“Вишневий сад” – п’єса про минуле, сьогодення і майбутнє

“Вишневий сад” – останній твір Чехова. Письменник був невиліковно хворий, коли писав цю п’єсу. Він усвідомлював, що скоро піде з життя, і, напевно, тому вся п’єса наповнена якоюсь тихим смутком і ніжністю. Це прощання великого письменника з усім, що йому було дорого: з народом, з Росією, доля якої хвилювала його до останньої хвилини. У п’єсі “Вишневий сад” начебто сталася зустріч минулого, сьогодення і майбутнього. Складається враження, що герої п’єси належать трьом різним епохам: одні живуть учорашнім днем і поглинені спогадами про давно минулі часи, інші зайняті теперішніми справами й прагнуть отримати користь з усього, що мають на даний момент, а треті звертають свої погляди далеко вперед, не беручи до уваги реальні події.

Яскравими представниками минулого є Гаєв і Раневська. Чехов віддає данину об-РАЗОВАНІЕ і витонченості російського дворянства. І Гаєв, і Раневська вміють цінувати красу. Вони знаходять самі поетичні слова для вираження своїх почуттів по відношенню до всього, що їх оточує, – будь то старий будинок, улюблений сад, словом все, що їм дорого з дитинства. Будинок для Раневської – це жива людина, свідок всіх її радощів і печалей, У неї абсолютно особливе ставлення до саду – він ніби уособлює все найкраще і світле, що було в її житті, є частиною її душі. Життя Раневської була не з легких: вона рано втратила чоловіка, а незабаром після цього загинув її семирічний син. Людина, з яким вона спробувала пов’язати життя, виявився негідним – зраджував їй і тринькав її гроші. Вся біль, накипіле в її душі, і радість зустрічі виражаються в її зверненні до саду: “Про сад мій! Після темної похмурої осені та холодної зими знову ти молодий, повний щастя, ангели не залишили тебе…” Сад для Раневської тісно пов’язаний з образом покійної матері – вона прямо бачить, як мати в білій сукні йде по саду.

Ні Гаєв, Раневська не можуть допустити, щоб їхня садиба була здана дачникам в оренду. Вони саму цю думку вважають вульгарної, але при цьому не бажають дивитися в обличчя реальності: наближається день аукціону, і маєток буде продано з молотка. Гаєв проявляє повну інфантильність в цьому питанні. Не маючи на те жодних підстав, він клянеться Варі: “Честю моєї клянусь, чим хочеш, клянуся, маєток не буде продано!… Щастям моїм клянусь! Ось тобі моя рука, назви мене тоді паскудним, безчесним людиною, якщо я допущу до аукціону! Всім єством моїм клянусь!” Красиві, але порожні слова.

Інша річ – Лопахін. Ця людина на вітер слів не кидає. Він щиро намагається розтлумачити Раневської і Гасву, що є реальний вихід з положення,: “Кожен день я кажу все одне і те ж. І вишневий сад, і землю необхідно віддати в оренду під дачі, зробити це тепер же, скоріше, – аукціон на носі! Зрозумійте! Раз остаточно вирішите, щоб були дачі, так грошей вам дадуть скільки завгодно, і ви тоді врятовані” . З таким закликом “справжнє” звертається до “минулого”, але “минуле” не відповів. “Остаточно вирішити” – це непосильне завдання для людей такого складу. Зате Лопахін часу дарма не втрачає. Він просто купує цей маєток і радіє в присутності нещасної і знедоленої Раневської. Купівля маєтки для нього має особливе значення: “Я купив маєток, де дід і батько були рабами, де їх не пускали навіть у кухню” . Це – гордість пле-^ бея, який “утер носа” аристократам.

Може бути, людина майбутнього – Петя Трофімов? Він – правдолюб (“Не треба обманювати себе, треба хоч раз в житті поглянути правді прямо в очі” ). Його не цікавить власна зовнішність (“Я не бажаю бути красенем” ). Любов він, мабуть, вважає пережитком минулого (“Ми вище любові” ). Все матеріальне його теж не приваблює. Він готовий зруйнувати і минуле, і сьогодення “до основанья, а затем…” А що потім? Хіба можна виростити сад, не вміючи цінувати красу?

Інші герої п’єси теж є представниками трьох різних епох. Наприклад, старий слуга Фірс весь з минулого. Всі його ідеали пов’язані з далекими часами. Реформу 1861 він вважає початком усіх бід. Йому не потрібна “воля”, оскільки вся його життя присвячене панам. Фірс – дуже цілісна натура, він – єдиний герой п’єси, наділений такою якістю, як відданість.

Лакей Яша те саме що Лонахіну – не менше заповзятливий, але ще більш бездушна людина. Як знати, може, і він скоро стане господарем життя?

Прочитана остання сторінка п’єси, але немає відповіді на питання: “Так з ким же письменник пов’язує свої надії на нове життя?” З’являється відчуття якоїсь розгубленості і тривоги: хто буде вирішувати долю Росії? Кому під силу врятувати красу?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Вишневий сад” – п’єса про минуле, сьогодення і майбутнє