Вираження експресивності дієслова засобами словотвору

(на матеріалі творів І. С. Нечуя-Левицького)

Мова як засіб порозуміння є не тільки проявом думки, але й почуття, емоції, експресії.

За “Лінгвістичним енциклопедичним словником”, експресивність – це “сукупність семантико-стилістичних ознак одиниць мови, які забезпечують її властивість виступати в комунікативному акті засобом суб’єктивного вираження ставлення мовця до змісту або адресата мовлення. Відомий український мовознавець В. А. Чабаненко під експресивністю розуміє “підсилену виразність, соціально й психологічно мотивовану властивість мовного знака (мовленнєвого елемента), яка підсилює, загострює увагу, активізує мислення, викликає почуттєву напругу слухача (читача). Виразним, на його думку, є будь-який знак, і тому доцільно під експресивністю розуміти підсилену виразність. Поняття “експресії” вчений тлумачить як підсилення (інтенсифікація, збільшення) виразності.

Експресивність тісно пов’язана з емоційністю, що спричинилося до ототожнення деякими вченими цих понять. Але “експресія, експресивність може пронизувати як емоційне, так і інтелектуальне і вольове у їх вияві. Тому експресивність набагато ширша за емоційність у мові”.

Експресивність властива усім рівням мови. На морфологічному (словотвірному) рівні “емоційного забарвлення досягають […] за допомогою словотворчих засобів (афіксації, словоскладання і т. д.), що надають лексичним утворенням значення пестливості, здрібнілості, згрубілості, зневажливості, іронії, поваги, жартівливості, фамільярності тощо”.

“Мотиваційну основу словотворення визначають два моменти: 1) забезпечення процесу номінації та його результатів; 2) створення (паралельно) потенційних передумов для вираження через нову мовну одиницю ставлення мовця до позначуваного. Відповідно до цього можна визначити дві основні функції словотворення: номінативну (іменувальну) та експресивно-стилістичну”.

Спроба дослідити словотворчі особливості саме експресивних дієслів – не випадкова, адже досі у мовознавчій науці увагу було зосереджено в основному на дослідженні словотворчих особливостей експресивних іменників та прикметників, дієслова ж у цьому аспекті розглядалися здебільшого побіжно.

“З явищами словотворення пов’язані різноманітні експресивно-виражальні та художньо-естетичні можливості. Ці можливості закладені як у самих якостях словотвірних засобів (наприклад, словоскладання з його багатою і несподіваною новаційною варіативністю, певна група афіксів із закріпленою за ними чіткою оцінною – позитивною чи негативною – словотвірною семантикою тощо), так і в спробах їх індивідуального, авторського відбору та використання”.

При встановленні значення слова за значенням його морфем слід пам’ятати, що слово означає більше, ніж сума значень морфем, з яких воно складається. Цю думку ми вважаємо основною у нашому дослідженні, отож експресивність, яку створюють певні словотвірні засоби, не вичерпується окремо взятим афіксом чи основою, а виражається словом загалом.

Варто особливо підкреслити роль твірної основи (твірного слова) у процесі деривації дієслівних експресивів. Адже “стилістична характеристика і емоційно-експресивне забарвлення деривата нерідко залежать не тільки від афікса, а й від семантико-стилістичних особливостей твірної основи. Важливе значення при цьому набуває контекст, у якому актуалізується та чи інша конотація деривата”.

Яскраво вираженою є роль твірного слова при творенні відіменних дієслівних експресивів: пань/к/а/ти/ся – Мати вбирала її в оксамит та шовк…, панькалася з нею (7,296); о/стовп/і/ти – Ми так і остовпіли з переляку (6,93); пащ/ек/ува/ти – А кати знущалися, ще й пащекували (7,140); з/гедз/к/а/ти/ся – Жінка твоя згедзкалася: вже геть-то опришкувата вдалась! (1,267). У вищезазначених прикладах образність твірного слова є ключовою і для утворених дієслів, які теж є образними, тобто (ширше) експресивними.

В основі експресивності звуконаслідувальних дієслів лежить експресивність твірних слів (у цьому випадку – звуків): за/буб/он/і/ти – Він несамохіть забубонів молитву (1,263); цок/от/і/ти – Молодиці розмовляли та цокотіли, як птиці на дереві (3,37); ви/киш/к/а/ти – Трудно буде козакам викишкати отого шуліку [Вишневецького] з гнізда (7,131).

Особливо цікавими є випадки, коли значення твірного слова у процесі деривації переосмислюється, метафоризується: муштр/ува/ти/ся (муштрувати – Піддавати муштрі (СУМ, IV,835)) – Настя побігла в залу й почала муштруватися перед дзеркалом (4,279); в/струг/ну/ти (стругати – Знімати стружку з поверхні дерева, металу і т. ін. яким-небудь різальним інструментом (СУМ, IX,788)) – Таку штуку можуть встругнути тільки ліберали… (5,239).

Помітною є роль афіксів при утворенні експресивних дієслів. На думку Г. Г. Єгорова, “при афіксальному словотворенні до значення твірної основи додається не тільки значення афіксів, а й ще щось. Це невловиме щось приховується не у мові, а у потребі людей виразити те чи інше поняття”.

