Вивчення новели як методична проблема – Жанровий аналіз новели Л. Пономаренко “Гep переможений”
Н. Буркалець,
Кандидат філологічних наук,
Доцент Рівненського державного
Гуманітарного університету
Невід’ємною складовою аналізу художнього твору є дослідження його жанрової природи. Ігнорування чи недостатнє врахування родовидової специфіки веде до набуття частково-системних знань учнів з літератури. Адже в генології перетинаються ряд літературознавчих питань: еволюції літературних напрямів і течій; динаміки жанрового руху від часу виникнення до сучасності (традицій і новаторства) й статики жанрової ситуації у світовій, національній літературах, доробку окремого письменника; співвідношення суб’єктивованого (ліричного) та об’єктивованого (епічного) начал, зображальності й виражальності, форми і змісту тощо. Незважаючи на велику кількість теоретико-літературознавчих праць з генології, особливості аналізу епічного способу літературного зображення, вивчення новели зокрема є методичною проблемою. Посібники типу: “Вивчення прозових творів української літератури в середній школі”(К.,1958); “Вивчення прози в середній школі” Г. Реви (К.,1965); “Виховання навичок аналізу прозового твору” Н. Сафонової(К.,1967); частково – “І вічна таїна слова: Аналіз великого епічного твору”(К.,1990) є тенденційними, містять аналіз прозових творів, які вивчалися в радянській школі переважно з ідеологічною метою. Автори сучасних підручників з “Методики викладання української літератури” здебільшого обгрунтовують загальні закономірності вивчення епосу як мистецтва слова. Так, Б. Степанишин не виокремлює розділ про аналіз творів різних жанрів[11]. Є. Пасічник пропонує “види роботи”, які можна застосувати під час вивчення епічних творів[7]. Г. Токмань називає прийоми роботи з епічним твором, наводить приклад структури аналізу, намагається вирішити проблему прочитання учнями романів, повістей. Про малу прозу зауважено, що “малий епос звучить у класі, переважна кількість оповідань та новел, які вивчаються за програмою, виразно читаються перед тлумаченням”[13,240]. А. Ситченко рекомендує для епічних творів подієвий аналіз, теоретичну модель якого ілюструє навчально-методична розробка уроків за оповіданням Є. Гуцала “Лось” (5 кл.), вивчення уривків з повісті С Васильченка “Широкий шлях” (6 кл.), роману В. Малика “Фірман султана” (8 кл.) тощо[10]. С. Пультер, А. Лісовський також не розмежовують малу й велику прозу; пунктирно окреслюють характер сприймання учнями епічних творів, суть теоретико-літературних понять: казка, оповідання, байка, поема; тема, ідея, характер, сюжет та ін [9]. Не називаємо авторів розробок поурочних планів-конспектів за новелами, рекомендованими для вивчення в школі програмами різних років, зважаючи на їх переважно рецептивний та суб’єктивний характер.
Отже, є потреба в науковій праці з методики вивчення малої прози; зокрема новели. Почнемо з теоретичних питань, без яких не можна доказово підходити до розгляду окремих художніх творів.
