Виховання дитини. Чи легко це?
Чи складніше виховувати дитину в наш час? Що дало нам проникнення нових технологій у наше життя? Як доступність інформації впливає на формування нового чоловічка? І як? І що? І що робити, врешті-решт?
Хоча ми й прожили достатню кількість рочків, але питань стає все більше, так само як і спроб знайти на них правильну відповідь. Таке відчуття, ніби ми свідомо створюємо собі проблеми, а потім намагаємося їх вирішити, причому в багатьох випадках досить безуспішно.
З одного боку розвиток телебачення та інтернету начебто надає нам суттєву користь у процесі виховання малюка. Але в теж час багато хто з нас просто забувають про давнє і найважливішому підмога у вихованні – книзі.
Швидкоплинність життя роблять для нас більш зручним інший шлях. Чого вже простіше, посадив дитину перед телевізором, включив мультфільми або цікаву для його віку програму – у тебе з’явилося трохи часу для інших занять або відпочинку.
Причому, абсолютно не усвідомлюючи, що ця інформація доставляє малюкові задоволення, але практично не розвиває його інтелект.
Не займаючись читанням, розмальовками, іграми, розвиваючими мислення, ми ненароком надаємо просто ведмежу послугу своїй дитині. А потім, визначивши його в ясельну або Садковий групу, вражаємося, наскільки малюк відстає в розвитку. Хоча в нинішній час, чесно кажучи, стає більш вражаючим поява дитини з високим рівнем.
Проходить пару років і наш друг – телебачення – стає нашим найлютішим ворогом. Тут, ясно, вина не наша. Комерційне телебачення абсолютно забуло про етичні і моральні норми. Не існує ні часових обмежень, ні мінімальної фільтрації того, що нам показують.
Поряд з насильством, збоченнями і еротикою (а в деяких випадках навіть неприкритою порнографією) нам крутять дитячі мультфільми, головних персонажів і сюжети яких могла вигадати тільки людина з хворою психікою і явно ненавидить дітей.
І уникнути цього просто неможливо. У той час, коли Ви знаходитесь поруч, і виходить здійснити контроль за тим, що вбирає в себе дитяча психіка.
Проходить ще пару років і в нашу виховну діяльність вклинюється інтернет. А там вже можна побачити таке, що за всі роки нашого життя і наснитися нам не могло в самому страшному кошмарі.
Там нечистоплотні ділки роблять гроші на показах того, що могло б сподобатися хіба що маніякові з явно вираженим психозом на кінцевій стадії розвитку хвороби.
Збоку підпирає школа, де старі вчителі, що володіли високим рівнем професіоналізму та інтелекту, поступаються місця новим, молодим, з яскраво вираженими якостями дрібного рекетира (причому абсолютно незрозуміло, де на землі знаходиться чудова академія, що видає дипломи абсолютно не за знання).
І скільки б ми грошей не платили (офіційно чи ні – тут несуттєво), за них розуму не купиш.
Ну і звичайно вулиця. Місце, де вже вважається нормою навіть дівчині йти з пляшкою пива і запаленою сигаретою в руках. Де абсолютно не здивував, почувши мат або побачивши бійку.
Вулиця, куди навіть дорослий мужик тепер вечорами виходить з оглядкою. Адже страшніше навіть маніяка зграя диких підлітків, одурманених пивом (і дай Бог тільки пивом) і відчувають себе через це повністю безкарними, мало не Богами в цьому житті, в той час поки міліція виловлює по освітлених місцях одиноких п’яних і бомжів.
Чи можна з цим боротися? Можна і потрібно, хоча за складністю завдання явно по силам тільки всьому суспільству. Причому не окремої нації, а в цілому людству. Тероризм чи епідемії це страшно. Але куди страшніше буде покоління людей, які втратили саму суть людини – свою душу.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)