Досить поширеним є творення експресивів від нейтральної твірної основи за допомогою постфікса – ся, причому часто постфікс – ся переводить адгерентно експресивне дієслово у розряд інгерентно експресивних (адгерентна експресивність “проявляється лише в певній ситуації, контексті”, а інгерентна – “внутрішньо притаманна мовному знакові і є його постійною і невід’ємною ознакою”). Наприклад: товк/ти/ся – Він дуже не любив, як хто сторонній товкся на його постелі (2,13); гриз/ти/ся – Тільки українець гризся з ним щовечора… (2,10); тер/ти/ся, м’я/ти/ся – Сухобрус не сів і знов терся та м’явся… (2,66).

Експресивні дієслова активно творяться і за допомогою префіксально-суфіксального (-постфіксального) різновиду морфологічного способу словотвору, і значення афіксів при цьому може бути різноманітним за ступенем важливості: по/ши/ти/ся – Ще візьме та й пошиється в черниці, в монастир… (5,269); роз/рев/ти/ся – Чого це ти розревлася? (3,201).

Слід зазначити, що у системі дієслівного словотвору префікс є водночас і семантичним, і граматичним (видовим) показником, “але жоден з префіксів не набув поки що винятково граматичного значення”.

Іноді префікси зосереджують у собі значення доконаного виду і водночас підвищеної інтенсивності дії, а отже і експресивності: об/пи/ти, об’/їс/ти – … і ми колись приїдемо до вас та й вас обіп’ємо та об’їмо (5,365); ви/тріск/а/ти – Балабуха допався й витріскав трохи не всю макітру (4,85).

У монографії “Словотвір сучасної української літературної мови” (за ред. Жовтобрюха М. А.) вказано, що “такі семантично виразні префікси, як пере-, роз-, під-, можуть настільки зосереджувати в собі значення дієслова в цілому, що нейтралізують семантику кореневих морфем (пор.: переборщити, перекапустити, підсипатися до кого-небудь, розчепірити і под.).

У творенні експресивів від дієслівних основ префіксально-суфіксальний (інколи префіксально-суфіксально-постфіксальний) різновид, як уже зазначалося, є досить поширеним: на/скак/ува/ти – … він таки любив вряди-годи пускати шпильки: якось само наскакувало на язик (8,138); за/гріб/а/ти/ся – Він любив науку для науки і все загрібався в філософію глибше і глибше (2,52).І хоча афікси у вищезазначених прикладах не можна назвати такими, що несуть у собі сему експресивності, та у комплексі з образною, переосмисленою основою вони утворюють експресивне дієслово, виразність якого до того ж підкреслюється контекстом.

Окремо варто зупинитися на творенні дієслів з допомогою суфікса – ону-, підсилена виразність, тобто експресивність, якого не викликає сумнівів. На це неодноразово вказували різні мовознавці, зокрема Возний Т. М. зазначає, що “… для дієслів на – ону-ти […] характерні найрізноманітніші семантико-стилістичні відтінки значення (різкість, експресивність, напруженість або послаблення дії і т. п.). Наприклад: мах/ону/ти – Позалатував деякі дірки в канцелярії та й махонув на Великий Фонтан… (5,251); крик/ону/ти – Что? – криконув архієрей (5,372).

На завершення нашого короткого і безперечно неповного огляду вираження експресивності засобами словотвору зазначимо, що І. С. Нечуй-Левицький для яскравішого вираження задуманих образів часом утворював авторські неологізми, використовуючи при цьому суфіксальний та префіксально-суфіксальний різновиди морфологічного способу словотвору: морс/ну/ти – Смерть латинці звали mors, мабуть, через те, що як морсне, то і перекинешся, і ноги задереш… (6,230); на/мотор/юва/ти – … а потім буде намоторювати вас, щоб ви самі вивчились писать українські вірші (2,214); пере/делікат/н/и/ти, пере/тонч/и/ти – Та то його й брата переделікатнила й перетончила мама (2,293); ви/закон/и/ти – Цей закон давно вижив свій час, і вже час би його визаконить і вивести (8,419). Усі ці авторські новотвори базуються на усталених законах словотвору, на що вказують афікси, вжиті для їх творення (суфікси – ну-, – юва-, – и-, префікси на-, пере-, ви-, за якими в мові закріпилося певне значення, котре дає нам змогу зрозуміти слово загалом).

Аналіз особливостей словотвору експресивних дієслів охоплює переважно внутрішньочастиномовне словотворення і дещо зачіпає їх творення від інших частин мови. Причому, аналізований матеріал дає в основному приклади морфологічного способу словотвору. У процесі дослідження виявлено, що немає спеціального набору афіксів, які б служили тільки для творення дієслів-експресивів, окрім, мабуть, суфікса – ону-, який несе в собі підсилену виразність. Важливою також у вираженні експресивності є роль деяких префіксів, зокрема об-, ви-, пере-, роз-, під-. Хоча при визначенні ролі і значення префіксів важко визначити межі між їхніми словотвірними і граматичними (видовими) значеннями. Особливо варто підкреслити роль твірної основи, емоційно-експресивне або ж образне забарвлення якої переходить у семантику створюваного дієслова. І нарешті, експресивність, яку створюють словотвірні засоби, не вичерчується окремо взятим афіксом чи основою, а виражається словом загалом і підсилюється контекстом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Вираження експресивності дієслова засобами словотвору