Проблемою сучасної генології є дефінітивна невизначеність. У статті “Загальні теоретичні питання новелістичного жанру” О. Сулима-Блохіна зазначає: “Цілий ряд дослідників підкреслюють, що вичерпного визначення поняття новели ще й тепер не дано” [12,159]. Наприклад, німецькі романтики розуміли новелу як “маленький роман” [12,168]. Енциклопедія “Der Grosse Brockhaus” (Лейпциг, 1932) фіксує визначення: “Новела – /…/ мале оповідання здебільшого в прозаїчній формі /…/, зображення однієї цілісної видатної нечуваної події, яка назовні або внутрішньо в долю героя вносить зміну”[12,160]. Б. Томашевський називає новелою скорочене в діалогах і доповнене описами оповідання про драму [2,102]. І. Денисюк вважає, що новелістичні прийоми “сваряться” з позасіожетними описами [2,47]. О. Білецький зазначає, що інколи важко розмежувати новелу й анекдот [2,46]. Новела – сестра драми, – стверджує Т. Сторм [2,48]; зіставлення новели та драми О. Сулима-Блохіна вважає “у великій мірі штучним” [12,175] тощо. Крім дефінітивної невизначеності, очевидним є явище деканонізації жанрів (розмивання структури), навіть т. зв. атрофії (історичного відмирання). Не сприяє проясненню ситуації термінологічна омонімія: у Франції “новела” (la nou-velle) – коротка прозова історія анекдотично-побутового змісту; в Америці та Англії “novel” – роман. Є версія, що англійське середньовічне суспільство критично ставилося до континентальних впливів і традицій, зокрема вважалося, що широке розповсюдження італійської новелістики в Англії призводило до падіння суспільної моралі та розбещення молоді. “В умовах такої “війни з італоманією”, певна річ, відмова від суто італійської жанрової номінації “novella” виглядає досить природною і психологічно цілком вмотивованою” [14,143]. Енциклопедія Брокгауза також фіксує італійське походження терміну novella – новина. “Літературознавчий словник-довідник”(К.,1997) поряд з італійським подає латинське джерело – novellus – новітній[6,510]. Цікаво, що один з перших англійських новелістів В. Пейнтер, переклавши ряд італійських та французьких новел, відкинув англійський відповідник – shot stories (коротка історія), – схиляючись до назви англ. newes – новини або італ. nouvelles [14,142].
Новела – змінний жанр. У монографії “Розвиток жанрів української малої прози XIX – поч. ХХ ст.” І. Денисюк довів, що структура новели “виробляється поступово і найбільшої досконалості досягає на початку XX ст.” [2,207]. Виокремлюють класичну, романтичну, реалістичну, фантастичну, сенсаційну, криваву новелу тощо.
Чи потрібна учневі обізнаність із літературними фактами термінологічної недосконалості? На наш погляд, джерело понять має бути прозорим. Школяреві достатньо мати уявлення про найістотніші прикмети, зміст жанру та його обсяг (прочитати художні твори, які містять нормативні прикмети новели). Не слід забувати про різницю термінологічного корпусу академічного літературознавства і для потреб школи, “педагогічно спрощеного” (О. Сулима-Блохіна). До речі, методичний посібник О. Бандури з вивчення літературознавчих понять називається “Вивчення елементів теорії літератури у 9-11 кл.”(К.,1989).
Слід враховувати, що знайомство з теоретико-літературним поняттям “новела” у школі відбувається поетапно. Відповідно до програми для загальноосвітніх навчальних закладів “Українська література 5-12 класи”(К., 2005) початкові відомості про жанр учні набувають у 7 кл. під час вивчення новели Л. Пономаренко “Гер переможений”, а “поглиблені” – у 12 кл., аналізуючи тексти “За мить щастя” та “Залізний острів” О. Гончара[15,137-138]. Щодо останнього – нам видається неправильним поєднання двох творів, завдання характеру: “прочитайте тексти, визначте основний пафос новел” тощо[15,137]. Хоч “Залізний острів” – уривок із “роману у новелах”, авторитетні літературознавці застерігають від подібного змішування жанрів. І. Качуровський розмежовує новелу та оповідання, визначає “групу оповідання” – оповідання, повість, роман та “групу новели” – новела, новела-мініатюра, анекдот[4,19]. “Найвизначніший німецький теоретик новели” (О. Сулима-Блохіна) Д. Клейн стверджує, що “переходи від роману до новели є рідкісні”[12,171]. Ще більш категоричний Б. Ейхенбаум: “Роман і новела – форми не тільки не однорідні, але й внутрішньо ворожі і тому ніколи не розвиваються одночасно”^,171-172]. О. Сулима-Блохіна переконливо доводить, що про новелістичні складники роману краще не говорити [12,171]. Також, якщо у 10 кл. учні повинні “вміти розпізнавати та проаналізувати новелістичний твір” [15,105], доводити, що “Intermezzo” М. Коцюбинського – “психологічна новела” [15,105], а “Камінний хрест” В. Стефаника – “модерністична” [15,107]; визначати “філософський підтекст”, “стильові особливості” новели В. Винниченка “Момент” [15,113] та ін., пропонуємо застосувати цілісно-системний підхід до вивчення жанрової специфіки новели, поступово поглиблюючи уявлення про основні жанротворчі чинники шляхом конкретизації жанрового інваріанта (модифікації, різновиду) – імпресіоністична, філософська, психологічна новела тощо.
