Вільям Шекспір (1564-1616) – ВІДРОДЖЕННЯ

Вільям Шекспір (1564 1616)   ВІДРОДЖЕННЯ

Вільям Шекспір – найвидатніший англійський поет І драматург, творчість якого є вершиною англійського Відродження. Персональна художня модель Шекспіра стала, можливо, найбільш впливовою за всю історію розвитку світового літературного процесу.

На жаль, біографічних відомостей про життя митця, його характер, театральну діяльність збереглось дуже мало. Життя Шекспіра – загадка для наших поколінь. Певний час існувала думка, що, насправді, такого письменника не існувало. А під псевдонімом “Шекспір”, що у перекладі означає “той, що потрясає списом”, працювало 56 осіб, серед яких були і Френсіс Бекон, і граф Ретленд, і Крістофер Марло, і навіть англійська королева Єлизавета І. У даний час, здається, немає жодного відомого сучасника Шекспіра, якому не спробували приписати його твори. Основний мотив таких пошуків образно висловив ще в 1918 р бельгійський учений-антістретфордіанец С. Дамблон, вважав, що “хорт не може народитися в сім’‎ї мосьок”, “лілія не росте на будяках”. Однак спроби вирішити “шекспірівське питання” зовсім не безплідні для науки: у результаті про епоху Шекспіра сьогодні відомо більше, ніж про будь-яку Іншу культурну епоху, а сам Шекспір – найбільш вивчений письменник світу. Виникла навіть ціла галузь філології – шекспірознавство.

Традиційно вважається, що великий драматург народився в 1564 році, 23 квітня, у маленькому англійському містечку Стредфорді-на – Ейвоні. Навчався в Стредфордській граматичній школі. Після батькового банкрутства п’‎ятнадцятирічний Вільям змушений був самостійно заробляти собі на життя. Його ранній шлюб з Енн Хетевей, яка була старша за нього на 8 років, був вимушеним. У травні наступного року у Шекспіра народилася перша дитина, донька Сусанна. На початку 1585 р. Енн народила двійнят: доньку Джудіт і сина Гамнета. Синові судилося коротке життя – він помер через одинадцять років.

У 1587 р. Шекспір покинув сім’‎ю, рідне місто і подався в актори. Він грав на сцені в Лондоні, хоча великого успіху як актор не мав. З 1593 року працював у театрі Бербеджа як актор, режисер і драматург. За Якова 1 трупа Шекспіра отримала статус королівської. В 1599 р. брав участь у побудові лондонського театру “Глобус”, став його пайовиком – і наступні 10 років був у списках його трупи. Упродовж багатьох років Шекспір займався лихварством, а в 1605 році став відкупником церковної десятини.

Наприкінці 90-х років XVI ст. авторитет В. Шекспіра був загальноприйнятим, незабаром він одержує дворянський титул. За кілька років до смерті В. Шекспір збайдужів до театру. Він нічого не писав, і приблизно саме у цей час повернувся на постійне мешкання до свого рідного міста Стретфорда, де жили його дружина та доньки.

Сьогодні В. Шекспір відомий цілому світові. Він написав 154 сонети, 37 п’‎єс, декілька ноем. Вони перекладені майже на всі мови світу. Драматург створив біля тисячі художніх образів епохи Відродження, у його творах прославляється чесна дружба і піднесене кохання (“Ромео І Джульєтта”), висміюється мрійливий Індивідуалізм (“Марні зусилля любові”). Його ідеалом стає людина, здатна осягнути таємницю світобудови (“Гамлет”). Не просто споглядання, а енергійна боротьба за інтереси єдиної, сильної держави (“Генріх IV”) становлять життєвий шлях його героїв. Шекспір утопічно вірить у кінцеву перемогу добра, гуманних начат у людині.

Сонети Шекспіра. Сонет, як нам вже відомо, виник в Італії в XIII XIV ст. у творчості Данте, розвивався Петраркою. Назва “сонет” в шекспірівську епоху вільно використовувалась для назви будь-якого короткого вірша. У ХVІІ-XVIH ст. форма сонета зовсім зникла з поезії. Інтерес до неї відродився на початку XIX ст. в епоху романтизму.

Сонети В. Шекспіра – одна з найпрекрасніших сторінок інтимної лірики світової літератури. Налічується 154 сонети англійського поета, в яких яскраво представлена індивідуальність автора, його почуття, особиста драма. Знавець людської психології, поет оспівує почуття кохання і дружби, захоплюється людиною та красою її почуттів.

Уперше сонети Шекспіра було опубліковано 1609 р., можливо, без згоди автора. Лише 1640 р. поет і друг Шекспіра Бен Джонсон надрукував їх повністю.

