Home ⇒ 👍Твори на вільну тему ⇒ Використання творчої спадщини Григорія Ващенка у фаховій підготовці вчителів-словесників

Використання творчої спадщини Григорія Ващенка у фаховій підготовці вчителів-словесників

Л. Базиль,

Кандидат педагогічних наук

Глухів

Найголовніше завдання освітньої системи кожної розвиненої країни – формування національного ідеалу підростаючого покоління. Головною рушійною силою в цьому складному процесі виступає насамперед учитель-словесник. Саме він, маючи у своєму розпорядженні такий могутній фактор людино – і націотворення, як рідна література, формує духовно розвинену, національно свідому особистість, відповідального й активного громадянина України, справжнього патріота Батьківщини, здатного належно представляти свою націю й державу. З огляду на це до професійної підготовки вчителів-філологів XXI століття поставлено якісно нові вимоги. Педагог-словесник нового тисячоліття має бути добре обізнаним із таємницями філології, добре володіти навичками ораторського й ділового стилів спілкування, усвідомлювати власні національні корені, пропагувати духовну культуру українського народу та шанувати виховні цінності інших народів, а головне – вміти формувати в учнів національний ідеал. Зазначена ідея – провідна в педагогічній концепції Григорія Ващенка.

Неперевершені уроки мудрості видатного вченого-педагога, відомого фахівця з національного виховання стали прекрасними уроками професійної майстерності. Безсумнівний талант ученого-гуманіста здобув визнання й пошану в діаспорі багатьох країн світу. Основні положення філософсько-освітньої спадщини Г. Ващенка заслуговують на грунтовне системне вивчення, належне осмислення, широке використання й розвиток у сучасній школі.

За кордоном, де видатний український педагог прожив понад двадцять років, його наукові твори доволі відомі. В Україні, на жаль, праці Г. Ващенка почали активно видавати лише в останні десятиліття. Значним імпульсом у розвиткові ващенкознавства є діяльність Всеукраїнського Педагогічного Товариства. У 1994 році у видавництві “Полтавський вісник” п’ятдесятитисячним тиражем було видрукувано “Виховний ідеал”. У 1997 році Львівська організація Всеукраїнського Педагогічного Товариства ім. Г. Ващенка видала книгу “Вибрані педагогічні твори”.

Постать талановитого українського педагога Г. Ващенка, аналіз його авторської концепції виховання національно свідомої, інтелігентної, творчої особистості й вагомої спадщини педагога (“Мораль християнська і комуністична”, “Виховання любові до Батьківщини”, “Виховання чесности і принциповости”, “Виховання пошани до батьків і старих”, “Роля релігії в житті людства і релігійне виховання молоді”, “Проект системи освіти в самостійній Україні”, “Педагогічна наука в СРСР” та ін.) стали предметом наукових досліджень (0. Вишневський, Н. Дічек, Б. До-брянський, 0. Коваль, О. Ковальчук, А. Погрібний та ін.). Педагогічна спадщина митця має знайти гідне місце в літературознавчій та методичній підготовці вчителя-словєсника.

Грунтовне осмислення окремих тенденцій літературознавчої підготовки показує, що ці складові професійної парадигми майбутнього вчителя української мови і літератури поступово насичуються позитивними змінами. Актуальні теоретико-методологічні проблеми літературознавчої підготовки, особистісних якостей, професійної компетенції вчителя-словєсника досліджують мово – і літературознавці, педагоги, методисти (Н. Волошина, О. Галич, С Жила, А. Козлов, Г. Клочек, Л. Мацько, Л. Мірошниченко, М. Наєнко, Л. Паламар, Є. Пасічник, Б. Степанишин, А. Ситченко, О. Семеног, В. Шуляр та ін.). Разом з тим низка питань, що стосуються вивчення творчої спадщини відомих педагогів сучасності, зокрема Г Ващенка в літературознавчій та методичній підготовці майбутніх словесників, чекають на свого дослідника.

Отже, мета пропонованої статті – на основі творів Г. Ващенка, досліджень українських учених про його науково-педагогічну спадщину, розглянути окремі положення концепції, що мають знайти належне місце в теоретико – та історико-літературних і методичних курсах філологів. Джерельною базою слугують педагогічні праці Г. Ващенка, публікації А. Погрібного, О. Вишневського та інших відомих українських учених.

Майбутнім учителям-словесникам варто знати, що відомий педагог народився в козацькій родині. Навчався у Роменськіи духовній школі, Полтавській духовній семінарії, Московській духовній академії. Варто, опрацювавши дослідницькі матеріали (архівні та праці вченого), з’ясувати, чому ж Г. Ващенко присвятив себе спочатку літературній діяльності. Відомо, що під псевдонімом Г. Васьківський друкувалися оповідання, п’єса “Сліпий”, повість “До грунту”. Публікації дістали схвальну оцінку критики.

Під впливом творів відомого вченого Лесгафта Г. Ващенко захопився психологією й педагогікою і в подальшому присвятив себе педагогічній діяльності. Одне з найважливіших завдань практичних занять з історії української літератури – навчитися правильно (уважно, осмислено, з нотатками на полях) читати текст, заглиблюватися у внутрішній світ твору і митця, з’ясовувати місце цієї праці у спадщині педагога, в освітній парадигмі епохи, проводити зіставлення педагогічних явищ, показувати неповторні особливості індивідуального стилю Г. Ващенка, тобто оволодівати навичками філологічно-педагогічного аналізу.