Етапи вивчення новели
1. Емоційне, психологічне налаштування учнів на сприйняття тексту. У 7 кл. етапом підготовки до читання може бути вступне слово вчителя – есеїстична розповідь про Л. Пономаренко, її творчість, характер світосприймання письменниці – дивовижну здатність “бачити всіх людей добрими і гарними” (П. Кононенко). Адже метою цілісного безпосереднього емоційного сприйняття новели “Гер переможений” є осягнення її наскрізного гуманістичного пафосу[15,50]. Наприклад:
Любов Пономаренко – сучасна українська письменниця. Автор книг “Тільки світу” (К., 1984), “Дерево облич” (К., 1999), “Портрет жінки у профіль з рушницею” (К.,2005) та ін. Народилася в с. Іванківці на Чернігівщині. За фахом – учитель-філолог, журналіст. Герої її творів – звичайні люди, нічим не видатні. Вони добрі і довірливі, тому легко обманюються, не завжди можуть вистояти у життєвих випробуваннях. Учні насміхаються із нової вчительки (“Похорон тополі”) з її мораллю: “Все живе навколо/…/має право на існування – і черв’як, і дерево, і пташка, і блудний пес, і рибина. І хтозна, хто головніший на землі – ми чи вони”[8,12]; знущаються: “несли їй до дверей общипаного горобця або кота з одрубаним хвостом і вельми потішалися, /…/як вона падала на коліна біля замученої тварі, як вона плакала”[8,13], бо не розуміють, як це – не рвати квітів, не рубати дерев, не глушити рибу; бо мало на землі любові: чоловіки б’ють своїх вагітних жінок, і ті народжують калік (“Кривулька”); матері виливають злість на дітей, буває – забивають до смерті (“Дерево облич”); в інтернатах живуть постійно голодні, недоглянуті сироти, такі, як Прожир, – “Дівчина стояла /…/ невмита, нерозчесана. Ковтуни сірого волосся були зв’язані шнурками нічної сорочки”[8,63], – серед людей із “шкарубкими чорними серцями” (“Прожир”).
Символічною у контексті сказаного є назва повісті Л. Пономаренко – “Неба дістати” – кожен повинен жити, пам’ятаючи про своє високе призначення.
Можна запропонувати нетрадиційний початок уроку – емоційну, схвильовану розповідь учителя:
З 1941 по 1944 роки Україна була окупована німецькими військами. Київ оборонявся 2 місяці. Вороги втратили близько 100 тисяч війська. Але захисники Києва були оточені. У полон потрапило майже 660 тисяч осіб, з яких 60 тисяч – командирів. 73 дні тривала оборона Одеси[1,459-460].
О. Довженко у “Щоденнику” описав, як 13 січня 1942 року в 30-градусний мороз німці вели на розстріл роздягнених, босих, у кайданах 100 матросів. Люди дивилися і завмирали від страху. А потім, ризикуючи потрапити під кулі, знімали з себе одяг і кидали матросам. Але ті не поспішали підіймати, немов не помічаючи морозу, який палив їх вогнем, ішли вони на страту з гордо піднятими головами, співаючи пісню про море [3,163].
Початком визволення України стала Сталінградська битва, у якій німецька армія втратила 1,5 млн. осіб, 1/4 усіх своїх військ. Тисячі німецьких солдат та офіцерів потрапили в полон[1,481]. Можливо, Фрідріх – герой новели Л. Пономаренко “Гер переможений” – один із них.
Можна перед уроком повести учнів на екскурсію до пам’ятників загиблим у Другій світовій війні.
2. Виразне читання твору вчителем. Вивчаючи новелу, треба обов’язково дотримуватися принципів безпосередності та безперервності у сприйнятті. Класичну новелу хтось читав або розповідав перед товариством. “Декамерон” основоположника європейської новели Д. Боккаччо створювався так: десятеро вельмож під час пошесті чуми у Флоренції втекли за місто і заповнювали час розповіданням цікавих історій. Коли один розповідав, інші – слухали. Є міркування: новела – вираз спілкування між оповідачем і слухачами[12,166]. Новела має коротку, завершену, заокруглену форму. А заокруглене враження може постати тоді, коли твір сприймається весь, заразом, прослуханий без перерви, від початку до кінця[12,164-165].
