Вільнев Жак

Вільнев Жак народився 9 квітня 1971 року в родині Жиля Вільнева і його дружини Джоан. У 1978 році батько Жака став віце-чемпіоном Формули-1. У цьому ж році родина переїхала в Монако. Хлопчик був “технарем”, що підтверджували його успіхи в точних науках – математиці і фізиці. І все ж Жака постійно тягнуло до машин, що було, вобщем-то, не дивно. У п’ять років юний гонщик намагався освоїти ази управління на машині батька, а в десять цілком стерпно їздив на моттокроссовом мотоциклі. Незабаром доля завдала хлопчикові важкий удар – загинув батько. Але Вільнев Жак намагався вистояти і з посиленим бажанням взявся будувати свою долю. Йому подобалося дуже багато чого, і він ніяк не міг визначитися у своєму виборі: чи то зупинитися на лижах, чи то стати музикантом, чи то віддатися повністю математики, або ж податися в гонщики.

І все ж любов до машин “перемогла”. У п’ятнадцятирічному віці, запитавши дозволу у матері і заручившись підтримкою свого дядька, Вільнев-молодший надходить в гоночну школу Джима Раселла в Мон-Тремблане, яка вважалася однією з кращих для підготовки гонщиків для участі у Формулі Форд-1600. Через рік, в 1987, Вільнев Жак вступає в канадську гоночну школу в Шеннонвіле (Онтаріо) і бере участь в чемпіонаті школи для машин “Формула-2000”. У 1988 Жак брав участь у трьох гонках Alfa Italian Touring car. 1989-1991 роки – Вільнев бере участь в італійському чемпіонаті Формули-3. У першому сезоні вісімнадцятирічному пілотові не вдалося набрати очок. 1990 пілот закінчив на 14 місці, набравши 10 очок, а 1991 приніс йому шосте місце в чемпіонаті, друге місце в Монці, четверте в Імолі, плюс 20 очок. Не можна не оцінити, який вплив на Жака надавав Крейг Поллок, який у майбутньому стане його менеджером. Тоді ж це був просто старший товариш, досвідчений і далекоглядний, який допомагав у вирішенні всіх фінансових і юридичних питань.
У 1992 році Поллок порадив Вільневу Жаку переїхати до Японії, де проходив більш престижний японський чемпіонат Формула-3. Жак виправдав надії і зумів виграти три гонки, що дало йому можливість посісти підсумкове друге місце. Ця перемога не залишила без уваги організаторів гонок, і рік потому Вільнева запрошують для участі в чемпіонаті Формула Тойота-Атлантик. І цей сезон виявляється вдалим для Жака: він має 5 перемог і 7 “поул-позишн” з п’ятнадцяти гонок, закінчує сезон третім, отримавши при цьому титул “Новачок року”. До речі, цей титул “висів” на Жаке протягом ще декількох років.

Однак не тільки перемогами був відзначений 1993 год. Поллок радить Вільневу Жаку спробуватися на трасах “Індікар”, для цього він підшукує спонсора і знаходить його в особі тютюнової компанії Player’s Ltd. Результатом спільної діяльності є нова команда “Forsythe-Green”, яка використовує шасі “Рей нард”, мотор “Ford Cosworth V8” і гуму “Goodyear”. І все ж перші три гонки чемпіонату 1994 не принесли Вільневу Жаку удачі: два сходу і чотирнадцяте місце. Однак четвертий етап під назвою “500 миль Індіанаполіса” став для більшості любителів і професіоналів справжньою сенсацією: стартувавши четвертим, Жак закінчив гонку другим. З цього моменту ім’я Жака Вільнева стало вимовлятися самостійно, без приставки “син Жиля Вільнева”. Це було справжнім визнанням. 11 вересня 1994 під номером 12 він здобув свою першу перемогу, на трасі Elkhart Lake. На останній гонці сезону, в Монтереї, Жак фінішував третім, що дало йому в підсумку 94 очки і шосте місце в чемпіонаті. І знову титул “Новачок року”.
1995 став для кар’єри молодого канадця вирішальним. Команда тепер носила назву Вагг Gгееn, а ось мотор і гума залишилися колишніми.

