Війни Стародавнього Єгипту
В історії Стародавнього Єгипту запеклі війни грали не меншу роль, ніж мирна хліборобська стихія великого Нілу. Як і в інших державах Стародавнього світу, основою єгипетської економіки був рабська праця. Раби, худобу, орні землі, зерно, золото і предмети розкоші були головною метою завойовницьких походів могутніх фараонів. Саме Давньоєгипетська держава народилася в війнах, які супроводжували всю його подальшу історію.
У другій половині IV тисячоліття до н. е. в долині родючого Нілу існувало понад 40 дрібних державних утворень, які прийнято називати номами. Вони групувалися в дельті Нілу (Нижній Єгипет) і вище за течією, до першого порога річки, у вузькій річковій долині (Верхній Єгипет). Їх існування було тісно пов’язане з розливами Нілу, починалися в липні. Коли ж восени вода спадала, грунт не тільки зрошувалася, але і прекрасно удобрювати залишками рослин і частинками гірських порід, які Ніл ніс на північ, до моря. У війнах правителі одних номів підкоряли інших, поки, нарешті, Нижній і Верхній Єгипет не об’єднав під своєю владою близько XXXI в. до н. е. цар Верхнього царства Нармер. Він, як і його найближчі наступники, зображувався переможним воїном, з чого вчені роблять висновок, що правителі раннього періоду давньоєгипетської історії були насамперед військовими вождями.
Починаючи з Менеса (Міну), сина і наступника Нармера, історію Єгипту прийнято ділити на великі періоди – царства. Правління Менеса відкриває період Раннього царства. Він створив столицю Стародавнього Єгипту Мемфіс і вів завойовницькі війни проти сусідів, перш за все нубійців, які жили на півдні, вище за течією Нілу. Близько середини XXIX в. до н. е. єдине єгипетське держава розпалася на Верхній і Нижній Єгипет. У новій об’єднавчої боротьбі знову перемогли правителі Верхнього Єгипту. Цар Хасехемуі розгромив Верхній Єгипет, знищивши, згідно напису на його статуї, 47 тис. Чоловік. З цього часу бере початок період Стародавнього царства.
Одним з найвидатніших досягнень правителів (фараонів) епохи Стародавнього царства (XXIX-XXII ст. До н. Е.) Було будівництво знаменитих пірамід. У цей час влада фараонів набуває священний характер, а їхня армія досягає колосальних розмірів.
Величезне, дисципліноване і дослідне військо стало знаряддям великої завойовницької політики правителів Стародавнього царства. Малюнки, виконані близько 2500 р. До н. е. е., зображують єгипетське військо, вибудуване стрункими колонами, як ніби на огляді. В епоху VI династії (XXVII ст. До н. Е.) Єгипетські війська здійснювали походи в Лівію, Палестину, Фінікію, на Синай. Під владою фараонів виявився великий місто Бібл в Фінікії, продовжилося завоювання Нубії. З підкорених країн єгиптяни вивозили ті природні багатства, якими була бідна їхня батьківщина. З Палестини і Фінікії – дерево для будівництва кораблів, з Нубії – золото і т. Д. Підкорені народи ставали рабами фараонів, що виконували найважчу роботу.
Однак період посушливого клімату призвела до ослаблення влади фараонів в XXII-XXI ст. до н. е. Древнє царство розпалося на Верхній і Нижній Єгипет, і країну охопила криза. Черговий об’єднавчий процес очолили правителі Фив, одного з північних номів. Близько 2020 р. До н. е. е. фиванский цар Ментухотеп II завоював північ країни, почавши період Середнього царства (XXI-XVII ст. до н. е.). Зовнішня політика фараонів Середнього царства продовжила напрямки, задані їх попередниками. Знову почалися війни в Лівії і Нубії. На східному кордоні дельти фараон Аменемхет I створив систему укріплень, яка дістала назву “Стіна правителя”. Однак аж до кінця XX в. до н. е. фараонам доводилося боротися проти правителів окремих номів (номархов), які прагнули до самостійності.