3. Бесіда на закріплення емоційного сприйняття. Семикласників можна запитати:
– Чи змінився ваш настрій після того, як ви прослухали новелу? Який він (радісний, приємний, гарний, сумний, задумливий, тривожний)?
– Над чим спонукає замислитися цей твір?
– Що в тексті було незрозумілим? У бесіду доречно включити історичний, лексичний коментар:
22 червня 1941 року Німеччина напала на СРСР. Гітлер називав нашу країну “великим пирогом”. Захопивши Україну, німецьке командування звітувало в Берліні: “Там, на Україні, є все /…/. Ми маємо зрозуміти, що все це відтепер і навіки – наше, німецьке”. З серпня 1941 року вводилася трудова повинність для населення віком від 14 до 65 років. Німецьких полонених також використовували, наприклад, для відбудови зруйнованих міст [1,453,466].
Фрідріх – німецький полонений офіцер, про що свідчить назва твору: гер – шанобливе звернення до командира в німецькій армії:
– Гер полковник!
– Я розстріляю вас! Як ви смієте? Який провокатор, який дурень вам це сказав/…/?
– Гер полковник, це сказав фюрер /…/.
– Хайль Птлер! – виголосив горбатий гестапівець (“Україна в огні” О. Довженка)[3,71].
Відтворити конкретний історичний час допомагає німецька лексика: schnell – швидкий, швидко; Kinder – діти; gut – гарний, добрий, добре; Frau – пані (звертання).
4. Жанровий аналіз новели.
Семикласники ознайомлюються з визначенням:
Новела – невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію зі стрімким розвитком сюжету і несподіваним фіналом.
Доведемо, що “Гер переможений” Л. Пономаренко за жанром – новела.
– Поміркуйте над предметом новели – незвичайна подія (через 50 років жінка знайшла в стіні будинку фотокартку дітей полоненого німецького офіцера, який будував його і загинув на її очах).
– Що більше цікавить авторку: незвичайна подія чи персонажі?
Предмет новели – персонажі – також “особливі”: потрапляють у незвичайні життєві обставини; таких ми не звикли бачити в повсякденному житті; вони вражають нас таємницями, глибиною своєї душі; їх відчуття, переживання зрозумілі і бентежать нас, в який би час вони не жили.
– Доведіть, що Фрідріх – новелістичний герой (в умовах війни, полону зберіг любов до дітей; пошану до прекрасного, витонченого; не відплачує злом ворогам. “Незвичайним” є контраст внутрішнього світу та зовнішності німця. Діти прочитають відповідні епізоди). До речі, чи не здається вам, що “портрет” дещо суб’єктивний: Фрідріха описує хтось, хто його ненавидить? Цей хтось – автор? (Ні).