В. Шекспір вніс у традиційний сонет чимало нового: він змінив його форму, доповнив тематику. Англійський або шекспірівський сонет складається з трьох катренів і фінального двовірша з чітким римуванням – АБАБВГВГДД ЄЄ. Така форма сонета дозволяє укласти в одному вірші цілу історію із глибоким змістом і майже афоризмом наприкінці. Кінцеві два рядки в шекспірівському сонеті викликають великий інтерес: у них утримується висновок, заклик, немовби підсумок усьому написаному.

Сонети В. Шекспіра є поетичним циклом, це – порив душі поета. Усі сонети Шекспіра поділяються умовно на три групи:

1) сонети, присвячені другові – знатному прекрасному білявому юнакові (1-126);

2) сонети, присвячені коханій, “смаглявій леді” (127-152);

3) сонети, в яких оспівується радість і краса кохання (153-154).

Образ коханої в сонетах Шекспіра – це звичайна жінка, зовсім

Не ангельської зовнішності. Право на щастя, право любити і бути коханими мають звичайні люди, а не тільки обрані – це думка повністю відповідає філософії Ренесансу. В образі Смаглявої леді сонетів переосмислюється традиційний образ Прекрасної Дами, яка з небес зводиться на грішну землю. Замість ангелоподібного ідеалу створив образ коханої – реальної жінки, яка теж заслуговує на велике кохання.

В. Шекспір змальовує в сонетах цілком земне кохання – з ревнощами, з образами через зраду, зі стражданнями від довгої розлуки, з насолодою від близькості з коханою людиною. Любовна лінія поета розвивається бурхливо й суперечливо. Сонети в певній послідовності становлять цілий роман із зав’‎язкою, кульмінацією й розв’‎язкою. Смаглява леді може й посміятися над поетом, і відіпхнути його, а потім знову поманити. Важко переживає поет ці розриви й розставання, і в середині любовного “сонетного” роману з’‎являються рядки, у яких відчувається безнадійність і смуток.

І все ж кохання для поета – це дорогоцінний дар. У 25-му сонеті Шекспір порівнює її з титулами, славою, владою – і приходить до висновку, що кохання іншої людини є найціннішим дарунком долі. Кохання Шекспіра – це шлях до щастя і гармонії в житті.

Хто ж вона, “Смаглява леді” сонетів Шекспіра? Одні вважають, що це італійка Емілія Бассано, а інші кажуть, що під маскою Смаглявої леді ховається придворна дама англійської королеви Єлизавети Мері Фітон або Емілія Бассано Ланьєр. Договорюють, Шекспір навіть був у неї закоханий. Проте, як зауважив дослідник О. Анікст, “розшук коханої Шекспіра – справа безплідна, оскільки він писав не про якусь реальну жінку, а створював сам образ кохання, що пережив часи й лихоліття”.

Вільям Шекспір (1564 1616)   ВІДРОДЖЕННЯ

Емілія Бассано Ланьєр (1569-1645) – кандидатка на роль Смаглявої леді

Найзначніший образ сонетів – образ самого поета, людини, здатної любити, радіти, захоплюватися, мучитися і прощати, – і в той же час глибокого мислителя.

Справжня перлина світової поезії – шекспірівський сонет під номером 66. Ці ідеї, які цілком відповідають епосі Відродження, наповнюють сонети глибоким філософським змістом. Важко сказати чи є цей твір автобіографічними, оскільки подібний сюжет характерний для епохи Відродження.

Вільям Шекспір (1564 1616)   ВІДРОДЖЕННЯ

Морі Фіттон (1578-1647) – кандидатка на роль Смаглявої леді

Український контекст

Сонети Вільяма Шекспіра – де взірець поезії, тому не дивно, що до них зверталися перекладачі Павло Грабовський, Максим Славинський, Василь Онуфрієнко, Яр Славутич, Олег Зуєвський, Остап Тарнавський, Святослав Гординський, Святослав Караванський, Олекса Веретенченко, Андрій Легіт тощо.

Дмитро Павличко видав першу в Історії української літератури антологію “Світовий сонет” (1998 р.), на сторінках якої надруковано повний корпус Шекспірових сонетів. У вичерпних коментарях Марії Габлевич до згаданої антології міститься висока оцінка доробку Д. Павличка.

Переклад сонетів здійснив також Дмитро Паламарчук, кращі з них друкуються у сучасних хрестоматіях для середньої школи, що є свідченням визнання таланту письменника. І далеко не всі знають, що це так званий “невольничий переклад”: адже Д. Паламарчук працював над ним в Інтинському засланні, переховуючи свого Шекспіра під палітуркою “Короткого курсу історії ВКП(б)”, щоб охоронці не вилучили цю дорогу серцю книжку.

У 2005 р. видано сонети Шекспіра у перекладі Георгія Пилипенка. Згадана книга е першим досвідом трилінгвальної англослов’‎янської версії сонетів. Унікальність цього видання у подвійній мовній стратегії: кожен із 154 текстів мовою оригіналу супроводжується російським та українським перекладами Г. Пилипенка. Поява кожного нового перекладу творів геніального англійця є доказом плідності українського перекладацтва.