Звичні запитання і завдання потребою часу замінюємо на такі, що вимагають уважного ставлення до індивідуального авторського стилю, відповідаючи на які, студентові необхідно уважно читати твір, ретельно опрацьовувати рекомендовану літературу, кожне положення обов’язково ілюструвати посиланнями на текст аналізованого твору та відповідне наукове джерело. Щоб подати, наприклад, літературний коментар до уривку з тексту, потрібні низка енциклопедій, словників. Такі завдання прищеплюють уважне ставлення до кожного слова тексту, адже, можливо, саме це слово допоможе показати найважливіші відтінки авторської думки і задуму.

З’ясовуючи можливість використання спадщини Григорія Ващенка у процесі здобуття студентами педагогічно-філологічної національної освіти, зупинимося на його професорській роботі в Полтавському педагогічному інституті. Саме тут з’явилася одна з найбільш промовистих педагогічно-дидактичних праць ученого “Загальні методи навчання”. На титульній сторінці книги зазначено: “Державний науко-во-методологічний комітет нарком освіти УРСР дозволив до вжитку як посібник у педвузах”. Перше видання було здійснено у 1927 році, друге – в 1929 році. У період “українізації” така діяльність вважалася допустимою. Однак у часи жорстоких репресій проти української національно свідомої інтелігенції, насамперед учительства, за “буржуазно-націоналістичні положення” підручник було вилучено з ужитку й заборонено. Г. Ващенка звільнили з посади завідувача кафедри української мови і “призначили в чергу на знищення”. Лише своєчасна еміграція за межі України врятувала життя вченого.

Книжка, основи якої складає лекційний курс, тривалий час слугувала підручником для всіх навчальних закладів України. Структурне наповнення визначили розділи: “Поняття про методи навчання”, “Діалектична методика в науці”, “Аналіза та синтеза як способи наукової роботи”, “Способи висновування в науці та навчанні”, “Клясифікація метода навчання з погляду участи вчителя та учнів в навчальному процесі”. Кожний з них був грунтовно збагачений завданнями на повторення, закріплення і глибше усвідомлення навчального матеріалу. Більшість з них, як показує практика, важливо перенести на площину сьогодення філологічної освіти. Окремі положення книги залишаються актуальними в навчальних курсах педагогіки і методики викладання української літератури. Враховуючи актуалізацію питань інноваційних методів навчання у фаховій підготовці майбутніх учителів-словесників, розглянемо змістовне наповнення розділів книги. У передмові автор зазначав, що в підручнику наявні відхилення від загальних методик навчання, оскільки більше уваги приділено розвитку процесів мислення учнів. Відповідно в першій частині автор грунтовно аналізує методи, що характеризують способи мислення підчас навчальної діяльності, з’ясовує сутність “способів” наукової роботи. Методом Г. Ващенко називає систему або засіб для досягнення певної мети. Основним науковим методом автор вважає “діялектичнии”, а аналітичний, синтетичний, індуктивний, дедуктивний та інші методи навчання розглядає як способи навчальної роботи. Відомі йому наукові методи педагог класифікує на такі групи:

А) апріорні та апостеріорні (перші грунтуються на загальних міркуваннях, другі – на спостереженнях певних речей і явищ);

Б) емпіричні та експериментальні (дослідник розглядає явища в їх природних умовах або штучно робить у них певні зміни);

В) аналітичні та синтетичні;

Г) індуктивні, дедуктивні та методи аналогії.

Методи навчальної діяльності вчений поділяє на три категорії: активні, напівактивні й пасивні. Використовуючи активні методи (дослідчі та методи проектів), вчитель спрямовує розвиток ініціативи Та самостійної думки учнів, його вихованці в цілому працюють самостійно. їхня робота за такого методу нагадує роботу дослідника: учні виконують завдання теоретичного і практичного характеру. Дослідні методи якнайкраще реалізуються в реферативно-семінарській, лабораторно – та екскурсійно-дослідній формах, а тому вимагають достатньої кількості приладів, довідників, робочих книжок.

Напівактивні (вербальні та наочні (ілюстративні)) методи передбачають свідоме засвоєння навчального матеріалу. На першому місці тут логічна пам’ять, далі разом із дедукцією та аналогією застосовується індукція.

Застосування пасивного методу забезпечує механічне засвоєння учнем матеріалу, що його подає вчитель. Головним знаряддям навчання при цьому виступає слово, а слухняність і покірність вважаються найбільш бажаними рисами учня. До пасивних методів педагог відносить вербальні методи навчання: заучування зі слів учителя та механічне заучування частини матеріалу з підручника.

Лекцію, бесіду, лабораторну роботу учнів Г. Ващенко називає “технічними засобами”. Саме з їх допомогою здійснюється навчальний процес. Утім, надалі вчений замінює його на термін “метод”, вважаючи найбільш доцільним. Автор презентує власний погляд на “метод” і “спосіб навчання”. Зазначає, що на практиці вчитель здебільшого комбінує різні засоби навчання, тоді в одній комбінації якийсь із них стає домінантним і його визнають за метод, в іншій комбінації той же засіб має допоміжне значення і стає способом. Отже, в авторській концепції термін “спосіб” синонімічний сучасному – “прийом”. Як показує сучасна практика, основні положення відомої праці залишаються актуальними, спроба класифікації методів і “способів навчання” (прийомів) використовується під час занять із “Шкільного курсу української літератури”.