У новелі обов’язково присутній ще один персонаж – оповідач (наратор, мовець, суб’єкт викладу). Згадаймо історію виникнення новели, означення її як виразу спілкування між оповідачем і слухачами. Наратора, який виявляє себе у художньому світі, навіть агресивно ставиться до персонажа, називають “голосним” (Р. Петч). У новелі Л. Пономаренко це дівчинка, згодом – жінка похилого віку. Учні доводять текстом (“ми, діти, добре пам’ятаємо”, “ми роз-воювали ту землицю”, “крізь сон я чула”, “я сиділа на вікні” тощо); зачитують, як діти топтали і розкидали квітник, дражнили Фрідріха, обкидали камінням; навіть обгороджену ворогом грядку вважали загрозою, “його маленькою державкою в нашому злиденному місті” [8,3]. Чи має героїня право ненавидіти німця? Ось якою побачив Україну періоду Другої світової війни О. Довженко: “Україна поруйнована, як ні одна країна в світі. Поруйновані й пограбовані всі міста. У нас нема ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, ні бібліотек. Загинули наші історичні архіви, загинуло малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство, понищила людей, побила, повішала, розігнала в неволю” [3,234]. Чи поділяє позицію наратора автор? З’ясуємо, розглянувши інші особливості новели, зокрема характер новелістичної сюжетобудови. Сюжет новели простий, однолінійний, одновершинний, напружений, концентричний; відкидається все, що заважає руху до кульмінації. У творі “Гер переможений” немає експозиції; автор не пояснює, де і коли відбуваються події; можна лише здогадуватися про передісторію Фрідріха; навіть ім’я оповідача виявляється несуттєвим у ланцюжку душевних порухів, який сплітається від першого речення: “Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем” [8,3]: любов визначила сутність життя німецького офіцера у полоні, розпач призвів його до смерті. Але новела не уривається на найвищій точці напруження (зачитується епізод від слів: “Одного ранку його знайшли під стіною барака /…/” до слів: “/…/навіть не насипавши горба” [8,4]); суть “несподіваної” розв’язки – життя Фрідріха продовжилося в його добрих справах. Раптово серед грудня зацвіла посіяна ним квітка (зачитати) як символ любові, яка розтопила лід ненависті до переможеного ворога. Чому авторка ускладнює новелістичну композицію паралелізмом розв’язок? Хоч між ними різниця в півстоліття сюжетного часу, на нашу думку, Л. Пономаренко прагне закріпити в свідомості читача біблійні істини: любов покриває багато гріхів; ніколи любов не перестає.
Звернемо увагу учнів на інші важливі прикмети жанру: невеликий обсяг зумовлює ощадність, але і влучність, смислову наповненість художніх засобів. Особливого значення набуває деталь. Деталь, яка при повторній появі у тексті міняє його спрямування, у поетиці новели навіть має назву – “сокіл” (Falke), від новели Д. Боккаччо (день 5, оповідання 9), у якій сокіл символізує велику силу любові лицаря до дами і його найбільшу життєву втрату; з його повторною появою змінюється хід новели. “Сокіл” у Л. Пономаренко – “фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках”. Учні зачитають епізоди, в яких з’являється ця деталь; прокоментують рядки: “Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували: “Ви не знаєте, де наш тато?” [8,4]. На нашу думку, тут “сокіл” служить ка-талізатором ідеї: авторці й оповідачці (тепер їх позиції співпадають) жаль не за тим, що дриль “пошкодив черевички” чи фотокартку. Якою дрібною видається ця “втрата” поряд із їхнім сирітством; смертями, каліцтвами, руйнуваннями, голодом тощо, завданими людям війною. До речі, оповідачка змогла усвідомити всю глибину страждань полоненого німця, коли сама стала матір’ю. Отже, новелістична ідея майже завжди захована в художньому образі, спонукає читача над чимось задуматися.
Та силою свого таланту митець здатний розширити, навіть змінити усталені жанрові норми. Авторка “Гера переможеного” зізнається, що їй в літературі імпонує все, що несе дух новизни і відкриття [5,6]. Новелі Л. Пономаренко властиві: документальність, драматизм (за словами письменниці, трагічні долі героїв творів – то різні періоди життя її самої або близьких: друзів, сусідів, знайомих[8,2]); ліризм, психологізм (“кожен твір /…/ – і переплаканий, і пережитий”[8,2]; “головне для неї – не життєподібні образи і картини, а життя з його глибинами і широтами, як добром, так і злом. До того ж – не так у зовнішніх виявах, як внутрішніх нуртуваннях”[5,8]); сприймання дійсності в “мікрочастинах”, звідси – мініатюрність, фрагментарність; контрастність: проектування “дрібного” матеріалу на глибинний сенс життя і смерті, любові і ненависті, творення й руйнування. Чи не в цьому секрет її популярності, зумовлений мистецьким кредо: “бачачи минуле і дивлячись у майбутнє, бути сучасними” [5,8]?
Але у 7 кл. вивчається лише один твір Л. Пономаренко, учитель обмежений одним уроком, тому проблему історичного змісту жанру не варто навіть порушувати. Підсумувати жанровий аналіз можна думкою фахівця. Сучасна літературна критика оцінює твори Л. Пономаренко як “вершинні /…/ в українській прозі”, “незаперечно новаторські” у сферах ідейно-філософської, психологічної наповненості, формальних шукань, жанровій системі [5,5]. П. Кононенко зазначив: зображене Л. Пономаренко буття генерує один образ – автора творів: пильного обсерватора, закоханої в життя і людей людини, митця суворої правди. Читаючи твори, можна і наплакатись, і насміятися. А головне – задуматися: що ж дає людям силу вижити і в цій надто суворій дійсності, а письменниці – бачити цих всіх людей добрими і гарними [5,9]?
