Військові пароплави
Після свого винаходу пароплави тут же зацікавили військових. Перший військовий пароплав, ” Демологос “, був побудований в США Робертом Фултоном. Корабель був спущений на воду в 1814 році і призначався для війни між Англією і США. ” Демологос ” ніс на борту 20 артилерійських знарядь, але був настільки незграбний і малорухомий, розвиваючи за допомогою гребного колеса швидкість всього 5 миль на годину, що до театру військових дій так і не дістався. І загинув в 1829 році в результаті випадкової аварії.
Першим гвинтовим військовим пароплавом став французький “Наполеон”. Такі гримаси історії – імператор відкинув пароплав Фултона, але проте перший паровий лінкор носив його ім’я. Корабель побудував в 1850 році відомий винахідник Станіслав Дюпюї де Лом. Водотоннажність корабля становило 1870 тонн, швидкість – 13,5 вузла, а на борту розміщалося 90 гармат.
Для захисту ж від ворожого вогню військові кораблі стали обшивати броньованими листами. Так, у Франції в 1861 році був спущений на воду ” Глуар “, а в Британії роком пізніше – ” Уоріор “. Різниця між ними була в тому, що ” француз ” під бронею залишався дерев’яним, а ось ” англієць ” був уже сталевим.
У 1862 році, під час Громадянської війни в США між Північчю і Півднем, відбулося і перше бій за участю броненосців. За сіверян бився “Монітор”, а за жителів півдня – ” Меррімег “. Поєдинок закінчився внічию; противники розійшлися, що не завдавши один одному істотних пошкоджень.
З тих пір поряд з лінкорами стали будувати і броненосних крейсера, які були озброєні слабкіше, але зате володіли більшою швидкістю і маневреністю. З’явилися також легкі крейсера, які були покликані боротися з міноносцями – невеликими швидкісними кораблями, які несли на собі новинку того часу – саморушні міни – торпеди.
Серйозним випробуванням для броненосців стала Російсько-японська війна 1904-1905 років. У Цусімському протоці насамперед через нетямущого командування була розгромлена одна з кращих ескадр російського флоту.
Втім, це бій показало і технічна недосконалість броненосного флоту. Величезні сталеві гіганти, позбавлені водонепроникних перегородок, пішли на дно через незначні пробоїн.
Досвід цієї війни було враховано практично всіма морськими державами, і за десятиліття між Російсько-японської та Першої світової війнами на флотах було зроблено чимало. На кораблях з’явилися перебирання, було вдосконалено артилерійське озброєння. На кораблях з’явилася радіозв’язок, яка була набагато ” далекобійних ” традиційного флажкового семафора і прожекторної морзянки.
Всерйоз заявили про себе підводні човни, а для розвідки почали застосовувати повітряні кулі, дирижаблі та авіацію.
Найбільшим і важливим морським боєм Першої світової війни історики називають Ютландськоє, або Скагерракское бій. За дві доби, з 31 травня по 1 червня 1916 року, в ньому взяли участь всі типи військових кораблів – лінкори, крейсери, міноносці, авіаносці і підводні човни. До речі, воно ж виявилося і останнім великим боєм флотів в історії людства, коли обидві воюючі сторони виставили один проти одного практично все, що мали.
Уроки цієї битви і донині вивчаються у військово – морських установах різних країн. Причому історики, наприклад, Німеччини і Великобританії дотримуються діаметрально протилежних суджень на рахунок успіху чи неуспіху своїх флотів.
Насправді в Ютландському бою обидві сторони допустили чимало прикрих промахів через туман і нічної темряви. Ескадри як би “на дотик” шукали один одного, проходячи повз на відстані в кілька кабельтових. І це незважаючи на те що саме тоді для пошуку противника вперше були використані літаки.
Завдавши один одному більш-менш значної шкоди, противники, зрештою, розійшлися по своїх базах зализувати рани. Але урок, винесений з цієї битви, став очевидний всім. Щоб перемогти, треба бачити супротивника, а для цього необхідні не тільки великі, а й маневрені кораблі, забезпечені спеціальними засобами виявлення противника.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)