ВІРШІ ІЗ ЦИКЛУ ЗГОРЯЮТЬ ОСТРОВИ – РОМАН БАБОВАЛ

“Усмішка ця моя – звичайний міст закинений між двома снами”

“у міст моїх великі очі наче у драконів”

“згоряють острови”

“між двома кольорами моря – спочиваєш”

“пошліте голубів по запах літа”

“на морі : кораблі казкові мов широкі рани”

“для тебе”

“у моря – гадки розтяглі мов зелені гади”

“межи двома міражами для нас готує море”

“в жоржинах”

“щодень / за поколіннями дерев… “

“дощі споруджують тривкі мости над пропастями неба”

“під в’ялим листям родяться надії міста і щоразу довші”

З останнього інвентаря

* * *

Усмішка ця моя – звичайний міст закинений між двома снами

Під шкірою мигтять краплина неба і жнива дощів

На дні моїх очей вигадує новіші дрейфи море

Моя душа – звичайний мертвий час що між двома потопами

* * *

У міст моїх великі очі наче у драконів

Твої шляхи ведуть

Під землю вогняну –

А жоден не виводить

Дерева проросли крізь небо й винесли сірчаний спомин

Тихіше від античних каменів

Вмирають розчаровані птахи

Зненацька виросли посеред неба випуклі

(грибами) хмари

І ти лягаєш на папір

Із кожним запахом свого розпеченого тіла

* * *

Згоряють острови

І море родить попелясте птаство

Тяжіють овочі десь сонце достигає неохайно

Пожежа котиться крізь жмути водоростей

(в твоїх очах згоряють острови)

Дерева засинають непомітно і

Неначе трохи боязливо

Десь серед неба вибухають жовті квіти

(в твоїх очах вмер віщий птах)

* * *

Між двома кольорами моря – спочиваєш

І зберігаєш зграї теплих бджіл

Під шкірою

Вночі

Вихоплюються вірні янголи з долонь

Десь небо непомітно тане пахнуть десь

Твої уста мов неочікуваний дощ

І мліє сад

Серед

Комах що пильно розгризають спеку

Між двома кольорами моря – спочиваєш

* * *

Пошліте голубів по запах літа

Побачите :

Вони не вернуться і дні проходитимуть

Солом’яніші

І заніміє море – відгомін продавши за десяток

Перлових скойок

Зів’януть по криницях місяці пласкі і з-поза часу принесуть

Комахи

Зерна опію

Пошліте голубів по запах літа

* * *

На морі : кораблі казкові мов широкі рани

Під морем : з водоростей спомини течій сплітає тиша

Над морем : тануть меви й перехрещуються долі

За морем : острови бредуть найстарші в передсмертному зусиллі

Без моря : гинуть табуни осліплих коней

* * *

Для тебе

Із сну в сон пропливають чародійні ріки

Злетів крізь краску обрію птах зліплений

З червоної землі В твоїх очах

Згоріли форми мрій і літо тріскає Ростуть десь по лягунах

З корала зуби мертвим велетням

І потопають феєричні каравели

Для тебе

* * *

У моря – гадки розтяглі мов зелені гади

І безліч язиків що назрівають серед сну

У моря – ім’я що пахне спілими лісами

Куди ховаються сполохані припливами джмелі

У моря – сумління звите з теплих водоростей,

З вулканів вивержена лють і пам’ять піскова

* * *

Межи двома міражами для нас готує море

Страшні кошмари з піни і майстерні згуби

Межи двома вулканами у густині землі настроюється відгомін

І душі крушаться немов застигла лява

Межи двома шаліннями зненацька визріває твоя шкіра

І ти вмираєш таємничо мов отруйне зілля

* * *

В жоржинах

Животіють янголи що ломлять літо без зусилля

Восени

Проснулася із шепоту лісів ріка що подорожніх потруїла

В калюжі неба вітряки надвоє ділять табуни вітрів

Земля вигадує нові жнива, години – нову подорож

І на своїй корі рахує дерево нові останні зморшки

Восени

В жоржинах

Родяться птахи що граються в зів’яле листя

* * *

Щодень

За поколіннями дерев вмирають покоління комашні

І граються в грозливі гурагани незаможні діти

Тканини неба в’януть щораз поважніше, десь вода

Переливається з очей птахів що повернулися із вирію

У пам’ять моря

І засідає за пустелями на нас конечна повінь сарани

Щодень

* * *

Дощі споруджують тривкі мости над пропастями неба

Із тінню мертвих лицарів пускаються млини в двобій

В калюжі топляться морські імперії, поля всі попеліють між

Двома пожежами роси а місто – мов пристрелений вночі

І раннім ранком невпізнанний птах

У павутинні вітру твоє тіло – дощова нова погроза

* * *

Під в’ялим листям родяться надії міста і щоразу довші

Шляхи крізь час

Дерева перемінюються серед тьми в нічні потвори

І чародійні янголи спускаються крізь душу ранених птахів

Спричинюючи землетруси

Тоді десь сивина торкнеться голубів

Як тільки зійдуть

Нові дощі мов свіжі водорості

І ми замкнемося в нестиглому горісі щоб ніколи вже

Не знати смерти

З ОСТАННЬОГО ІНВЕНТАРЯ

Забуті книги мудреців забуте божевілля магів

Забуті відстані між пустирями і сумління найсивіших рік забуте

Забуті спопелілі острови немов у мозку моря спогади аварій

Забуті цілі неугавних подорожей і забута смерть цикади мовчазної

Одні лиш не забуті в овочах : коловороти зерен мов танки насичених комах


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

ВІРШІ ІЗ ЦИКЛУ ЗГОРЯЮТЬ ОСТРОВИ – РОМАН БАБОВАЛ