Жанровий аналіз зумовлює і специфіку домашнього завдання; творчого, наприклад: запропонуйте новелістичну розв’язку для тексту:
Маркова мама – бандуристка. Час від часу хлопець ходить по школах нашого невеликого міста і розвішує оголошення, що відбудеться концерт. Діти здають по двадцять копійок “на квиток” і збираються в актовій залі. Потім виходить пані Верховська у довгому фіолетовому платті, вклоняється залу і починає грати. 15-20 глядачів дивляться на її немолоді кістляві руки, сиве волосся, на лаковані потріскані черевики. Мама співає, і всі забувають, яка вона висока, незграбна і стара, яке обношене хутро на її комірі, наче з нею постійно її товаришка – хвора облізла лисиця.
У грудні мама захворіла на грип, стала дуже дратівливою, особливо, коли син заходив до кімнати і щось дуже тихо говорив. А потім зрозуміла, що стала погано чути. Вона засумувала, багато плакала. Марко готував їй чай, а мама казала: “Ти заслужив кращої матері. Я стара, негарна, бідна. Ти змушений учити уроки на підвіконні, бо в нас нема навіть стола”. Лікарі радили, аби їхала на консультацію до столичних спеціалістів, але в них на кожен день було по гривні тридцять дві копійки. “Я мушу щось придумати”,- вирішив Марко…
На наступному уроці учитель також зачитає свою новелістичну розв’язку або Л. Пономаренко (для творчого завдання було використано уривок із її новели “Моя товаришка лисиця”).
Учням зовсім не обов’язково чекати “поглибленого” вивчення новели у 12 кл. Доречно було б продовжити розмову про теоретичний та історичний зміст жанру, знайомлячи семикласників із малою прозою Є. Гуцала, Б. Лепкого, О. Стороженка: зіставити такі схожі і різні новелу й оповідання; жанрово визначальні і специфічні риси, наприклад, ліричної (Б. Леп-кий) та розважальної (О. Стороженко) новели, з’ясувати, як впливає на сталу жанрову форму “стиль епохи” тощо, поступово формуючи у школярів систему теоретико-літературних знань.
Література
1. Бойко О. Історія України. – К.: Академвидав, 2004. – 656 с.
2. Денисюк І. Розвиток української малої прози XIX – поч. ХХст. – К.: Вища школа, 1981. – 216 с.
3. Довженко О. Україна в огні. – К.: Рад. письменник, 1990.- 416 с.
4. Качуровський І. Новела як жанр. – Буенос-Айрес: Перемога, 1958. – 30 с
5. Кононенко П. Свято душі і таланту // Пономаренко Л. Портрет жінки у профіль з рушницею. – К.: Просвіта, 2005. – С.5-9.
6. Літературознавчий словник-довідник. – К.: Академія, 1997.-750 с.
7. Пасічник Є. Методика викладання української літератури в середній школі. – К.: Ленвіт, 2000. – 276 с
8. Пономаренко Л. Дерево облич. – К.: Український письменник, 1999. – 170 с
9. Пультер С, Лісовський А. Методика викладання української літератури. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 144 с.
10. Ситченко А. Навчально-технологічна концепція літературного аналізу – К.: Ленвіт, 2004. – 304 с
11. Степанишин Б. Викладання української літератури в школі. – К.: Проза, 1995. – 254 с
12. Сулима-Блохіна О. Вибране: Поезії, новелістика, наукові та публіцистичні розвідки. – К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1995.-288 с.
13. Токмань Г. Методика викладання літератури в старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція. – К.: Міленіум, 2002. – 318 с
14. Торкут Н. Проблеми генези і структурування жанрової системи англійської прози пізнього Ренесансу. – Запоріжжя, 2000. – 406 с
15. Українська література 5-12 кл. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Перун, 2005. – 202 с.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)