Г. Ващенко детально зупиняється також на аналізі, синтезі, індукції, дедукції, аналогії, визначає їх місце і значення у процесі наукової та навчальної роботи. Окремі сторінки своєї книги дослідник присвячує аналізу “лекційної методи”, “книжних знань”, “наочного навчання”, “методу бесіди”, “евристичної методи”, “активно-ілюстративної”, “дослідчої”, “методи проектів”. Останній з названих нині активно впроваджується в діяльність сучасних освітніх установ. Оскільки автор був прихильником методу проектів, то у “Прикінцевому слові” він наполягає на домінантній ролі під час навчання саме цього методу, звичайно ж, із застосуванням різних способів організації освітньої діяльності. Учитель, обираючи метод, має зважити на вік дітей, обсяг програмового матеріалу, на устаткування школи тощо. Найкращим визнається той метод, який найбільшою мірою відповідає меті навчання й умовам, в яких воно відбувається. Студентам-дослідникам важливо ознайомитися із працею Г. Ващенка “Проект системи освіти в самостійній Україні”. Така освіта, вважав педагог, “має відповідати перш за все соціально-політичному устроєві держави, а також психології народу та його національним традиціям”.

Педагогічна діяльність талановитого вченого пронизана філософією добра і любові. Головними елементами української національної освіти, на переконання Г. Ващенка, є християнська мораль та виховні традиції як основа родини і здорового суспільства. Ці ідеї знайшли відображення у працях Г. Ващенка “Виховний ідеал” та “Виховання волі і характеру”, написаних понад п’ять десятиліть тому, де автор ознайомлює з численними історичними подіями, фактами, філософськими, релігійними, психологічними і педагогічними течіями. Уперше книга “Виховання волі і характеру” була видана в Лондоні в 1952 році (перша частина) та в Мюнхені в 1957 році (друга частина). Перша частина праці становить глибокий філософсько-психологічний аналіз вольових процесів людини і комплексно-психологічних рис, що називається характером. Друга частина книги є педагогічно-прикладною. Автор презентує основні прийоми, методи, форми і засоби виховання волі і характеру української молоді, реалізації загальновідомого постулату вченого “Служіння Богові й Україні”. Виховання і самовиховання, свобода волі, проблема особи і суспільства, інші складові виховання молоді, формування релігійності, виховання любові до Батьківщини, здорового патріотизму, чесності і принциповості, мужності та героїзму, дисциплінованості й організованості, пошани до батьків і старших грунтовно висвітлені у книзі й не втратили своєї актуальності у наш час, а тому, безперечно, можуть використовуватися у фаховій підготовці вчителів-словесників.

Основою сучасного виховного ідеалу, на думку Г. Ващенка, має бути християнська мораль. Відомо, що Г. Ващенко, закінчивши богословські студії в Москві, не став священнослужителем, бо розчарувався в поведінці і способі життя духовних наставників, викладачів і більшості студентів, які були доволі далекі від норм християнської моралі (на той час церква Московського патріархату служила царизму і сталінському режиму, не направляла державні злочинні загарбницькі наміри на шлях християнської моралі), але питанням виховання молоді у християнському дусі присвятив низку статей у журналі “Визвольний шлях”, що видавався “Українською видавничою спілкою” в Лондоні. Серед праць – “Християнський виховний ідеал”, “Найхарактерніші риси християнської філософії”, “Космологічний доказ буття Божого”, “Моральний доказ буття Божого”, “Євангелійський ідеал людини” та ін. Аналізуючи християнську мораль, Г. Ващенко наголошує на тому, що кожний християнин, наслідуючи Христа, повинен насамперед виконувати своє призначення на землі відповідно до власних сил, здібностей та умов життя, мати три основні доброчинності: Віру, Надію і Любов. Любов християнина-українця має обов’язково бути діяльною, активною в боротьбі зі злом. “Але борючись із злом, – наголошує педагог, – християнин мусить уникати помсти… Боротьбу зі злом слід провадити виключно для перемоги добра, – і то не тільки добра абстрактного, а й для добра злочинця, і це треба доводити до свідомості його” [2,89].

Служити Богу і Батьківщині – головна мета, що стоїть перед українським народом понад тисячу років і має особливий характер на етапі нинішнього державотворення. У цьому полягає виховний ідеал Г. Ващенка. Служіння Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості й Любові, і нації, реальній земній спільноті, належність до якої має наповнювати серце кожного українця (національна гідність). З метою аргументації власних поглядів про звичаї, культуру і творчість рідного народу дослідник грунтовно вивчав свідчення видатних мислителів (Ібн-Даста, Цисара Маврикія, Е. Вінтера та ін.), які з повагою відгукувалися про духовне, мистецьке, господарське, військове багатство українського народу. Ібн-Даст, відзначаючи велику гостинність наших предків, наголошував, що слов’яни “…гостей шанують і добре поводяться з чужинцями, що шукають у них оборони; з усіма* хто в них часто буває, не дозволяють нікому зі своїх кривдити й утискувати таких людей…” [2, 105]. Чужоземні мандрівники відзначали відважність наших предків: “… землю треба було захищати від нападу різних ворогів, і тут наші пращури виявляли велику хоробрість…” [2, 106]. Такі положення нині використовуємо під час проведення занять українознавчого та народознавчого циклів, що є обов’язковими компонентами у фаховій підготовці вчителів-словесників.

Учений застерігає, що, завоювавши державну незалежність, її дуже легко можна втратити. Щоб такого не трапилося, важливо наполегливо, самовіддано й цілеспрямовано виховувати молодь. її першим національним обов’язком має стати збереження і пошана власних традицій. Молоді люди повинні знати, що саме на нашій землі творилися прадавні культури, формувалися майбутні народи. До того ж, власне, і Європа сформувалася завдяки Київській Русі, Україні, де значна увага приділялася саме вихованню й освіті. Завдяки найвищим, порівняно з іншими народами, виховним критеріям українська земля подарувала світу Володимира Мономаха і Ярослава Мудрого, Данила Галицького і Григорія Сковороду, Т. Шевченка і К. Ушинського, Софію Русову і Івана Огієнка, Івана Стешенка і Степана Сірополка, Олександра Духновича і Августина Волошина, Антона Макаренка і Василя Сухомлинського та ін.