Все життя в епоху Середнього царства була схильна до суворої регламентації з боку держави. Населення країни називалося “царськими людьми”. Регулярно царські люди були на огляди, і найміцніших з них відбирали для служби у війську, а інших розподіляли на ті чи інші роботи (зазвичай молоді люди успадковували професію батьків). Важливою віхою в удосконаленні єгипетського війська стало нашестя близько 1700 р. До н. е. е. гіксосів (буквально “цар-пастух”). Ці племена вторглися з Палестини і підкорили основну частину території Єгипту. Гіксоси принесли з собою азіатські традиції використання бойових колісниць, які стали основою єгипетського війська в епоху Нового царства (середина XVI-XI ст. До н. Е.), Яка починається після вигнання гіксосів з Єгипту.
Бойові колісниці на Стародавньому Сході відомі з епохи шумерського панування в Південній Месопотамії (близько 2500 р. До н. е..). Шумери запрягали в них Онагр – диких ослів, які несли на собі платформи для лучників, встановлені на колеса.
В Єгипті колісниця являла собою платформу, призначену для візника і лучника, з яких тільки перший був захищений; в колісницю впрягались пара коней. Силу єгипетського війська найкраще ілюструють зображення, де фараони на колісницях їдуть по трупах ворогів. Правда, далеко не всі фараони самі билися в битвах, але за традицією їх подвиги прославляли придворні живописці, різьбярі по каменю і хроністи. У боротьбі проти гіксосів єгиптяни не тільки перейняли від них мистецтво бою на колісницях, а й створили потужний флот.
Починаючи з XV ст. до н. е. фараони Нового царства відновили завойовницькі походи в Азію і домоглися значних успіхів. В цей час єгипетське військо вдосконалюється, в ньому вводиться поділ на роди військ. Такими були піхота, бойові колісниці, а згодом і кіннота. У свою чергу, піхота поділялась на легкоозброєна і тяжкоозброєна. Найбідніші воїни билися лише з одними пращами, ті ж, хто був заможніший, мали луки, щити, списи. У складі армії фараона було чимало воїнів-іноземців – нубийци славилися мистецтвом стрільби з лука, азіатські народи складали кінноту, фінікійці служили на бойовому флоті. Військо ділилося на частини по числу номов, але і всередині цих великих підрозділів існували більш дрібні частини. Кожна з частин мала свій символ – штандарт з ієрогліфічним зображенням.
Єгиптяни в епоху Нового царства вживали лати, залишаючи руки і ноги відкритими. Це могли бути кольчуги або панцири з пластин. Втім, обладунки дуже цінувалися і належали тільки фараонам або командувачем високого рангу; рядові воїни задовольнялися шкіряними нагрудниками з металевими вставками. Використовувалися також щити з шкіри і металевих смуг – плоскі і великі з напівкруглим завершенням або опуклі менших розмірів. Шоломи єгиптяни практично не використовували. Прості воїни носили шапки зі шкіри, а командири ті ж шапки, тільки оббиті круглими металевими бляхами.
Головною зброєю єгиптян були великі (понад 1 м) луки. Античний автор V ст. до н. е. Геродот повідомляє про стріли з кам’яними наконечниками, але за археологічними даними відомі і бронзові. Також застосовувалися метальні списи різної довжини, пращі, а з часів активних воєн в Азії, коли в Єгипет стало надходити залізо, набули поширення і мечі, викувані з заліза і сталі. Крім того, потужним ударним холодною зброєю були палиці, сокири і зброю, що з’єднувала в собі риси сокири і булави, – ТЕМ. Всі ці види зброї, за винятком палиці, були приналежністю фараонів і воєначальників, красиво прикрашалися і служили символами влади. Зброя фараонів – ножі і кинджали – багато декоровані, що перетворювало його на витвір мистецтва.
