“Витік умів”
У другій половині XX в. при характеристиці міжнародних міграцій населення стали вживати ще один термін – “витік умів”, або “витік мізків” (англ. Brain drain). Він означає міграцію людей інтелектуальних професій – учених, інженерів, медичних та інших фахівців, творчої інтелігенції, а також потенційних працівників цих професій (студентів, аспірантів, стажистів). Всі вони можуть мігрувати на тривалий термін, за контрактами, а можуть виїжджати і на постійну роботу зі зміною громадянства.
Інтелектуальна міграція почалася на рубежі 40-50-х рр.. XX в. Потім вона пройшла у своєму розвитку кілька етапів, що відбивали етапи самої НТР і зміни в міжнародній обстановці.
Перший етап “витоку умів” охоплював другу половину 1940-х рр.., Коли з переможеної Німеччини в США в полупрінудітельном порядку було вивезено кілька тисяч фахівців у галузі фізики, ракетобудування та інших подібних спеціальностей.
Другий етап – це 1950-ті рр.., Коли почався масовий добровільний від’їзд талановитих вчених і випускників університетів з ФРН, Великобританії, Італії, меншою мірою з Франції, в США, а також в Канаду та Австралію. У результаті тільки США в 1950-і рр.. отримали додатково не менше 100 тис. висококваліфікованих фахівців. А багато наукових шкіл Західної Європи при цьому помітно збідніли. Але в будь-якому випадку “витік умів” на цьому етапі відбувалася з одних економічно розвинених країн в інші.
Третій етап, який охоплював період часу з початку 1960-х до кінця 1980-х рр.., Вніс до географію міжнародних інтелектуальних міграцій дуже великі зміни. На цьому етапі головним живильним середовищем подібних міграцій стали країни, що розвиваються, особливо азіатські, але також латиноамериканські та африканські. За деякими оцінками, тільки в 60-70-х рр.. XX в. з цих регіонів в США, Великобританію, Канаду та Австралію переселилося 700-800 тис. фахівців з країн світу, що розвивається – учених, інженерів, лікарів, медичного персоналу, програмістів та ін Найбільшою мірою “витік умів” торкнулася Індію (інженери і лікарі) , Філіппіни (медсестри), а також Китай, Республіку Корею, Єгипет, Алжир, Нігерію, країни Вест-Індії. До цього потрібно додати десятки тисяч студентів-“невозвращенцев” із країн, які після закінчення навчання в США, Канаді, Великобританії так і залишилися там, чи не повернувшись на батьківщину. Чи треба говорити про те, що подібна інтелектуальна еміграція завдала слаборозвиненим країнам-донорам великий економічний, та й не тільки економічний, збиток. За оцінками ООН, фінансові втрати країн, що розвиваються за останні 30 років склали більше 60 млрд дол
Четвертий етап, що почався в кінці 1980-х рр.., Продовжується до цих пір. “Витік умів” в цей час охопила в першу чергу країни Центрально-Східної Європи та СНД, звідки почалася масова еміграція вчених, технічних спеціалістів, людей вільних професій в США, Канаду, ФРН, Ізраїль та деякі інші країни.
Всього ж, за оцінками експертів ООН, за післявоєнний період (до середини 1990-х рр..) “Витік умів” призвела до переміщення в усьому світі приблизно 2 млн чоловік.
У географічній та економічній літературі вже не раз робилися спроби вивчити і пояснити причини (фактори, умови) “витоку умів”. Вчені прийшли до висновку про те, що основна причина інтелектуальної міграції – як одного з різновидів трудової міграції в умовах особливої уваги до якості трудових ресурсів – полягає в економічних перевагах, які набувають мігранти-інтелектуали в новій країні перебування порівняно з країною-донором.
А. Стокер у книзі “Робота іноземців” наводить наступний приклад-порівняння: філіппінські медсестри в своїй країні можуть розраховувати на місячну зарплату в 150 дол, тоді як в США їх зарплата може скласти 2,5 тис. дол на місяць. Однак далеко не всі фахівці високої кваліфікації виїжджають з єдиною метою добре заробити. Багато хто просто змушені залишати свою країну, тому що в ній вони взагалі не можуть знайти роботу за фахом, реалізувати свій науково-технічний і загальноінтелектуального потенціал. Втім, до цього потрібно додати і цілий ряд позаекономічних причин “витоку умів” – соціальних, расово-етнічних, політичних та ін
Що ж до географії цього процесу, то вирішальний вплив на нього чинили і продовжують надавати Сполучені Штати, які були і залишаються головним центром тяжіння інтелектуальних мігрантів, залучаючи приблизно 2/3 від їх загальної чисельності. Ще в середині 1960-х рр.. в США був прийнятий новий імміграційний закон, що стимулював приплив фахівців із країн. У 1990-х рр.. була прийнята спеціальна поправка до імміграційного закону, що збільшила квоту для фахівців вищої і високої кваліфікації з колишнього СРСР до 50 тис. осіб на рік.
У результаті частка іммігрантів серед всіх кваліфікованих фахівців складає в США близько 1/5, а серед інженерів – навіть 2/5. Оскільки в США витрати на підготовку одного фахівця зазвичай значно вища, ніж в інших країнах, такий приплив інтелектуалів дозволяє їм економити багато мільярдів доларів. Вже не раз зазначалося, що за 100 років існування Нобелівської премії лауреатами її стали приблизно 400 осіб, з яких половина припадає на США. Але дуже багато з американських лауреатів – це емігранти, у тому числі і в першому поколінні (наприклад, всесвітньо відомі економісти – вихідці з Росії – С. Кузнець та В. Леонтьєв).
Росія в 1990-х рр.. увійшла до складу провідних світових постачальників інтелектуальних кадрів для закордону. В результаті затяжної соціально-економічної та політичної кризи, масової незатребуваності, неможливості реалізувати знання і досвід у власній країні, постійного фінансового дефіциту, інфраструктурної незабезпеченості науки і освіти, з одного боку, і виникнення небувалою раніше відкритості, з іншого, в 1990-х рр. . країну покинули сотні тисяч наукових працівників різного рангу, включаючи перспективну наукову молодь. Більшість з них виїхало назовсім, багато хто – у тривалі відрядження по всякого роду грантам. (До цих втрат слід додати і тих, хто не виїхав за кордон, а перейшов з науки та освіти в комерційні, управлінські та інші подібні структури.) Підсумком всіх цих процесів стало те, що за роки реформ число зайнятих в російській науці зменшилася в два рази. Подібний відтік вчених і фахівців з країни не тільки завдає їй величезний матеріальний збиток, але й збіднює її інтелектуальний потенціал, створюючи тим самим реальну загрозу для національної безпеки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)