Цілком правомірно українці пишаються власною родинною педагогікою, що формувалася на основі християнської моралі, зокрема почуття обов’язку щодо власної родини, культу родинної злагоди. Ідеали козацької епохи залишаються благодатними у справі формування духовного світу молоді. Саме козаки, велетні духу, звитяжні лицарі, створили могутню Запорозьку Січ, що об’єднала всіх українців спільною національною ідеєю визволення України та здобуття свободи і незалежності. Високим показником сили і духу козаків було те, що вони йшли на самопожертву заради торжества добра, правди, справедливості для рідного народу.

Риси традиційного виховного ідеалу (глибока релігійність та ідеалістичний світогляд) були успадковані ідеалами наступних епох. Тільки насильницький розрив національного й релігійного виховних ідеалів у 20-30-х pp. XX століття призвів до неминучого руйнування духовності та культури народу. Завдання сучасної освіти – формування у молоді високого рівня духовності, тобто природної сутності людини, орієнтованої на співучасть, доброзичливість і безкорисливість, яка врятує суспільство від жорстокості й агресивності, визначить спрямованість особистісних потреб, зумовить настанову на відповідний життєвий вибір. Повністю погоджуємося з думкою вченого, що “ставлення до традицій…. мусить бути критичним” [2, 102]. Видатний педагог пропонує відкинути такі невартісні традиції, як “взаємні внутрішні сварки”, вживання “спиртних напоїв під час веселія”. Водночас митець наголошує: “Основними є здобутки духовної культури й насамперед народні ідеали, що міцно пов’язані зі світоглядом, релігією і мораллю. Якщо ці ідеали високі й здорові, то це перша запорука того, що нація з честю витримає найтяжчі іспити історії і збереже себе в найтяжчих умовах внутрішнього і міжнародного життя… Коли ж вони низькі і нездорові, то навіть при найбільш сприятливих умовах життя нація буде розкладатись…” [2,103]. “Традиційний ідеал – це не вишивана сорочка”, яку можна скинути і все ж таки залишитись українцем, ідеал людини – це те найкраще, що створив народ в розумінні властивостей людської особовості та її призначення. Наш виховний ідеал – це не тільки духовно багата, а й високоморальна особистість.

Поряд з духовністю мораль і моральність трактуються як основні категорії в системі національного виховання. Мораль не зводиться до понять зовнішньої поведінки. Маємо на увазі насамперед глибоку моральну віру, що грунтується на знанні ідеалів і на вірі в Абсолют Бога. Людині властиві вроджене прагнення до Бога, потреба в ньому, спрага правди і краси, навіть жертовності заради добра. Усе це є виявом духу людини. Психологія вивчає причини негативних вчинків особистості, але не може пояснити, чому люди вчиняють чесно, роблять добро, навіть зазнаючи через це матеріальних втрат. Саме такими ознаками, зазначає Г. Ващенко, християнсько-демократичне виховання відрізняється від авторитарного.

За концепцією педагога, українському виховному ідеалу притаманні ще такі позитивні риси, як святість родинного життя, вірність у коханні, любов до батька та матері, привітність, щирість, духовна простота, любов до праці, до книги, знань, волелюбність, гостинність, зневага до ледарів, п’яниць. В основу виховання український народ ставить загальнолюдські та культурно-національні цінності. Такі ознаки найкраще репрезентують риси українського національного виховного ідеалу, який традиційно втілює в собі м’якість і ніжність вдачі, доброту і милосердя, лагідність і щирість, правдолюбство й справедливість, витривалість і терплячість, стійкість і незламність духу. Саме на такий ідеал ми орієнтуємося в підготовці вчителя української мови і літератури, використовуючи педагогічну спадщину ученого.

Г. Ващенка хвилювали питання: “Чому ми так живемо?”, “Як нам краще жити?”. Він добре бачив недоліки, прагнучи їх усунути і намагаючись розвинути сильні сторони нашого народу. Митець вважав, що в людині і суспільстві важливо розвивати все краще і зменшувати вплив негативних рис як на людину, так і на суспільство. Як і більшість українських філософів та педагогів, дослідник звертав увагу на самовдосконалення людини і світу. Г. Ващенко наголошував, що людина постійно вдосконалюватися буде тоді, коли долатиме труднощі, тобто загартовуватиме волю і характер. Учений переконував, що характерною ознакою волі є активність, найтиповішою формою мислення – споглядання, найтиповішою формою волі – дія. Через мислення ми сприймаємо дію об’єктивного світу на нас й усвідомлюємо її, коли виявляємо наше ставлення до цієї дії, а у вольовому процесі ми, власне, самі діємо, вносячи в нього певні зміни. Ми постійно навчаємо підростаюче покоління вмінню володіти собою, вмінню створювати в собі такий внутрішній стан, який би дав можливість приймати раціональні рішення за будь-яких дій ззовні, тобто людина мусить контролювати себе. Оскільки відсутні “офіційні заохоти та спонуки” (А. Погрібний), виховні концепції Григорія Ващенка впроваджуються в педагогічну практику поки що лише ентузіастами.

