Виховання “недовіри до істин”
Вдумливий педагог, з одного боку, буде виховувати повагу у традицій, до прийнятим у суспільстві цінностям, але він же, словами Ніцше, повинен залишатися “учителем недовіри до істини”. Йдеться про більше, ніж вихованні критичного ставлення до побитим або нав’язаним “істинам” і навіть більшому, ніж формування власної думки (на відміну від “не читав, але засуджую”), йдеться про здатність до формування цілої життєвої позиції, про вільну совісті.
Необхідність приймати “відомі (з підручників) істини” (наприклад, про те ж Ніцше як фашисти чи “остаточну перемогу соціалізму” в СРСР), як і необхідність “правильно” поводитися, яка виховується з дитинства (з різним ступенем успіху) знову ж впираються в дилему: бути собою або бути як всі? Вміння прислухатися до інших при вдумливому вихованні цілком може поєднуватися зі здатністю відстоювати свою думку, постійно збагачувати його. “Не відповіді, а питання складають людську сутність”, – вчить філософія у всі часи. Боязнь змінити свою думку – результат міцно вихованого власницького ставлення до нього, так само як і результат невпевненості в собі, бажання мати, а не бути. Насправді ж свідомість таких людей найбільшою мірою схильне маніпулюванню – досить спритним демагогам переконати їх, що це їхня власна думка, що до подібних думок і намірам вони давно прийшли самі і тепер з готовністю цю точку зору підтримують. Такий маніпулятор завжди викликає довіру у подібних людей. Недарма Гітлер годинами репетирував свої виступи (включаючи “експромти”) біля дзеркала, не дарма над образом сучасних політиків працює цілий штат “іміджмейкерів” (ще одне з наших західних запозичень – поряд з “дистриб’юторами”, “дисконтами”, “дилерами”, ” Чейндж “- всім тим, що в російській мові давно має свої, цілком зрозумілі для назви).
Який педагог важче зізнається, що не знає відповіді на поставлене запитання, – знаючий, утворений або той, що знає мало, не впевнений у собі, не має свій позиції? Здавалося б, перший – адже таке визнання повинно похитнути його авторитет, сформовану думку про нього. Тим часом людина знаюча розуміє, як і Сократ, що він не може “знати все”, особливо в області чисто інформативною, де відповідь можна знайти в довіднику (висота гори, значення терміна – добре б, звичайно, і тут побільше знати – для себе ). Але якщо поставлено питання, який вимагає задуматися, осмислити, людина освічена, маючи свою думку, буде таке питання вітати. Неосвіченим може бути і той, хто тримає в голові купу відомостей, як правило, докучаючи таким “многознанію, яка не навчає розуму” (влучне спостереження Геракліта, висловлене ще 25 століть тому!). Неосвічений у філософському, “пайдетіческом” сенсі педагог буде шукати безглузді й жалюгідні, на жаль, добре знайомі відмовки: “вже час дзвінка”, “завтра про це поговоримо”, “рано тобі ще задавати такі питання” (а потім буде пізно), такий педагог починає боятися і навіть ненавидіти учнів, переслідувати найбільш допитливих, що мають своє обличчя. Ну, а учні з притаманною дітям та юнакам жорстокістю переводять таких. Як навчити педагога уникати подібних ситуацій? Не відкидаючи користі різних психологічних “тренінгів”, треба сказати, що вони більше підходять до інших ситуацій. З подібною проблемою не зіткнеться педагог, для якого природно прагнення до знань, який поважає і цінує знання і прагнуть до них людей. У багатьох педагогів час для цього, на жаль, безнадійно втрачено, та й чи всякий стає педагогом за покликанням? Не забуду, як нас, студентів фізфаку, лякали: “Будете погано вчитися, розподілимо в вчителя”. Ще одне коло: при високій престижності професії педагога в їх ряди не потраплятимуть випадкові люди. Інший коло – не всякий, що зробив помилку у виборі професії (любой) вирішиться змінити її, мало того, сьогодні і на пенсію такий не втече (хоча це був би рятівний вихід – якби не наші пенсії).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)