Виходжу в сад, він чорний і худий – ЛІНА КОСТЕНКО

Виходжу в сад, він чорний і худий,

Йому вже ані яблучко не сниться.

Шовковий шум танечної ходи

Йому на згадку залишає осінь.

В цьому саду я виросла, і він

Мене впізнав, хоч довго придивлявся.

В круговороті нефатальних змін

Він був старий і ще раз обновлявся.

І він спитав: – Чого ти не прийшла

У іншу пору, в час мого цвітіння?

А я сказала: – Ти мені один

О цій порі, об іншій і довіку.

І я прийшла не струшувать ренклод

І не робить з плодів твоїх набутку.

Чужі приходять в час твоїх щедрот,

А я прийшла у час твойого смутку.

Оце і є усі мої права.

Уже й зникало сонце за горбами –

Сад шепотів пошерхлими губами

Якісь прощальні золоті слова…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Виходжу в сад, він чорний і худий – ЛІНА КОСТЕНКО