Г. Ващенко – це гордість виховної науки українського народу. Велич митця не лише в тому, що він відкрив нові шляхи розвитку педагогічної науки, а й у тому, що його філософсько-освітні ідеї гуманізму, турботи про загальне благо, зв’язку школи з народним життям, виховуючого і розвивального навчання, освітнього і виховного значення рідної мови залишаються прогресивними й корисними для вдосконалення процесу навчання й у першу чергу виховання. Спадщина Г. Ващенка ще чекає свого глибинного і системного вивчення.

Література

1. Ващенко Г. Виховання волі і характеру. Підручник для педагогів. – К., 1999. – 300 с.

2. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с

3. Дічек Н. Ідеолог патріотизму г. Ващенка // Педагогічна газета. – 2003. – № 3. – С.8

4. Добрянський Б. Його гаслом було: “Служіння Богові та Україні”: До 125-річчя від народження професора Г. Ващенка // Українська мова та література в школі. – 2003. – №11.- С.17-18.

5. Коваль О. Григорій Ващенко – людина – педагог – державник // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. – № 2-3. – С 145 – 149.

6. Ковальчук О. Виховна система Григорія Ващенка як складова європейської гуманітарної традиції // Вища освіта України. – 2003. – № 4. – С 117 – 120.

7. Погрібний А. Григорій Ващенко (1868 – 1967) “Бог і Україна”// Освіта. – 2003. – № 1. – С.2


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Related posts:

  1. Взаємозв’язок педагогічних і навчальних практик у системі професійної підготовки вчителів-словесників О. Семеног, Доктор педагогічних наук, Київ На сучасну систему професійних практик майбутніх учителів-словесників значною мірою впливають нові тенденції в розвитку вищої педагогічної освіти в Україні і за кордоном, зростання соціальної ролі особистості, акцент на культуроцентризм, технологізація навчально-виховного процесу. Аналіз різних підходів стверджує, що система практик буде досконалою, якщо вона будуватиметься з урахуванням загальнодидактичних принципів, визначених […]...

  2. Значення творчої спадщини Лесі Українки – Леся Українка – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС кінця XIX – початку XX сторіччя Винятково велике значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й оригінальними строфічними будовами, використовуючи гекзаметр, верлібр, п’ятисто-повий вірш тощо, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. На зламі 19-20-х століть, використовуючи сюжети світової літератури, Леся […]...

  3. Значення творчої спадщини М. Коцюбинського для розвитку української літератури, її роль у загальноєвропейському контексті – ІМПРЕСІОНІЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ. ТВОРЧІСТЬ М. КОЦЮБИНСЬКОГО Мета: узагальнити і систематизувати знання, отримані раніше, допомогти учням усвідомити значення творчої спадщини М. Коцюбинського: формувати вміння добувати необхідну інформацію із різних джерел, слухати та вступати в діалог; розвивати навички монологічного і діалогічного мовлення та здатності до критичного мислення (навичок зіставлення, уміння аналізувати матеріал); виховувати повагу до чужої думки, культуру навчальної праці, уміння брати участь […]...

  4. Образи вчителів Митрофана в комедії Д. І. Фонвізіна “Недоросль” Свою комедію “Недоросль” Денис Іванович Фонвізін пише в непростий час правління Катерини II. Як зазначала сама імператриця у своїх мемуарах перед сходженням на престол: “Законами керувалися тільки в тих випадках, коли вони сприяли особі сильному”. З цих слів можна зробити певні висновки про те, в якому занепадницькі становищі перебувала духовне життя суспільства кінця XVIII століття. […]...

  5. Інноваційні тенденції у професійній підготовці майбутнього вчителя рідної мови і літератури в Росії О. Семеног, Доктор педагогічних наук Київ Пошуки шляхів удосконалення системи професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури зумовлюють вивчення прогресивних ідей російського освітнього досвіду. На сьогодні з’явилися дисертаційні, монографічні праці, наукові публікації, автори яких досліджують особливості структури і змісту професійної компетенції російського філолога і вчителя-русиста, актуальні проблеми викладання російської мови на основі комп’ютерних технологій, […]...

  6. ОБРАЗИ ВЧИТЕЛІВ У МАЛІЙ ПРОЗІ Б. ГРІНЧЕНКА – твір з української літератури Історію української літератури неможливо уявити без Бориса Грінченка (1863-1910). З 90-х років XIX ст. і до 20-х років XX ст. його ім’я звучало поряд з іменами М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, В. Самійленка, А. Кримського та інших видатних українських митців. Про Грінченка говорили: “Він більше працював, ніж жив”. Це була людина енциклопедичних знань, щедро […]...

  7. Шкільний твір на тему – Трактування політичної та культурної спадщини України в “Історії русів” Твір “Історія Русів” був уперше опублікований у 1846 році. Його невідомий автор осмислює історію українського народу з часів сивої давнини і до 1769 року. Події описані у хронологічній послідовності. Спочатку і втор розповідає про походження східних слов’ян. Вагоме місце в історії Української держави він відводить козацтву, бо саме воно було захисником свого народу, боролося проти […]...

  8. Аналізи при підготовці до вагітності Сучасна жінка в більшості випадків до планування вагітності відноситься набагато відповідальніше, ніж її мама чи бабуся – можливості медицини сьогодні допомагають попередити як ускладнення, що виникають під час вагітності, так і подбати про здоров’я малюка. Серед захворювань, які можуть вплинути на вагітність і розвиток дитини, є генетичні хвороби, які сучасна медицина в більшості випадків лікувати […]...