5 березня 1995 в Майамі відбулася перша гонка чемпіонату, яку Жаку вдалося виграти. Вже через два місяці він виграє “500 миль Індіанаполіса”, відіграючи при цьому два штрафних кола, а 9 липня стає першим у гонці Elkhart Lake. Вільневу Жаку вдалося набрати максимальну кількість очок: за перемогу, “поул-позишн”, круги лідирування. Через два тиждень Жаку скоряється верхня ступінь подіуму і в Клівленді. За сезон він заробив 6 “поул-позишн”, 7 подіумів (4 рази – перше місце, 1 раз – друге і 2 рази – третє) і став наймолодшим чемпіоном “індікана” і першим канадцем, який виграв чемпіонат.
Канада назвала свого чемпіона “Спортсменом року”. Водночас Жака помітили спонсори, і команда “Вільямс” запросила його тестувати свій новий болід Williams-Renault FW17 в Сільверстоун. У середині серпня 1995 Вільнев підписав контракт з новою для себе командою і перейшов у Формулу-1. Хоча слід врахувати, що між цими двома видами гонок були значні відмінності в пілотуванні і тактиці, що не давало можливості пілотам швидко адаптуватися до нової гоночної ситуації. Але Вільямс ризикнув. Жак Вільньов намагався його не підвести. Практично відразу після напруженого сезону Жак приступає до освоєння нового автомобіля. Він проїжджає понад 9000 кілометрів, тестуючи боліди Williams FW17B і FW18. Єдине, в чому був слабкий Вільнев до початку сезону, – погане знання трас Формули-1. Однак це не завадило амбітному хлопцю 10 березня 1996 на кваліфікації до першого Гран-прі Австралії зайняти “поул-позишн”, при цьому випередити всіх пілотів, у тому числі свого досвідченого партнера по команді Деймона, Хілла. На жаль, проблеми з масляною системою не дали можливості Жаку опинитися на верхньому щаблі подіуму, але для новачка гонок непоганим виявилося і друге місце.

Перша перемога, однак, не змусила себе довго чекати. 28 квітня 1996 на Гран-прі Європи у Нюрнбургрінгу Жак у впертій боротьбі з провідними гонщиками світу вирвав свою першу перемогу у Формулі-1.

