Вища нервова діяльність. Рефлекси
Вищої нервової діяльністю (ВИД) називають складний і взаємопов’язаний набір нервових процесів, що лежать в основі поведінки людини. Вона забезпечує вибір правильного варіанту поведінки з кількох можливих і дає можливість людині швидко і успішно пристосовуватися до постійно змінюваних умов існування. Цей термін був введений в науку академіком Іваном Петровичем Павловим (1849-1936), який вважав його рівнозначним поняттю “психічна діяльність”. В основі ВНД лежать складні електричні та хімічні процеси, що відбуваються в клітинах головного мозку. Отримуючи інформацію через органи чуття, мозок забезпечує взаємодію організму з навколишнім середовищем і підтримує постійність внутрішнього середовища в організмі.
Роботу мозку вивчають такі науки, як психологія і фізіологія ВНД. Їх об’єднує і ряд загальних методів дослідження, але разом з тим вони вивчають різні сторони нервових процесів. Фізіологія ВНД досліджує механізми діяльності центральної нервової системи, окремих її структур і нейронів, зв’язки між структурами та їх вплив один на одного, обумовлює складні взаємини людини з навколишнім середовищем. Психологія
Вивчає результати роботи центральної нервової системи, виражені у вигляді образів, ідей, уявлень та інших психічних проявів. Праці психологів і фізіологів ВНД завжди тісно перепліталися. В останні десятиліття виникла нова наука – психофізіологія, основним завданням якої є вивчення фізіологічних основ психічної діяльності.
Роботи видатних вчених з дослідження ВИД. Думка про те, що психічна діяльність здійснюється за участю нервової системи, висловлювали вчені ще до нашої ери, але яким чином це відбувається, довгий час залишалося неясним. Навіть зараз не можна сказати, що механізми роботи мозку розкриті.
Вчення про рефлекторному принципі діяльності організму було розроблено Іваном Михайловичем Сеченовим. Головна праця його життя – книга “Рефлекси головного мозку >> – був виданий в 1863 р У цій книзі вчений довів, що рефлекс – це універсальна форма взаємодії організму з середовищем, тобто рефлекторний характер мають не тільки мимовільні, а й довільні, свідомі руху. Вони починаються з подразнення будь-яких органів почуттів і тривають в мозку у вигляді певних нервових явищ, що призводять до запуску поведінкових реакцій. Сеченовим був зроблений висновок, що мозок – це область безперервної зміни збудження і гальмування. Два цих процесу постійно взаємодіють один з одним, що призводить як до посилення, так і ослаблення (затримці) рефлексів. Нервова система не просто пасивно реагує на зовнішні подразники, але може і посилювати дію одних стимулів і загальмовувати дію інших, тому організм реагує на одні подразники і не реагує на інші. Він також звернув увагу на існування вроджених рефлексів, які дістаються людям від предків, і придбаних, які виникають протягом життя, будучи результатом навчання. Припущення та висновки І. М. Сеченова випереджали свій час.
Експериментальне доказ правільіості ідей І. М. Сеченова було отримано Павловим. Усі рефлекси, що виникають в організмі, він поділив на безумовні і умовні.
До безумовних рефлексів відносяться: кашель при попаданні чужорідних тіл в дихальні шляхи, виділення слини при вигляді їжі, відсмикування руки при болючому роздратуванні і т. Д.
Для утворення умовного рефлексу необхідно поєднання в часі двох подразників: умовного і безумовного, що викликає певний безумовний рефлекс. Умовний подразник (спалах світла, звук і т. П.) Повинен трохи випереджати в часі безумовне підкріплення. Зазвичай умовний рефлекс виробляється після кількох поєднань умовного і безумовного подразників.
Поведінка людини. Вибір тієї чи іншої форми поведінки і тварин, і людини визначається життєвими потребами. Якщо кілька годин провести у дворі, граючи у футбол, то цілком закономірно виникне потреба в їжі, а якщо прищемити палець дверима, виникне сильна потреба позбутися болю. Потреби приводять у стан збудження ті чи інші структури мозку, і виникає так звана мотивація – бажання зробити якісь дії, які дозволять задовольнити потребу. У першому прикладі ці дії зведуться до того, щоб зробити бутерброд і з’їсти його, задовольнивши потреба в їжі. У другому прикладі поведінковий акт буде полягати в тому, щоб, швидко відкривши двері, витягнути палець з щілини і опустити його в холодну воду. Таким чином, мотивації роблять поведінку людини цілеспрямованим, і діють вони або на основі спадкових поведінкових програм (безумовних рефлексів), або на основі накопиченого раніше життєвого досвіду (вироблених за час життя умовних рефлексів).
Звичайно, людина не може одночасно діяти на основі декількох мотивацій. Спробуйте-но, прищемивши палець, зробити бутерброд і з’їсти його. Навряд чи у вас це вийде. Це пояснюється тим, що в кожен момент життя на першому плані стоїть якась одна найважливіша, сама термінова мотивація, яку і необхідно задовольнити, а потім вже перемикатися на щось інше. Великий російський фізіолог князь Олексій Олексійович Ухтомський створив вчення про домінанту. Він вважав, що при посиленні якоїсь потреби в мозку виникає тимчасовий вогнище збудження. Структури мозку, що входять в цей осередок, узгоджено працюють для того, щоб швидко задовольнити головну на цей момент потреба. А. А. Ухтомський назвав такий осередок, що складається з декількох узгоджено працюючих нервових центрів, домінантою. Іншими словами, домінанта – це рефлекс, панівний в даний момент часу. Домінанта здатна гальмувати розвиток інших вогнищ збудження, і існує вона доти, поки існує
Потреба, її породила. Домінанта забезпечує активне виборче поведінку, вона не дозволяє людині відволікатися на другорядні стимули, що не мають відношення до виконання головної в даний момент завдання. Наприклад, якщо людина захоплений якимось важливим для себе справою, він тимчасово перестає бачити і чути те, що відбувається навколо нього, як кажуть, йде в себе. Коли ж життєва задача вирішена, домінанта згасає, але органи і системи об’єднуються в нову функціональну систему для вирішення нової виникає потреби.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)