують і нав’язують її, що не позбавляє їх інноваційного статусу.
Зауважимо, що в радянський час категорії “нова техніка” і “нова технологія” ставилися до числа найважливіших звітних показників державної статистики. Так, під новою технікою статистика розуміла “вперше реалізовані в народному господарстві нові або більш досконалі знаряддя і предмети праці, що містять винаходи та інші передові науково-технічні досягнення” [628]. Як бачимо, атрибутивні ознаки містяться в підкресленому тексті і визначені досить ясно.
Що ж є новим стосовно до суспільного життя, наскільки адекватні тут класичні терміни “відкриття” і “винахід”? Здається, що для сучасного світу громадські “відкриття” – як виявлення невідомих явищ, законів, істин – малоймовірні і навіть небажані. Нові соціальні ідеї і теорії, як правило, не претендують на статус відкриття і не оцінюються ні автором, ні співтовариством як абсолютні істини. Акумулюючи досягнутий рівень знання, вони входять в “золотий фонд” соціальної думки, відкривають нові горизонти творчого пошуку, в якому з’ясовується і їх відносність, а значить, необхідність перегляду в контексті змінених умов. Така доля ідей Маркса, Фрейда, Юнга, Кейнса та ін. Сам факт мінливості суспільства робить неможливим відкриття будь-яких “вічних істин”. Що стосується винаходів, то в суспільствознавстві це не стільки “практичні засоби”, скільки нові психолого технології, що мають безперечну евристичну значимість. Їх праксеологіческая втілення вимагає не просто виготовлення зразка та тиражування, а насамперед – глибокого рефлексивного осмислення, перебудови стилю мислення і усталених схем діяльності суб’єктів даного процесу.
Соціальна творчість є процес реорганізації наявного досвіду і формування нових комбінацій. Інноваційний етос включає ініціативність, підприємливість і новаторство. Ініціативність як креативна спрямованість особистості являє собою упереджено-критичне і разом з тим конструктивно-перетворює, діяльне ставлення до навколишнього світу, самого себе і своєї праці. Підприємливість є здатність домагатися більш високих результатів в рівних з іншими умовах за рахунок виявлення прихованих можливостей, перебудови наявних ресурсів, передбачення змін і т. П. Новаторство – це почуття нового, прагнення до прогресивного, передового, непримиренність до консерватизму мислення, застою, відсталості, в науці – до догматизму і схоластики.
Отже, новим у суспільному житті та науці можна вважати: виявлення потенційні можливості (емерджентні властивості соціуму), існуючі в самої соціальної тканини в латентній формі;
результати творчої реорганізації наявного досвіду і досягнутого знання і формування нових комбінацій;
творчі розробки (ідеї, проекти та ін.) футурологічного характеру, створені пошуковими методами (“ідеального типу”, моделювання, мозкового штурму і т. д.);
переосмислене, збагачене і активований “старе” знання: у формі ремейка, ретро-стилів і т. д., що виступають у соціально-інноваційної діяльності в якості “ретровведенія”;
раціоналізовані сучасні практики, схеми відносин (патерни), прийоми, огранізаціонно структури, норми та ін.
З урахуванням зазначеного, можна запропонувати таке визначення. Соціальна інновація – процес легітимних керованих змін, спрямованих на системне, цілісне оновлення суспільства, його окремих сфер та інститутів через перетворення і раціоналізацію склалися повсякденних практик і схем відносин між людьми (групами, класами, спільнотами).
Розглянемо дане визначення на предмет його концептуалізації та наукової категоризації вихідного поняття. Насамперед звернемо увагу на ціль соціальних інновацій: оновлення суспільства як соціуму (спільного дому, общежітельства людей), його окремих сфер та інститутів. Термін “оновлення” синонимичен поліпшенню, удосконаленню, новим відкривається перспективам, надіям і очікуванням. В силу системного характеру суспільство перебудовується як цілісність при зміні будь-якого з системоутворюючих елементів. Однак системність не існує споконвічно, її ще необхідно створити. К. Маркс писав про Францію часів Луї Бонапарта, що вона “утворюється простим додаванням однойменних величин (сімей, сіл, департаментів. – С. Ш.), на зразок того, як мішок картоплі складається з складених в мішок картоплин” [629]. Тільки до системи “країна – держава” застосуємо концепт “хороше суспільство”, “несе в собі проектне початок, спрямоване на перетворення соціальної реальності” [630].
Що ж тоді виступає засобом оновлення? Відповідь здається очевидним: самі нововведення, т. Е. Нові соціальні ідеї, проекти, програми, втілювані у відповідних законодавчих актах та інших рішеннях. У першому наближенні таку відповідь прийнятний. Однак, з методологічної точки зору, важливо уникнути прихованої в ньому небезпеки редукціонізму, т. Е. Уявлень про суспільство як механічної конструкції, оновлювати яку можна шляхом заміни деталей; або як про живий організм (у прямому біологічному сенсі), покращувати який найпростіше шляхом генетичної модифікації. До товариства – і в цьому особливість соціальної інноватики – ні те, ні інше не підходить. Самі по собі структурні модифікації (“заміна деталей”) не пов’язані причинно з оновленням і можуть навіть гальмувати прогресивні зміни в силу того, що порушується системний принцип єдності структури і функцій: функція народжує орган, а не навпаки. Можна згадати сумнозвісні реорганізації М. С. Хрущова: ліквідацію союзних міністерств і створення раднаргоспів, злиття / розподіл органів влади, зміни територіально-адміністративного устрою і навіть кордонів республік (Крим, Нагорний Карабах, Казахстан та ін.).