  9. Сторінками краєзнавчої спадщини Адріана Кащенка Г. Корицька, Старший викладач кафедри філософії Та суспільно-гуманітарних дисциплін Запорізького ОІППО, Аспірантка кафедри української літератури ЗНУ На початку XX століття помітне місце в письменстві (та й загалом у суспільно-культурному русі того часу) посів Адріан Феофанович Кащенко (псевдоніми – А. К., А. К-о, Будій, Микола Дніпровий, А. Тертишний, А. Торішній) – “скрупульозний дослідник історії українського козацтва” […]...

  10. ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ГРИГОРІЯ КОСТЮКА Григорій Костюк відомий не лише як визначний діяч освіти, науки, але й як літературознавець, літературний критик. Григорій Костюк народився 25 жовтня 1902 року в селі Боришківці біля Кам’янця-Подільського. Ще в роки навчання у гімназії Григорій Костюк почав писати вірші, а пізніше зацікавився літературознавством. Наслідки роботи університетських студій виявилися у виданні у 1931 році першої наукової […]...

  11. Використання комп’ютерних технологій на уроках української мови та літератури Соловйова Н. Вчитель української мови та літератури Кам’янець – Подільський Комп’ютерні технології – справжня знахідка для маніпулювання з інформаційним простором. Коли ми (вчителі) навчимо свідомо і творчо працювати в інформаційному просторі, то полегшимо формування в учнів ефективних стратегій мислення, що сприятиме підвищенню їх самооцінки, впевненості у своїх силах. Інформаційні технології поліпшують ерудицію дитини. Глобальна мережа […]...

  12. Біографія Григорія Сковороди “А мій жребій – з голяками…” (Г. Сковорода) Пам’ять про поета-філософа Григорія Сковороду вшановують в Україні та в усьому світі. Народ відзначає знаменні ювілеї філософа-поета. Відкрито меморіальні музеї письменника; йому споруджено оригінальні пам’ятники у нас в Києві, Лохвиці та Сковородинівці, гранітній монумент у Бабаївському лісі й у Сковороднівському парку. Велич і безсмертя Григорія Сасича Сковороди […]...

  13. Доповідь про Григорія Сковороду Григорій Сковорода – перший в своєму роді мандрівний філософ, поет, педагог і байкар українсько-російсько походження вписав величезний внесок в східнослов’янську культуру. Людина заслужив називатися винятковим мудрецем України і Російської імперії. Варто відзначити, що Григорій є заключним етапом патріархату козацького бароко і основоположником слов’янської духовної філософії. Григорій Савич Сковорода народився 22 листопада (3 грудня) 1722 року […]...

  14. Один батько важить більше, ніж сто вчителів – МИ – ОДНІЄЇ КРОВІ Матеріал уроку. Микола Вінграновський “Гусенятко” (продовження). Мета. Продовжити роботу над оповіданням “Гусенятко”. Вчити ділити текст на частини, складати план тексту, переказувати за планом. Розвивати зв’язне мовлення, творчі здібності, уяву. Виховувати інтерес і шанобливе ставлення до живої природи. Обладнання. Картки для мовної розминки. Хіт уроку I. Мовна розминка. Розшифруйте народні прикмети про гусей і дізнаєтеся, які […]...

  15. Драматургія Григорія Квітки-Основ’яненка Народився Г. Ф. Квітна 29 (18) листопада 1778 р. під Харковом у родовому маєтку – селі Основа (звідси його літературний псевдонім – Основ’яненко). Тут в Харкові пройшло його життя, написані всі його твори. Через хворобливість у дитинстві та патріархальні умови провінції Григорій не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі […]...

  16. Творчість Григорія Косинки “Ім’я й діло Косинки міцно вплетені у вінок слави української літератури”. Беззаперечність цих слів знаного художника Василя Касіяна нині очевидна. Однак за коротке життя Григорієві Стрільцю, який обрав собі за літературний псевдонім народну назву квіток – червоних косинців, випало про власні новели чути здебільшого несправедливі докори й похмуру “класову” критику. Він, як і чимало українців […]...

  17. Усний твір-роздум за творчістю Григорія Сковороди. Підготовка до контрольного домашнього твору Мета: виявити рівень знань учнів про творчість Г. Сковороди, вчити усно зв’язно викладати свої думки; формувати вміння аналізувати і робити висновки; розвивати творчі здібності; виховувати почуття гордості за славне минуле українського народу. Обладнання: збірки творів Г. Сковороди, ілюстрації до них. Хід роботи І. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку. 1. Слово вчителя. – Творчість Г. […]...

  18. Життя і творчість Григорія Чупринка Чупринка Григорій Оврамович народився 15 листопада 1879 р. в містечку Гоголеві на Чернігівщині в селянській родині. Навчався в Гоголівській народній школі, в Київській та Лубенські гімназіях. Був ув’язнений за участь в революції 1905 р. З 1910 р. постійно жив у Києві. Застрелений чекістами, які провадили облаву в Броварському лісі, коли вертався в Гоголева до Києва. […]...

  19. Життєвий і творчий шлях Григорія Сковороди Є й зараз на Полтавщині над річкою Многою село Чорнухи, а в ньому незаселена ділянка, яку звуть дворищем Сковороди. Саме тут стояла хата Сави і Палажки Сковород – малоземельних селян з козаків. У тій хаті 3 грудня 1722 р. побачив світ їхній первісток Григорій. Батьки його чесністю й правдивістю, гостинністю і працьовитістю славилися на всю […]...