У XV в. до н. е. за фараонів Тутмосі III і Аменхотепе II єгиптяни вели вперту війну з народами і державами Східного Причорномор’я, що закінчилася підкоренням Єгиптом всіх східних земель аж до Центральної Сирії. Були розширені володіння єгиптян в Нубії, на півночі під їх владою виявився далекий Кіпр.
Фараони Тутмос III і Аменхотеп II були могутніми воїнами. Вони легко справлялися з величезним луком, вбивали безліч ворожих солдатів, здійснювали героїчні подвиги під час полювання на слонів в сирійських степах.
Але в середині XIV ст. до н. е. проти могутнього Єгипту виступає нова агресивна держава – Хет-ське царство, що займало територію сучасної Анатолії. Хетти мали такі ж колісниці, як і єгиптяни, але більш важкі, розраховані на трьох осіб. Вони підкорили багато з тих земель, що належали Єгипту в Азії, а в другій половині XIV ст. до н. е. повністю витіснили звідти єгиптян.
У війні проти хеттів фараон Рамзес II зробив похід до Сирії, і в 1282 р. До н. е. е. біля фортеці Кадеш на річці Ороном сталася велика битва між єгиптянами і хетами. Обидві армії мали намір використовувати колісниці в якості основної ударної сили в поєднанні з легкою піхотою. Піхотинці були озброєні щитами, списами і кривими, призначеними для ріжучих ударів мечами. За списоносцями йшли загони лучників.
Військо Рамсеса було розділено на чотири основні частини, носили імена головних богів Стародавнього Єгипту: “Амон”, “Ра”, “Птах” і “Сет”. Останнє підключення рухалося по узбережжю і в битві участі не брав. Пізніше до них приєдналися дві групи допоміжних військ, швидше за все набраних в районі Леванту серед союзників Єгипту. Як тільки загін “Амон” почав розбивати табір на березі Орона, хетти форсували річку і перейшли в наступ. Потім їх колісниці повернули на південь, щоб зустріти загін “Ра” ще на марші. Хетські колісниці вдарили єгиптянам на фланг. Проте Рамсесу зі своїми кращими колісницями вдалося перегрупувати загін “Амон”. На той час з півдня підійшли загін “Птах” і союзники з заходу. Хетські колісниці зупинилися, щоб розграбувати єгипетський табір, а хет-ський правитель Муваталлі так і не висунув піхоту на західний берег річки. На чолі з Рамсесом єгиптяни сміли хеттськие колісниці і змусили Муваталлі відступити в Кадеш. Згодом був укладений мирний договір, за яким за Єгиптом залишилися Палестина, Фінікія і частина Південної Сирії, а землі на північ перейшли під владу хетів.
В кінці XIII-XII ст. до н. е. Єгипет знову піддалося нашестю іноземців. Їх називали “народами моря”, оскільки вони атакували єгиптян з боку моря і з Малої Азії.
Народи моря – прибульці з Балкан: ахейці, етруски, лікійці і ін. Відповідно до давньогрецької традиції, вони володіли міцними металевими обладунками, чого майже не було в Єгипті, бідному металами.
З великими труднощами Рамсесу III вдалося відбити нашестя, і все завдяки переозброєння війська на манер прибульців. Зате народи моря знищили Хетське царство, і єгиптяни знову, вже в останній раз, зайняли Східне Середземномор’я аж до Північної Сирії.
Але боротьба проти народів моря надломила могутність Єгипту, і близько 107 5 р. До н. е. е. він знову розпався на фиванскими область і держава, котре об’єднало Середній і Нижній Єгипет.
Період Нового царства завершився, а з ним пішли в минуле гучні перемоги єгиптян. В цей час сам Єгипет часто стає об’єктом агресії з боку Ассирії, Нубії, Вавилонії, держави Ахеменідів, а в епоху еллінізму – Олександра Македонського.
(3 votes, average: 2.67 out of 5)