Вигнання Рами
На другий день вдосвіта вона наказала покликати Раму до батька.
– Я прибув! – Сказав Рама, входячи в зал і шанобливо схиляючись перед раджею. – Ти хочеш мені щось сказати, батько?
Але пригнічений горем старий мовчав. І тоді заговорила сиділа біля його ніг Кайкейя.
– Чи готовий ти виконати волю свого батька, Рама? – Запитала вона.
– Завжди, матушка! (У старих індійських сім’ях, коли траплялося одному чоловікові мати кілька дружин, діти їх усіх називали матерями).
– Який би суворою вона не була?
– Нехай батько наказує.
– Батькові боляче говорити, і його волю повідомлю я. Він вирішив, що ти повинен відправитися в ліс і жити там чотирнадцять років, не втручаючись у справи держави. Після цього ти можеш повернутися. Я сказала.
Приголомшений стояв Рама перед батьком.
– Що чую я? – Вигукнув він нарешті. – Це вигнання. Але за що? Ти знаєш, батько, по одному твоєму слову я піду в огонь, вип’ю отруту, кинуся в океан. Але зараз, коли управляти країною тобі все важче… Невже правда, що це твоя воля?
Старий раджа, ледве стримуючи сльози, кивнув.
Похнюпившись, Рама віддалився.
Повільно пройшов він по залах у дальню половину палацу, де з нетерпінням чекали його Сита і Лакшмана.
Вони гадали: навіщо знадобилося отцю так рано викликати Раму?
– Я думаю, він хоче доручити йому вести нову війну з сусідами, – говорила Сита. – Вони весь час нападають на наші міста і палять наші села.
– Ні, – заперечував їй Лакшмана. – Я думаю іншого. Батько вирішив дати йому ще кілька порад, як управляти країною. Адже це велике мистецтво!
До кімнати увійшов Рама.
– Сита і Лакшмана, – сказав він, – батько наказав мені віддалитися в ліс на чотирнадцять років. Це – вигнання, хоча я і не знаю за що. Борг дітей – слухатися батьків. Я прямую. Живіть щасливо, не турбуйтеся про мене. Роки пройдуть, я повернуся.
Уражені Лакшмана і Сита довго не могли отямитися від цієї вести.
Першою заговорила Сита.
– Ти правий, Рама, – сумно сказала вона. – Волю батька треба виконати. Але і я піду за тобою. Лакшмана закричав:
– Ні, ні! Це Кайкейя! Батько не міг прийняти такого рішення. Це вона намовила його. Вона ненавидить нас. Зараз же йду до батька!
– Не роби цього! Йому і так важко. Своїми нестриманими промовами ти вб’єш його! – Відповідав Рама.
– Тоді я вирушаю в ліс з вами!
Вирішивши так, вони покинули палац. Жодна жива душа, окрім мовчазних стражників, не бачила їх, і тільки, коли вони проходили повз покоїв Кайкейи, на одній з дверей низько, у самої підлоги ворухнувся завісу, немов там стояв хтось, підглядаючи.
Вони пройшли тихими ранковими вулицями Айодхьи, вийшли за міські стіни і опинилися в полі. Але навряд вони опинилися там, з великого сухого дерева, що стояло біля дороги, злетів яструб і став кружляти, над ними.
Все далі і далі від міста йшли брати, яструб в небі все супроводжував їх.
– Що треба цього птаха? – Сумно запитав Рама. – Вже не віщує вона нам нові біди?
– Я пущу стрілу і зіб’ю її! – Сказав Лакшмана.
– Не слід цього робити, – заперечила Сита. – Адже це Джатаю – король яструбів.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)