Sonnet 66

Tir’‎d with all these! For restful death I cry,

As to behold Desert a beggar born,

And needy Nothing trimm’‎d in jollity,

And purest Faith unhappily forsworn,

And gilded Honour shamefully misplac’‎d,

And meiden virtue rudely strumpeted,

And right Perfection wrongfully disgraced,

And Strength by limping Sway disabled,

And Art made tongue-tide by Authority,

And Folly (doctor-like) controlling skill,

And simple Truth miscall’‎d Simplicity,

And captive Good attending captain ill:

Tired with all these, from these would I be gone,

Save that, to die, I leave my love alone.

Сонет 66

Я кличу смерть – дивитися набридло

На жебри і приниження чеснот,

На безтурботне і вельможне бидло,

На правоту, що їй затисли рот,

На честь фальшиву, на дівочу вроду

Поганьблену, на зраду в пишноті,

На правду, що підлоті навдогоду

В бруд обертає почуття святі,

І на мистецтво під п’‎ятою влади,

І на талант під наглядом шпика,

І на порядність, що безбожно краде,

І на добро, що в зла за служника!

Я від всього цього помер би нині,

Та як тебе лишити в самотині?

Переклад Дмитра Павличка

Сонет 66

Стомившися, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в роскоші сама,

І в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема,

І силу неміч забива в кайдани,

І честь дівоча втоптана у бруд,

І почесті не тим, хто гідний шани,

І досконалості ганебний суд,

І злу – добро поставлене в служниці,

І владою уярмлені митці,

І істину вважають за дурниці,

І гине хист в недоума руці;

Стомившись тим, спокою прагну я,

Та вмерти не дає любов моя.

Переклад Дмитра Павличка

Працюємо з текстом

Прочитайте оригінал сонету Шекспіра (за умов знання англійської мови) та два його переклади української мовою.

1. Про що йде мова у 66-му сонеті Шекспіра?

2. Яким постає ліричний герой у цьому вірші?

3. Що створює трагічний настрій сонета?

4. Чому тут з’являється образ смерті?

5. Як поет описує навколишній світ? Що не влаштовує його в цьому світі?

6. Що протиставляється смерті в останніх двох рядках? Чи можна назвати

Втіленням основної думки.

7. З’ясуйте основний конфлікт сонета. Де розгортається цей конфлікт?

8. Доведіть, що сонет № 66 виходить за межі суто любовної лірики. Які філософські проблеми тут порушуються?

9. Хто з перекладачів (Д. Павличко або Д. Паламарчук) найбільш точно відтворив основний зміст вірша?

10. Чим різниться настрій, втілений у перекладах сонета № 66?

11. У кого з перекладачів більш виразно змальований образ смерті?

12. У кого з перекладачів ліричний герой зовсім зневірений, а хто наділяє його бунтівним характером?

13. Зіставте кінцівки поетичних перекладів Чи відтворюють вони адекватно фінал сонета Шекспіра?

14. Що додає кожний із перекладачів до основного змісту сонета?

15. Вивчіть один з перекладів сонету 66 напам’ять.

Сонет 116

Не буду я чинити перешкоди

Єднанню двох сердець. То не любов,

Що розцвіта залежно від нагоди

І на віддаленні згасає знов.

Любов – над бурі зведений маяк,

Що кораблям шле промені надії,

Це – зірка провідна, яку моряк

Благословляє в навісній стихії.

Любов – не блазень у руках часу,

Що тне серпом своїм троянди свіжі –

І щік, і уст незайману красу.

Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня – я віршів не писав,

І ще ніхто на світі не кохав.

Сонет 130

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч її овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди, –

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої – цілком земні.

І все ж вона – найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

Переклад Дмитра Паламарчука

Завдання за рівнями

I

1. Хто є героями даних сонетів Шекспіра?

2. Назвіть українських перекладачів сонетів Шекспіра.

II

1. Поясніть фразу: “Любов – над бурі зведений маяк”.

2. Що є кохання для поета?

3. Яка роль останніх двох рядків шекспірівського (англійського) сонету?

III

1. Визначте коло тем і проблем, які порушує Шекспір у сонетах 116 і 130.

2. Яку жінку оспівує поет? Намалюйте її словесний портрет.

3. Яким почуттям пройняті сонети 116 і 130? Доведіть свою думку посиланнями на текст.

IV

1. Які рядки особливо зворушили вас? Чому?

2. Яка за характером мелодія відобразила б настрій сонету 130?

3. Аромат якої квітки, за вашим відчуттям, міг би найкраще передати особливість кохання шекспірівського ліричного героя сонету? Поясніть свій вибір.

4. Якого кольору кохання В. Шекспіра? Поясніть ваш вибір кольорів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Вільям Шекспір (1564-1616) – ВІДРОДЖЕННЯ