Суспільство іноді уподібнюють організму, і це цілком коректно, якщо хочуть підкреслити взаємозалежність всіх його структурних утворень, єдність “морфогенезу і морфостазіса” (М. Арчер), т. Е. Походження форм суспільного життя і їх стан. На цьому аналогія і закінчується; суспільство на відміну від біоорганізмів не можна “модифікувати” за допомогою будь-яких щеплень або заміни генів. Саме тому негайних результатів не змогли дати такі радикальні реформи ХІХ ст., Як скасування кріпосного права в Росії (1861) і звільнення рабів у США (1863 р). Однак ці реформи, правда, здійснені з великим запізненням, відкрили і привели в дію – в кожній країні по-своєму – ті сили і джерела, які, власне, і є рушіями суспільства. А ними виступають повсякденні практики і відносини між людьми – фактично самі люди як діяльні соціальні суб’єкти, які отримали нові, більш широкі можливості реалізувати себе і рухати суспільство. “Розвиватися, за словами авторів доповіді” За межами зростання “, означає розширювати або реалізовувати потенційні можливості, ставати повніше, інтенсивніше або покращувати свій стан” [631].
Таким чином, засобом і джерелом оновлення є змінилися повсякденні практики і відносини людей, а інноваційний процес виконує роль механізму як системи заходів, що перетворюють вольове начало в цілеспрямовані форми активності мас. Отже, кінцевий результат визначається не тільки якісними характеристиками самого нововведення, а й логікою інноваційного процесу. Косигінская реформа (1965 р) містила, за загальним визнанням, дуже продуктивні творчі ідеї, але її результат виявився незначним, – якраз в силу того, що ні були створені адекватні механізми реалізації, в тому числі і подолання прихованого саботажу “верхів” і рестрикционизма “низів”.
На наш погляд, до соціальних інновацій слід відносити не всі зміни, а лише керовані, тобто. Е. Ті, які здійснюються зверху як політична чи управлінська воля відповідного рівня (країни, регіону, підприємства, фірми і т. Д.). Цей момент викликає найгостріші дискусії і неприйняття як по політичним пристрастям, так і з теоретичних міркувань. Головним аргументом на користь запропонованого розуміння є необхідність наукової категоризації поняття соціальних інновацій та уникнення його розчинення в нескінченній масі стихійних змін, а також порожніх, епатажних, деструктивних і тому подібних псевдоновацій. Прикладів останнього більш ніж достатньо в житті, але пошлемося на публікацію. “Ніщо не перешкоджає, – зазначає С. Голод, – зростанню вибірковості та інноваційним пошукам як жінок, так і чоловіків. Ці відмінності (субкультурні. – С. Ш.) не створюють нездоланних бар’єрів на шляху інтеріоризації, здавалося б, “чужих” зразків, приписуваних тієї чи іншої статі. Так, поведінка жінок з відверто раціональними чи садистськими нахилами, так само як і чоловіків з підвищеним емоційним або мазохистским комплексом сьогодні вже сприймається не як аномалія, а скоріше, як варіант норми “[632]. Не входячи в обговорення цієї вельми специфічної теми, зауважимо тільки, що говорити про “інноваційний пошуку” в даній області, мабуть, передчасно. До тих пір поки “поведінкова поліваріантність” (С. І. Голод) нічого очікувати легітимізована (схвалена громадською думкою) і легалізована (дозволена законом), будь-які “знахідки” в даній сфері залишаються особистою справою, а значить, не є керованими змінами, т. е. соціальними інноваціями (відомо, наприклад, що міністр юстиції Франції анулював перший церковний шлюб між чоловіками). Якщо, як вважає автор, “надалі лінії сексуальної поведінки будуть множитися”, то неминучі певні превентивні заходи з боку суспільства та держави, щоб запобігти виродження. Їх-то і можна буде назвати соціальними інноваціями, спрямованими на захист цілісності та сталого розвитку конкретних соціумів.
Взагалі легітимність пов’язана зі сприйняттям управлінських дій, в тому числі і законів з точки зору інтересів, очікувань, цінностей тих, кому вони адресовані для виконання, т. Е. Населення. Те, що люди сприймають по-різному ті чи інші керовані зміни, очевидно. При соціологічному аналізі доцільно враховувати як мінімум сім варіантів (альтернатив): 1) категоричне неприйняття у формі офіційної відмови виконувати нові вимоги; 2) формальне ухвалення; 3) індиферентність (мене це не чіпає); 4) прихований саботаж; 5) кон’юнктурний активізм (“пил в очі”); 6) критична підтримка (із зауваженнями і пропозиціями); 7) повна інтеріоризація нових ідей як своїх, т. Е. Мають прямий особистісний смисл. Опитування населення дозволяють виявити ступінь підтримки як здійснюваних, так і проектованих нововведень. Важливо враховувати, що саме суспільна підтримка і робить керовані зміни легітимними.
З методологічної точки зору необхідно розрізняти легальне і легітимне у змісті інновацій як керованих змін, оскільки етимологічно обидва терміни означають узаконеним. Але легальним є дія (рішення) на основі закону, відповідне духу і букві закону, а легітимним – визнане законним, засвідчене, схвалене і підтримане в цій якості. Вимога легальності полягає в тому, щоб нововведення не виходили за рамки чинного законодавства або ж насамперед приймалися відповідні закони. Легітимність не настільки формальна процедура, вона пов’язана зі сприйняттям управлінських дій і рішень населенням.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)