  20. ЗАВДАННЯ АСОЦІАТИВНОГО ХАРАКТЕРУ ЯК СПОСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКА (у процесі вивчення української літератури) С. І. Мірошник, Завідуюча навчально-методичним кабінетом української мови й літератури (Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів) У статті проаналізовано питання розробок завдань асоціативного характеру, тестів у психології та мето­дичній науці. Обгрунтовано значимість використання означених завдань у процесі вивчення української літе­ратури з метою розвитку творчої діяльності старшокласника. Ключові поняття: творча […]...

  21. Життя і творчість Григорія Сковороди (1722 – 1794) 3 грудня 1722 року – народження Григорія Саввича Сковороди в селі Чорнухи Лубянської округи Київського намісництва. 1738 р. – вступає до Києво-Могилянської Академії. 1742 р. – Григорій Сковорода прийнятий півчим до придворної капели. 1744 р. – з валкою Єлізавєти Петрівни повертається до Києва й продовжує навчання в Академії. 1750 р. – подорож […]...

  22. 280 річниця з дня народження Григорія Сковороди Ум всеосяжний і бунтівний. Благословенні ви, сліди, Не змити вічності дощами, Мандрівника Сковороди… Максим Рильський Історія щоразу ставить перед людиною проблему переборення часу з його вічною тривалістю. Одні пристосовуються до часів, у яких живуть, і щезають так само безслідно, як і з’являються, інші намагаються змінити час, перебороти, вирватися з його невблаганності, – таким судилося безсмертя, […]...

  23. Відлуння громадянської війни в новелах Григорія Косинки – твір з української літератури Ім’я Григорія Косинки належить до імен митців так званого “розстріляного відродження”, чий талант розквітнув у 20-х роках XX століття, але йому не довелося розвиватися, оскільки він був придушений радянською тоталітарною системою. Г. Косинку було заарештовано й розстріляно як “ворога народу” у 1934 році. Не стало одного, без перебільшення, з найкращих новелістів свого часу. Саме його […]...

  24. Твір на тему – Творчий світ Григорія Верьовки Пісня є напрочуд яскравою прикметою обдарованого українського народу. Саме вона увібрала в себе найпотаємніші порухи людської душі. Жоден вид мистецтва не користується такою загальною любов’ю населення, як хорове мистецтво. Народ ставиться до пісні з повагою, як до найбільшого національного багатства. Віковічні традиції пісенної творчості нашого народу, збагачені видатними композиторами Лисенком, Стеценком, Леонтовичем, Степовим, були творчим […]...

  25. Моє слово про Квітку (роздуми про творчість Григорія Квітки – Основ’яненка) Квітка-Основ’яненко для Слобожанщини – це передусім визначний громадський діяч. На жаль, про цю людину більше говорять і пишуть як про письменника (що, безумовно, справедливо), але ж якби не Квітка, то навряд чи мали б ми нинішній Національний університет імені Каразіна. Або чи могли б ми зараз пишатися історією друкованих видань, які свого часу започаткував Квітка-Основ’яненко. […]...

  26. Шкільний твір на тему – Загальна характеристика прозової спадщини Івана Багряного За своїм світобаченням Іван Багряний був романтиком і “невиправним мрійником”. Він хотів, щоб усі жили в мирі й злагоді, прагнув згуртувати людей, повернути їх до християнських заповідей. Ця людина – безмежно закохана в рідну землю, людина-патріот, – за любов до України була звинувачена в українському буржуазному націоналізмі та пройшла всі кола радянського тоталітарного пекла. Однією […]...

  27. ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ВЕСІЛЬНОЇ ОБРЯДОВОСТІ ГРИГОРІЯ КАЛИНОВСЬКОГО Серед головних завдань українознавчої та фахової підготовки майбутнього вчителя-словесника є формування в них національної самосвідомості, збереження етнічної пам’яті, яка відтворює досвід поколінь на міфологічному, фольклорному, історичному рівні, набуття вмінь розкривати перспективу подальшого розвитку рідної культури в сучасних умовах. Тому при дослідженні, наприклад, весільної обрядовості на Лівобережжі, зокрема Кролевеччини, поданій в унікальній друкованій пам”ятці одного з […]...

  28. Значення художньої спадщини В. Г. Короленка. Гуманістична спрямованість його творів. Поєднання романтичних та реалістичних тенденцій в оповіданнях та повістях письменника (У поганому товаристві, Сліпий музикант, Ріка грає, Ліс шумить та ін.) Народившись в Україні (у м. Житомирі), провівши иа українській землі роки навчання (у Житомирській гімназії та Рівненській реальній гімназії) й останні два десятиліття свого життя (у Полтаві), з дитячих літ полюбивши українську мову, українські пісні й вірші Т. Г. Шевченка, В. Г. Короленко через усе життя проніс любов до великого Кобзаря. Яке ж місце посідає […]...

  29. Проблеми української мови та використання суржика на Україні Коли Україна придбала незалежність, гостро стало питання державної мови. Давайте вийдемо на вулицю і запитаємо у людей: “Яка сучасна українська мова?”, або: “Що таке літературна українська мова?” – почуємо безліч різноманітних відповідей, по яких можна судити про людей. Після кількох речень відповіді можна вирішити: чи цікавиться ця людина мовою, чи вивчає вона її?! Якщо людина […]...

  30. Своєрідність відображення народних ідеалів у творчості Григорія Сковороди – твір з української літератури Будь-яка людина, прийшовши в цей світ, через якийсь час відійде у небуття. Що вона залишить після себе? Яким буде її життєвий шлях між початком і кінцем? Як вона примножить людський інтелект? Яким чином прислужиться вічним істинам? Такі чи подібні запитання ставить собі та іншим кожна мисляча людина. Яким же був шлях того, хто дав таку […]...

