Віра Вовк Селянська
(нар. 02.01.1926, м. Борислав, Україна)
Громадянка Бразилії українського походження,
Має посвідчення закордонного українця
Освіта та професійна діяльність:
– Університет м. Тюбінген (Німеччина) – вища освіта за напрямками “германістика, славістика, музикознавство та літературознавство”.
– Католицький університет м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія) – отримує науковий ступінь доктора філософії.
– Колумбійський університет (м. Нью-Йорк, США) – стажування.
– Мюнхенський університет (Німеччина) – стажування.
Професор німецької літератури в Державному університеті м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія), з 1957 р. – голова кафедри германістики в цьому університеті, письменниця (поетеса, прозаїк, драматург), літературознавець і перекладачка. Виступала з літературними доповідями, лекціями й авторськими вечорами в університетах Бразилії, а також у Нью-Йорку, Вашингтоні, Філадельфії, Клівленді, Чикаго, Детройті, Торонто, Монреалі, Оттаві, Ванкувері, Лондоні, Парижі, Римі, Мадриді, Мюнхені, Буенос-Айресі, Києві, Львові.
Нагороди:
1957 р., 1979 р., 1982 р. – літературні премії ім. Івана Франка в Чикаго.
1990 р. – премія ім. І. Франка в Києві.
2000 р. – премія Благовість (Київ).
2003 р. – премія Тріумф (Чернігів).
2003 р. – нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ст.
2005 р. – премія ім. Г. Сковороди “Сад божественних пісень” (Луцьк).
2008 р. – Національна премія України ім. Т. Шевченка за твори “Поезії” (2000), “Проза” (2001), “Спогади” (2003), “Сьома печать” (2005), “Ромен-зілля” (2007), переклади творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Василя Стуса, Василя Симоненка, Івана Світличного, Ігоря Калинця, Василя Голобородька, Івана Драча, Миколи Воробйова португальською мовою (висунуто Президією Української Всесвітньої Координаційної Ради).
Характеристика:
Віра Селянська народилася в 1926 р. в Бориславі, в родині лікаря та учительки. Дитинство провела в гуцульському містечку Кутах. Родина в 1939 р. змушена емігрувати до Німеччини, а згодом переїжджає до Бразилії.
Свої літературні твори Віра Селянська підписує прізвищем Вовк, так звали одного із її дідів. Творчий доробок Віри Вовк – широкий і багатогранний. На еміграції (Мюнхен, Ріо-де-Жанейро, Нью-Йорк) і в Україні (Київ) авторка видала чималу кількість книг поезій, як також і прози, театральних п’єс та перекладів (з португальської, німецької, французької та інших мов на українську, та з української на португальську і німецьку).
Віра Вовк чимало зробила для того, щоб українська поезія прийшла до читачів південноамериканського (й не тільки) континенту.
Вже вийшло в світ три антології української літератури (перша в 1959 р.), в перекладі Віри Вовк, які вміщують важливі українські літературні твори, починаючи від “Слово о полку Ігоревім” і до 1940-х років минулого століття. Також були видані дві інші антології, поетичні (антологія модерної української поезії португальською мовою, видана в Ріо-де-Жанейро в 1973 р.).
В 1966 р. вперше зазвучали португальською вірші І. Жиленко, І. Драча, Л. Костенко, В. Симоненка та інших. Вона випустила в Ріо-де-Жанейро окремі книжки перекладів творів Г. Сковороди (1978), поеми Т. Шевченка “Сон” (1980), поеми І. Франка “Мойсей” (1981), “Кам’яний хрест” В. Стефаника, (1982), драму “Камінний господар” Л. Українки (1983), “Тіні забутих предків” М. Коцюбинського (1985), збірку колядок (1988), повість “Маруся” Марка Вовчка (1988), свого найулюбленішого українського поета Б. І. Антонича (1989). А в серії “Писанки” у 1990-х вийшов цілий ряд збірок сучасник українських поетів (і прозові твори В. Шевчука). Окремими серійними збірками було видано переклад поезій В. Голобородька (1991), І. Драча (1993), поетів Нью-Йоркської Групи (1993), М. Воробйова (1994), В. Шевчука (1995), Л. Палій (1997), І. Калинця (1997), С. Майданської (1998), М. Вінграновського (1998), І. Жиленко (1999). Окремою збіркою Віра Вовк видала також переклади творів трьох знакових постатей для сучасної української класики – В. Симоненка, І. Світличного і В. Стуса.
Серед інших перекладів Віри Вовк – антологія модерної португальської та бразильської поезії, видана в Нью-Йорку (1964), а також Рабіндранат Тагор, Поль Клодель, Пабло Неруда, Фрідріх Дюрренмат, Федеріко Гарсія Лорка, Шарль Бодлер тощо. Вона мала дружні стосунки з літераторами старшого покоління Бразилії, такими як Карлос Дромодендраде, Мануель Бандера тощо, робила переклади їх творів українською мовою (антологія “Зелене вино”).
Віра Вовк – талановита письменниця і поетеса. Вона є почесним членом Нью-Йоркської поетичної групи, а також член Національної спілки письменників України.
У київському видавництві “Родовід” останніми роками побачили світ чотири томи творів Віри Вовк – “Поезія”, “Театр”, “Проза”, “Спогади”. Передмову до поетичного тому писала М. Коцюбинська, до прозового – В. Шевчук, до театральних творів – Л. Онишкевич з Америки, а до “Спогадів” – вступне слово писав академік І. Дзюба.
