Висміювання устрою Російської імперії в поемі “Сон” – Тарас Шевченко (1814-1861) – Література українського романтизму – Нова українська література
ХУДОЖНІЙ ЗАДУМ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ
За принципами художньої умовності побудована поема “Сон” (“У всякого своя доля…”). Підзаголовок “комедія” містить авторську вказівку на сатиричний характер твору. Епіграф спрямовує читацьке сприйняття до євангельського контексту. Непрямо автор розкриває свій задум: указати на прояви зла в “перевернутому” світі, у якому добро зневажене, а зло натомість панує, приховуючи своє справжнє обличчя під благопристойною маскою. Оповідач ставить важливе питання: “Чи довго ще на сім світі /Катам панувати”.
Поема має вступ і три картини. Розпочинається вона загальними авторськими роздумами на тему суспільної дисгармонії. Подальший виклад ведеться від імені оповідача, дивакуватого простака, який безпосередньо реагує на побачене. Однак за його постаттю постійно перебуває автор, тому показна простота реакцій оповідача сприймається як частина авторського художнього задуму. Умовність посилюється використанням прийому “сну”: герой поеми в пошуках “земного раю” вві сні переноситься над просторами Російської імперії.
Опрацьовуємо прочитане
1. На що вказує підзаголовок твору?
2. Звідки автор узяв епіграф? Що він означає?
3. На які частини можна умовно поділити твір?
4. Для чого поет використав прийом сну?
5. Чому автор заховався за образом оповідача?
КАРТИНИ СТРАЖДАНЬ
Спочатку в нашій уяві проходять образи української дійсності – на тлі ідилічної природи зображено людські страждання. Прийом контрасту, художнього протиставлення, дозволяє краще уявити всю глибину народного поневолення. Яскравий пейзаж різко контрастує з несправедливістю: у нещасного каліки забирають останнє, єдиного сина вдови беруть до війська, молода мати, замість дбати про дитину, мусить відбувати панщину. Із таких лаконічних картин складається панорама страдницького животіння.
Не побачивши “раю” в Україні, герой переноситься до Сибіру – російської “незамкненої тюрми”. Тут перед його очима постають образи закутих у кайдани каторжників. Здавна в Росії до Сибіру відправляли тих, хто протестував проти тиранії. Серед злочинців герой помічає й “царя волі”, закутого в залізо. Цей символічний образ праведника будується на контрасті “волі” й “кайданів”.
Розчарувавшись у пошуках бажаного “раю”, герой переноситься до Петербурга, столиці Російської імперії. Прийом сну, який застосував письменник, надав ширші можливості для мотивування подій. Герой не лише швидко долає уві сні далекі відстані, а й може ставати невидимим – так він потрапляє до царського палацу. Перед тим на вулиці він зустрічає українця, який служить чиновником у Петербурзі. У цьому образі поет сатирично висміяв “землячка”, котрий зрікся свого національного коріння, морально деградував у погоні за наживою.
ВИСМІЮВАННЯ САМОДЕРЖАВСТВА
Опис перебування героя в царському палаці має виразні риси фантасмагорії – химерного, фантастичного зображення. Дивує незвичне змішування страхітливого і смішного. Це характерно для гротеску – виду художньої образності, який будується на поєднанні несумісних явищ: фантастичного й реального, прекрасного й потворного, правдоподібності й карикатури1. Картини зовнішньої розкоші в зображенні царського палацу контрастують із духовною обмеженістю монарха та його придворних.
Царська родина змальована сатирично. Найбільш повно насильницька суть самодержавства розкривається в моторошній сцені “генерального мордобитія” (І. Франко). Послуговуючись засобами умовності, автор викрив сутність імперської влади, що тримається на жорстокості й культивуванні рабства.
Гротеск – літературний прийом, який будується на поєднанні несумісних явищ: фантастичного й реального, прекрасного й потворного, правдоподібності й карикатури.
Важливу роль у поемі відіграють роздуми, що їх викликає в героя споглядання пам’ятника російському цареві Петрові І на нічній петербурзькій вулиці. Для нього цей монарх є уособленням того зла, що спричинило занепад козацької України. Асоціативно до цього епізоду примикає монолог наказного гетьмана Павла Полуботка (“Із города із Глухова/Полки виступали…”) – характерний прийом у творах поетів-романтиків, пов’язаний з уявним оживленням “духів минулого”. Пристрасні звинувачення на адресу російського самодержавства вкладаються в уста Полуботка, який сам став жертвою тиранії.
На ранок герой знову потрапляє в царські палати, де стає свідком появи царя перед своїми придворними: монарх порівнюється з ведмедем, який вилазить із барлога. Немов у кошмарному сні, від його рику зникає, ніби крізь землю провалюється, уся обслуга, і врешті-решт цар залишається сам-один, беззахисний, мов кошеня. З метою посилення сатиричного ефекту автор використав алегорію. Ведмідь позначає сильну, але не надто розумну людину – так додається ще один сатиричний штрих до образу російського правителя.
Завершується поема іронічним коментарем героя до своїх сонних видив – додатковою вказівкою враховувати умовність та інакомовлення.
Хай і в дуже своєрідній формі, автор висловив гостре неприйняття зла й насильства, що його уособлює Російська імперія. “Сон” – це справжній поетичний памфлет, спрямований проти російського самодержавства та його політики.
1 Карикатура – сатиричне або гумористичне зображення явищ дійсності засобами інших видів мистецтва.
Гетьман Павло Полуботок (невідомий художник)
Сарказм – зла, в’їдлива насмішка, що спрямована на викриття вад у характері персонажів, подіях та явищах громадського або побутового життя.
Опрацьовуємо прочитане
1. Що таке фантасмагорія?
2. Який принцип покладений в основу гротеску?
3. Хто такий Павло Полуботок? Яку роль цей образ відіграє в поемі?
4. Чому поему можна вважати поетичним памфлетом? Запис у робочий зошит зробіть у зручній для вас формі (тексту, плану, таблиці, схеми).
Один із муралів у Харкові, присвячений Шевченкові
(1 votes, average: 5.00 out of 5)