Виховуємо громадянина України (Опрацювання лекції Ліни Костенко “Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала”)
Опрацювання лекції Ліни Костенко “Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала”. Тези.
Куди йдемо? Який лишаєм слід?
Хто пам’ять змив, як дощик акварельку?
Все менше рук, що вміють сіять хліб,
Все більше рук, що тягнуть все у пельку.
Ліна Костенко.
Про що ці слова?
Звичайно, про духовну деградацію людства, про його відмову від Бога, а отже, від Гармонії і Любові.
Ліна Костенко – це дуже гарна Людина.
Мало того, що вона пише прекрасні вірші, у неї ще дуже високе почуття громадянського обов’язку. За все своє життя вона ні разу не сфальшивила перед собою, а завжди говорила відверто і прямо те, що думає про суспільство, в якому живе, про людей.
“А мені ж може просто хочеться щастя. Тугого й солодкого, як шоколад”.
Головна думка лекції Ліни Костенко “Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала” – сказати підростаючому поколінню, що настав час розробити гуманітарну політику України, її стратегію, відродити українську націю, підняти її імідж в очах світу, який донедавна майже нічого не знав про неї.
Під гуманітарною аурою нації треба розуміти потужно емануючий (тобто з божественним началом) комплекс суспільних наук, включаючи освіту, літературу, мистецтво.
От коли ми говоримо: Іспанія, іспанці – які це у нас викликає асоціації?
– Сервантс, Лопе да Вега, Кальдерон де Ла Барка…
Або німці – нація філософів і композиторів: Бетховен, Ніцше, Кант, Гегель.
Не Гітлер з його Геббельсом, що хапався за пістолет при слові культура визначають образ нації, а доктор Фауст й Лореляй над Рейном.
Чи та же Росія з її напівбезумними царями.
Але не тьма визначає образ нації, а письменники, композитори, декабристи, запроторені в Сибір, Сахаров, якого висилали у Нижній Новгород. Саме вони створили ауру нації, а не її дикі й підступні правителі.
Ще Гельвецій помітив цю рятівну властивість людства.
“Ім’я Конфуція, – писав він, – більш відоме і шановане у світі, ніж ім’я будь-кого з китайських імператорів.
Ще в античному світі знали що силу мистецтва і науки.
– Чи ж треба говорити, що Англія – це Шекспір, Дж. Байрон?
– Що Франція – це Стендаль, Бальзак.
– Що Італія – це Данте, Петрарка, Рафаель.
А чому б у таких самих діоптріях не подивитися на Україну?
Чи не пора задуматися: “Хто ми в очах світу?
Який образ виникає у людей світу, коли вони чують слово Україна?”
Річ у тім, що коли американці свого часу запускали з мису Канаверал дослідну станцію з якимсь потужним телескопом, що мав дуже точну систему дзеркал, то виявили дефект головного дзеркала, призупинили запуск, усунули дефект і лише тоді запустили цей телескоп на орбіту.
Таким телескопом в кожному суспільстві повинен бути весь комплекс гуманітарних наук з освітою, літературою, мистецтвом.
Ефект головного дзеркала грає вирішальну роль.
У нас же цей телескоп давно застарів, не модернізується, його обслуга часом й не дуже грамотна.
Тобто нація відбивається не в головному дзеркалі, а в скельцях некоректно поставлених лінз, що заломлюють її до невпізнання. Маємо не ефект, а дефект головного дзеркала.
Та й взагалі цей телескоп встановлений нам не нами. Він умисно спотворює обличчя нації.
Як за радянських часів була поставлена оптика на примітив, так все і залишилося.
Раніше поставити свій телескоп було неможливо. Ми були у складі імперії, вона робила свій імідж у світі, а Україна була за залізною завісою.
І от коли, накінець, ця завіса з гуркотом впала, то виявилось, що про Україну по той бік ніхто нічого і не знає.
Що повинна була відразу зробити Україна?
Поставити свою систему дзеркал, розробити свою гуманітарну політику, її стратегію. Зафіксувати себе у свідомості людства парадоксом молодої держави із тисячолітньою культурою, що була досі заблокована в силу історичних причин.
Треба мати на увазі, що Росія не тільки протирає до блиску головне імперське дзеркало, а ще й викривляє систему дзеркал України.
До сих пір не може без міфологеми “старший брат”, “колиска братніх народів”.
Які ж лейтмотиви звучать у нас на Україні:
“Нація спить”, “нація, на колінах”, “Піднімаймося з колін”, Відродимо економіку – будемо відроджувати духовність”.
Так ніколи не було.
Наприклад, Іспанія часів Сервантеса, теж була в занепаді, тут процвітало те, що ми називаємо корупцією.
Але в цей же час спостерігався “розквіт духовного життя”, “мистецтво і поезія досягли найвищого розвитку”.
А у нас в літературі немає більш-менш помітної постаті, яка б не була облита брудом.
В початках сотворіння світу було Слово.
В початках сотворіння нації теж повинне бути Слово.
А яка у нас мова?
Справді, “так історично склалося: нечуваний тиск русифікації призвів до того, що багато молоді говорить суржиком. Ні чистої української, ні чистої російської, то якої ж ще другої державної хочуть російськомовні”?
У фундаменті будь-якої нації – книга, культура. А у нас?
Вже не імперія, наші ж люди не дають збудувати державу.
Монтеск’є писав: “Спочатку треба бути поганим громадянином, щоб потім стати хорошим рабом”.
У нас надто багато поганих громадян. Важко збудувати державу, в якій навіть члени парламенту не хочуть приймати присягу на вірність їй, у передбаченні солодкої перспективи бути знову рабами.
Чи може ставити питання про гуманітарну ауру нації ще рано? Україна ще перебуває в іншій системі координат.
Думаю, що слід. Треба робити все, що може прискорити процес її опритомнення, її повноцінного входження у світове співтовариство.
Навіть якщо для цього потрібна шокова терапія”.
То ж не забуваємо слів великих класиків:
“Хто не любить свою Батьківщину, той нікого і ніщо любити не може”.
В Сюсюра.
“Культуру буде врятована тоді, коли будуть врятовані люди”.
Б. Брехт.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)