ВІРШІ ІЗ ЦИКЛУ ЗГОРЯЮТЬ ОСТРОВИ – РОМАН БАБОВАЛ
“Усмішка ця моя – звичайний міст закинений між двома снами”
“у міст моїх великі очі наче у драконів”
“згоряють острови”
“між двома кольорами моря – спочиваєш”
“пошліте голубів по запах літа”
“на морі : кораблі казкові мов широкі рани”
“для тебе”
“у моря – гадки розтяглі мов зелені гади”
“межи двома міражами для нас готує море”
“в жоржинах”
“щодень / за поколіннями дерев… “
“дощі споруджують тривкі мости над пропастями неба”
“під в’ялим листям родяться надії міста і щоразу довші”
З останнього інвентаря
* * *
Усмішка ця моя – звичайний міст закинений між двома снами
Під шкірою мигтять краплина неба і жнива дощів
На дні моїх очей вигадує новіші дрейфи море
Моя душа – звичайний мертвий час що між двома потопами
* * *
У міст моїх великі очі наче у драконів
Твої шляхи ведуть
Під землю вогняну –
А жоден не виводить
Дерева проросли крізь небо й винесли сірчаний спомин
Тихіше від античних каменів
Вмирають розчаровані птахи
Зненацька виросли посеред неба випуклі
(грибами) хмари
І ти лягаєш на папір
Із кожним запахом свого розпеченого тіла
* * *
Згоряють острови
І море родить попелясте птаство
Тяжіють овочі десь сонце достигає неохайно
Пожежа котиться крізь жмути водоростей
(в твоїх очах згоряють острови)
Дерева засинають непомітно і
Неначе трохи боязливо
Десь серед неба вибухають жовті квіти
(в твоїх очах вмер віщий птах)
* * *
Між двома кольорами моря – спочиваєш
І зберігаєш зграї теплих бджіл
Під шкірою
Вночі
Вихоплюються вірні янголи з долонь
Десь небо непомітно тане пахнуть десь
Твої уста мов неочікуваний дощ
І мліє сад
Серед
Комах що пильно розгризають спеку
Між двома кольорами моря – спочиваєш
* * *
Пошліте голубів по запах літа
Побачите :
Вони не вернуться і дні проходитимуть
Солом’яніші
І заніміє море – відгомін продавши за десяток
Перлових скойок
Зів’януть по криницях місяці пласкі і з-поза часу принесуть
Комахи
Зерна опію
Пошліте голубів по запах літа
* * *
На морі : кораблі казкові мов широкі рани
Під морем : з водоростей спомини течій сплітає тиша
Над морем : тануть меви й перехрещуються долі
За морем : острови бредуть найстарші в передсмертному зусиллі
Без моря : гинуть табуни осліплих коней
* * *
Для тебе
Із сну в сон пропливають чародійні ріки
Злетів крізь краску обрію птах зліплений
З червоної землі В твоїх очах
Згоріли форми мрій і літо тріскає Ростуть десь по лягунах
З корала зуби мертвим велетням
І потопають феєричні каравели
Для тебе
* * *
У моря – гадки розтяглі мов зелені гади
І безліч язиків що назрівають серед сну
У моря – ім’я що пахне спілими лісами
Куди ховаються сполохані припливами джмелі
У моря – сумління звите з теплих водоростей,
З вулканів вивержена лють і пам’ять піскова
* * *
Межи двома міражами для нас готує море
Страшні кошмари з піни і майстерні згуби
Межи двома вулканами у густині землі настроюється відгомін
І душі крушаться немов застигла лява
Межи двома шаліннями зненацька визріває твоя шкіра
І ти вмираєш таємничо мов отруйне зілля
* * *
В жоржинах
Животіють янголи що ломлять літо без зусилля
Восени
Проснулася із шепоту лісів ріка що подорожніх потруїла
В калюжі неба вітряки надвоє ділять табуни вітрів
Земля вигадує нові жнива, години – нову подорож
І на своїй корі рахує дерево нові останні зморшки
Восени
В жоржинах
Родяться птахи що граються в зів’яле листя
* * *
Щодень
За поколіннями дерев вмирають покоління комашні
І граються в грозливі гурагани незаможні діти
Тканини неба в’януть щораз поважніше, десь вода
Переливається з очей птахів що повернулися із вирію
У пам’ять моря
І засідає за пустелями на нас конечна повінь сарани
Щодень
* * *
Дощі споруджують тривкі мости над пропастями неба
Із тінню мертвих лицарів пускаються млини в двобій
В калюжі топляться морські імперії, поля всі попеліють між
Двома пожежами роси а місто – мов пристрелений вночі
І раннім ранком невпізнанний птах
У павутинні вітру твоє тіло – дощова нова погроза
* * *
Під в’ялим листям родяться надії міста і щоразу довші
Шляхи крізь час
Дерева перемінюються серед тьми в нічні потвори
І чародійні янголи спускаються крізь душу ранених птахів
Спричинюючи землетруси
Тоді десь сивина торкнеться голубів
Як тільки зійдуть
Нові дощі мов свіжі водорості
І ми замкнемося в нестиглому горісі щоб ніколи вже
Не знати смерти
З ОСТАННЬОГО ІНВЕНТАРЯ
Забуті книги мудреців забуте божевілля магів
Забуті відстані між пустирями і сумління найсивіших рік забуте
Забуті спопелілі острови немов у мозку моря спогади аварій
Забуті цілі неугавних подорожей і забута смерть цикади мовчазної
Одні лиш не забуті в овочах : коловороти зерен мов танки насичених комах