  31. “Від точки до крапки” – Модель засідання шкільної літературно-творчої студії В. Коваленко, Кандидат педагогічних наук Черкаси Скарбничка думок “Художник пише не те, що бачить, а те, що побачать інші” (Поль Валері) “Для того, щоб здивуватися, досить хвилини; для того, щоб здивувати, потрібні довгі роки” (Клод Гельвецій) “Краса – змагання до досконалості” Тема: Психологія творчості українського художника (на прикладі роману В. Захарченка “Холодний профіль камеї”). Мета: […]...

  32. Використання засобів народної сміхової культури в поемі І. Котляревського “Енеїда” “Енеїда” І. Котляревського – перша друкована книга – стала визначною подією в розвитку українського письменства. Написана живою українською мовою високохудожня поема в 1798 році засвідчила генетичну єдність нової української літератури з кращими зразками європейської бурлескно-травестійної поезії. “Енеїда” багатьма своїми якостями близька до творчості Ф. Браччоліні, Лаллі, Скаррона, А. Блюмауєра, М. Осипова. Але на відміну від […]...

  33. ОБРАЗ ПРИРОДИ ЯК ОПТИКА ВИРАЖЕННЯ ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНИХ СТАНІВ У РОМАНІ ГРИГОРІЯ ТЮТЮННИКА “ВИР” С. А. Лісовська У статті розглядаються образи природи у романі “Вир” в аспекті висвітлення їх впливу на внутрішній світ персонажів, на їх почуття, переживання. Аналізуються образи природи, змальовані у романі з погляду увиразнення ними екзистенціальних почуттів героїв. Життя українського народу ще з давніх-давен нерозривно пов’язане з природою. Загальновідомим є той факт, що до прийняття християнства […]...

  34. Вивчення в школі творчості Григорія Косинки (Григорій Михайлович Стрілець) Програма Інституту літератури ім. Т. Шевченка для вивчення творчості Г. Косинки пропонує орієнтовно відвести З години. Для текстуального вивчення передбачені такі твори письменника: “На буряки”, “На золотих богів”, “Політика”, “Гармонія”, “За земельку”. На першому уроці ознайомлення з життям і творчістю Г. Косинки вчитель покаже портрет письменника, зверне увагу на високе чоло цієї людини, гострі, але […]...

  35. Роль митця у суспільстві (за поемою Я. Українки Давня казка) – Зразок творчої роботи з української літератури 8 клас – 2017 рік Питання ролі митця в суспільстві було актуальним завжди: і століття тому, і у вирі сьогочасної дійсності. Так чи інакше, митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі. До його слова прислухаються, за ним йдуть. Тому на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю […]...

  36. Творчість Григорія Сковороди у рецепції Валерія Шевчука Довготривала традиція інтерпретацій та реінтрепретацій ідей Григорія Сковороди засвідчує актуальність його спадщини в минулому та сучасності одним з промовистих і переконливих прикладів такої популярності є творчість Валерія Шевчука. Григорій Савич є одним з духовних “наставників” який “навчив задовольнятися тим, що мене дано (Валеріяю Шевчуку – О. С.), і копати криницю в самому собі, тобто науці […]...

  37. Художня творчість Григорія Сковороди – Барокова доба (друга половина XVI-XVIII ст.) Український філософ, поет, прозаїк Григорій Сковорода (1722-1794) своєю творчістю завершив восьмисотлітній розвиток давньої української літератури. Його твори можна розцінювати як перехідне явище від давньої до нової епохи. Перебуваючи ще під впливом старих традицій, віддаючи данину давній книжності, Григорій Сковорода у багатьох своїх творах – новатор, зачинатель тих художньо-літературних явищ, які активно розвиватимуться в наступні століття. […]...

  38. “Мій дух як ніч…” – ШЕДЕВРИ ЛІРИЧНОЇ СПАДЩИНИ БАЙРОНА – РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ Англійці можуть думати про Байрона Все що завгодно, однак іншого такого поета вони не породили. Й. В. Гете Слова Гете, Що стали епіграфом до цього параграфа, визначають ступінь загальноєвропейського, світового захоплення Байроном Ще за його життя. Визначаючи риси, які приваблювали сучасників у поезії Байрона, Лєрмонтов особливо виділив “сумний неусвідомлений тон, спалах пристрастей і натхнення”. Щирість […]...

  39. Твір на тему: Особливість творчої манери Хемінгуея Ким є для нас особистість цього письменника, який викликає досить суперечливе ставлення до себе? На початку ХХ століття він був для солдатів “батьком Хемінгуеєм”, а ким він є для людства початку ХХI століття? Людина надзвичайних здібностей, яка привертає увагу не тільки творами, а й життям. Катастрофічна доба першої світової війни, революцій, переворотів залишила ознаки катастрофічності […]...

  40. “Прометей” – ШЕДЕВРИ ЛІРИЧНОЇ СПАДЩИНИ БАЙРОНА – РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ Вірш Байрона Вперше був надрукований у 1816 році. 12 жовтня 1817 року поет писав видавцю Дж. Меррі: “Есхіловим “Прометеем”” Я в дитячі роки глибоко захоплювався… “Прометей” Так завжди полонив мої думки, що мені легко уявити його вплив на все, що я написав”. Титан-богоборець утілює думки автора про свободу, перетворення світу на духовних засадах, високе покликання […]...

Використання творчої спадщини Григорія Ващенка у фаховій підготовці вчителів-словесників
«
»