Скоро прийшла і перемога в Сільверстоуні. Вільнев Жак непогано знав цю трасу за тестовими заїздам 1995 року, і хоча перемоги тут від нього ніхто не чекав, сход Хілла (через аварію) і Шумахера (через поломку гідравлічної системи) дозволили Вільневу у важкій боротьбі здобути другу перемогу в кар’єрі.
Слідом був Гран-прі Угорщини. Перша гонка на цій трасі (тоді ще в соціалістичній країні) в 1986 році викликала інтерес у двохсот тисяч глядачів. За десять років трек жодного разу не поліпшувався, траса була дуже поганий і незручною. Перемогу у кваліфікації здобув чемпіон світу Міхаель Шумахер, другим був Хілл, третім прийшов Вільньов. Хілл провалив старт, дозволивши обійти себе Вільневу і Алезі. До 19 кола лідирував Шумахер, після “піт-стопа” вони помінялися з Жаком місцями, і до кінця гонки Вільнев нікому не дозволив себе обігнати. Непомітно для багатьох, в тому числі і для себе, канадець перетворився з новачка в одного з претендентів на чемпіонський титул.
Проте вирішити, кому дістанеться чемпіонство, можна було тільки після гонки в Японії. І дійсно, саме тут все і вирішилося. Перше місце зайняв Хілл, друге – Вільньов. Причому Жака переслідували невдачі: після невдало проведеного “піт-стопа” у його машини відвалилося і відлетіло до глядачів колесо. Вільнев знову став “Новачком року”. І в той же час він – єдиний пілот, який виграв у дебютному сезоні відразу чотири гонки. У нього “в кишені” друге місце в чемпіонаті і 78 очок. Також Вільневу підкорилися три перших місця на старті, чотири перемоги, шість найшвидших кіл. Жак став найстабільнішим гонщиком, проїхавши 92,2% всієї дистанції чемпіонату і заробивши, в середньому, 4,87 очка за гонку. Так несподівано вдало закінчився перший сезон Вільнева у Формулі-1.
У серпні Френк Вільямс заявив, що відмовляється продовжувати контракт з Хіллом на наступний сезон. Догляд гонщика потягнув за собою і прощання з головним конструктором команди Ендріаном Ньюї. Однак Вільнев Жак розлучився зі своїм головним суперником Хіллом на дружній ноті.
Наступний сезон додав інтриги, тому що новим партнером Вільнева став колишній пілот “Заубера” Хайнц-Харальд Френтцен. А Хілл став захищати кольори команди набагато більш слабкою – “Ерроуз”. До того часу “Феррарі” вдалося налагодити болід Шумахера. Словом, інтрига закручувалася з кожним днем. При цьому титул чемпіона приписувався все ж Вільневу.

Однак прогнози поки залишалися прогнозами – вже дуже нервовою та напруженою була боротьба. В основному титул чемпіона оспорювали Вільнев і Шумахер. В Австралії Жак потрапив на перших колах гонки в аварію, що дозволило суперникам обійти його – першим був Култхард, другий – Шумахер. Проте вже на наступному Гран-прі в Бразилії та Аргентині Вільнев здобув перемогу. У Гран-прі Сан-Марино першим став партнер Жака Френтцен. У підсумку після чотирьох етапів співвідношення Вільнев / Шумахер виглядало як 20/14. Після наступного Гран-прі Монако попереду був уже Шумахер – 20/24. Однак слід відзначити той факт, що Вільнев Жак намагався перемагати і на цьому будувати своє сходження до п’єдесталу, а ось Шумахер копітко збирав окуляри. До того ж Шумахеру повезло в тому, що команда “Феррарі”, відмовившись від надій на перемогу з боку свого другого пілота Едді Ірвайна, зробила ставку тільки на Міхаеля. Тому цьому пілотові приділялося уваги вдвічі більше, що давало гонщику реальний шанс на перемогу. Команда ж “Вільямса” ставила на двох своїх пілотів, застосовуючи при цьому тактику “зебри”: перша гонка – запасна машина налаштована під Вільнева, друга – під Френтцена і т. д. До того ж команда часто потрапляла в халепу з вибором гуми, в настройках машин, що тільки збільшувало і без того не радісний настрій Жака. Він воював скрізь: на треку – з Шумахером та іншими гонщиками, в боксах – з власною командою.
25 травня Жак переміг на Гран-прі Іспанії. Стартувавши з “поул-позишн”, він не поступився першого місця нікому, і рахунок став 30/27 на користь Вільнева.
За чотири дні до старту Гран-прі Канади Жак був змушений побувати в штаб-квартирі ФІА, в Парижі. Вся справа в тому, що наприкінці квітня в газетах з’явилися заголовки “Вільнев збирається покинути Формулу-1”.

Причина була в тому, що з 1998 року вступали в дію нові правила ведення перегонів Формули-1. У Вільнева стався конфлікт з президентом ФІА Максом Мослі, було скликано збори, але рішення було прийняте не на користь Жака. Вільнев пропонував міняти не правила, а збільшити ширину покришок задніх коліс і таким чином підвищити рівень механічного зчеплення з дорогою. На жаль, Мослі не зміг переступити через власні емоції.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Вільнев Жак