Поетеса пише при своє призначення: “Я вважаю, що поширюю границі України. Очевидно, я завжди, навіть як буду писати до Мартіна Лютера Кінга, буду вживати частини Negro spiritual’s у своїх віршах, але все ж таки той вірш буде українським, там душа українська. І взагалі, я друкувала багато книжок кількома мовами – оригінал, а поруч переклад на інші мови. Але завжди український оригінал був першим. Так що навіть там, де його ніхто не читає (бо книжки розходяться переважно в бразильському середовищі), український текст завжди є на першому місці”.
Вірші Віри Вовк можна розділити на чотири групи: 1) мотиви рідної землі та української природи, туга за Батьківщиною й терпіння з приводу лихоліття її; 2) релігійні мотиви; 3) любовна лірика; 4) вірші з мотивами чужої природи. Але навіть у творах, які змальовують чужу природу, у Віри Вовк екзотичні мотиви перекликаються з мотивами рідної Гуцульщини. Гуцульщина має для неї велику цілющу силу: вона стала для неї на чужині своєрідним зіллям та провідною зорею. Мотиви української природи виступають навіть у віршах релігійного змісту В них релігійні мотиви спроваджені до народного уявлення. Серед стилістичних засобів Віри Вовк слід звернути увагу на епітети й порівняння, що дуже гарні, на свіжі та сміливі персоніфікації
Творчість Віри Вовк:
Поезія: “Юність” (1954), “Зоря провідна” (1955), “Єлегії” (1956), Чорні акації (1961), “Любовні листи княжни Вероніки” (1967), “Каппа Хреста” (1968), “Меандри” (1979), “Мандат” (1980), “Жіночі маски” (1993), “Писані кахлі” (1999), “Віоля під вечір” (2000), “Поезія” (2000), “Маївка для богородиці коралів” (2004), “Півні з Барселоша” (2004), “Аquarelas” (2005).
Проза: “Ранні оповідання” (1943-54), “Легенди” (1955). “Казки” (1956), “Духи й дервіші” (1956). “Оповідання для дітей” (1960-62). “Вітражі” (1961), “Святий гай” (1983), “Карнавал” (1986), “Старі панянки” (1995), “Калейдоскоп” (1979-2001), “Проза” (2001), “Спогади” (2003), “Вікно навстіж” (2004), “Сьома печать” (2005), “Каравела” (2006), “Ромен-зілля” (2007).
Театр: “Скарб царя Гороха” (1962), “Смішний святий” (1968), “Триптих” (1982), “Іконостас України” (1988), “Вінок троїстий” (1988), “Казка про вершника” (1992), “Зимове дійство” (1993), “Весняне дійство” (1995), “Настася Чагрова” (2001), “Козак Нетяга” (2001), “Крилата скрипка” (2001), “Театр” (2002).
Перекладні видання: “Antologia da literatura ucraniana” (1959), “Lendas ucranianas” (1959), “Relogio solar”(1964), “Зелене вино” (1964), “Girassol. Antologia da Moderna Poesia Ucraniana”(1966), “Гітанджалі”, Рабіндранат Тагор (1966), “Благовіщення Марії”, Поль Кльодель (1968), “Верхів’я Мачу Пічу”, Пабльо Неруда (1970), “Galos bordados. Contos ucranianos” (1972), “A canoe no mar. Contos ucranianos” (1972), “O Cantaro. A nova arte ucraniana” (1973), “Гостина старої дами”, Фрідріх Дюрренмат (1974), “Чотири драми”, Федеріко Г. Льорка (1974), “Der Baum. Ukrainische Kunst Heute (anthologie)” (1975), “Viburno rubo. Antologia da literatura ucraniana dos seus principios ate 1950” (1977), “Шість віршів”, Шарль Бодлер (1978), “Fabulas”, Григорій Сковорода (1978), “O sohno”, Тарас Шевченко (1980), “Moises”, Іван Франко (1981), “Cruz de pedra”, Василь Стефаник (1982), “Don Juan”, Леся Українка (1983), “Contos populares ucranianos” (1983), “Sombras dos ancestais equecidos”, Михайло Коцюбинський (1985), “Renovos de mitos” (1986), “Cancioneiro de natal” (1988), “Marussia”, Марко Вовчок (1988), “Canticos da primavera” (1989), “Jarra Eslava”, Богдан Ігор Антонич (1989), “Dia verde”, Василь Голобородько (1991), “Asas”, Іван Драч (1993), “Colmeia – O Grupo de Nova York” (1993), “Signos”, Мукола Воробйов (1994), “O caminho”, Валерій Шевчук (1995), “O fogo sagrado”, Ігор Калинець (1997), “Luzes na agua”, Ліда Палій (1997), “O castical”, Василь Симоненко (1998), “Rio montes”, Софія Майданська (1998), “Estorias”, Микола Вінграновський (1998), “Solo na flauta”, Ірина Жиленко (1999).
Архів поетеси (документи, меморіальні предмети, друковані видання, фото, слайди тощо) в 1997 р. був переданий на зберігання в Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, Наукову бібліотеку ім. І. Франка у Львові, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Спілку письменників України, Національну Парламентську бібліотеку, Державний музей літератури України.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)