Відродження у Німеччині і Нідерландах – Література доби Відродження в Італії, Франції та Німеччині
Гуманізм прийшов у Німеччину в середині XV ст. в історичних умовах, коли країна була роздробленою, коли католицький Рим контролював світське й духовне життя суспільства, коли на початку XVI ст. почався рух Реформації, очолюваної Мартіном Лютером. Період раннього гуманізму позначився зростанням інтересу до античності, появою книгодрукування, винайденого Гуттенбергом, вивченням німецькими гуманістами латини, якою вони писали художні й наукові твори. Період зрілого Відродження в Німеччині припав на кінець XV – перше тридцятиріччя XVI ст., коли гуманісти очищали Святе Письмо від інтерпретації католицькою церквою, коли стрімко розвивалось образотворче мистецтво, вершиною якого стала творчість Альбрехта Дюрера.
Провідну роль у розвитку мистецтва слова відігравала демократична література, яка поширювалась у формі “народних книг”. Особливо цінувались книги викривального сатиричного змісту, серед них – книга про Тіля Ейленшпігеля, яка містила близько ста шванків і розповідала про пригоди і витівки народного улюбленця, що залюбки насміхався над людською глупотою, ненажерливістю, забобонами тощо. Цей образ уже в XIX ст. був використаний бельгійським письменником Шарлем де Костером у романі “Легенда про Тіля Уленшпігеля”. Крилатим висловом із цього твору стали слова Тіля “попіл Клааса стукає мені в груди”, адже попіл спаленого інквізицією батька герой носив у ладанці на грудях і він завжди нагадував йому, що такі кривди і злочини забувати не можна.
Однією із найцінніших німецьких “народних книг” другої половини XVI ст. була книга про Йогана Фауста – ученого, який мав репутацію чаклуна. У ній розповідалось про його самовпевнені і зухвалі дослідження, угоду з нечистою силою, про його подорож на той світ, “чудеса”, які він творив за допомогою диявола Мефістофіля і про розплату через 24 роки. З одного боку, книга подає характерні для доби Відродження настрої (прагнення до пізнання, вільного розвитку), а з іншого, – демонструє наслідки людської гордині, зневаги до Божих законів.
Відомим автором німецького Відродження був Себастіан Брант (1457-1511), який писав латиною і німецькою мовою. Найціннішим у його доробку є сатирично-повчальний твір “Корабель дурнів”. Стурбований тим, що на світі повно дурнів, автор твору посадив їх на корабель і відправив у Наррагонію – країну глупоти. Серед пасажирів – учені-педанти, професори-неуки, студенти-ледарі, лікарі-шарлатани, розпусники, нероби, базіки, сварливі жінки, модники, підлабузники, пліткарі, донощики та інші. Викриваючи найгірші якості людської породи, Брант застосовує повчальну інтонацію, дає слушні, розумні настанови, пояснює сумні наслідки дурних вчинків.
Видатним гуманістом був учений Йоганн Рейхлін (1455-1522) – автор збірки публіцистики “Листи знаменитих людей”, яка мала в Європі великий резонанс. У ході полеміки прихильники Рейхліна утворили гурток, який, відстоюючи ідею національної єдності, вимагав звільнення Німеччини з-під влади папського Риму. Учасником гуртка був гуманіст Ульріх фон Гуттен – автор твору “Листи темних людей”, у якому подано листи вкрай обмежених ненависників освіти до свого лідера (це був прийом містифікації), де було продемонстровано тупість і агресивне невігластво людей, чия свідомість залишалась у середньовічному минулому. Темні люди поважають тих, хто не знає Рейхліна і не поділяє його поглядів, темні люди нарікають на вільнодумство, на засилля світської, а не церковної літератури, на Еразма Роттердамського і Ульріха фон Гуттена, називають їх синами диявола, мріють розправитись із гуманістами. Мова темних людей – примітивна, незграбна, вона пародіюється і є псевдовченою нісенітницею. Цей твір був надзвичайно гострим і сміливим виступом проти середньовічної церковної войовничої ідеології.
Сам Ульріх фон Гуттен (1488-1528) походив із лицарського роду. За наполяганням батьків у юності вивчав богослов’я, але саме воно і змусило його покинути церковну науку і захопитись ідеями Реформації і національної єдності Німеччини. Разом із другом-однодумцем він навіть ініціював лицарське повстання проти папського Риму, але воно не було підтримане народом. Він писав епіграми, послання, промови, сатиричні діалоги, вірші, був автором сатиричних “Діалогів” і “Нових діалогів”, де критикував католицизм і керівників церкви за торгівлю індульгенціями, за порушення законів, злочини і шахрайства.
У період Реформації і Великої Селянської війни чільне місце в німецькій літературі займали Мартін Лютер і Томас Мюнцер. Мартін Лютер (1483-1546) був професором богослов’я у Віттенберзькому університеті, він сформулював 95 тез, спрямованих проти католицької церкви, що лягли в основу його протестантського вчення – лютеранства. Мартін Лютер поділяв погляди чеського реформатора Яна Гуса, вимагав реформи церкви в Німеччині, очолив антикатолицьку опозицію. Він писав послання, памфлети, трактати, євангельські пісні, перекладав псалми і Біблію. Особливо цінним є його переклад Біблії німецькою мовою, що стало початком розвитку німецької прози.
Ідею народної реформи відстоював Томас Мюнцер (1490-1525), який навіть очолював загін під час одного із повстань, за що, потрапивши в полон, був страчений. Мюнцер був найвидатнішим публіцистом Селянської війни (1524-1925), писав войовничі послання, памфлети, проповіді та ін.
Визначним явищем у літературі пореформаційного періоду є творчість Ганса Сакса (1494-1576), тісно пов’язана з народними літературними традиціями. Син кравця, він мав шкільну освіту, багато подорожував, оселившись у Нюрнберзі, займався своїм ремеслом і писав вірші. Очевидно, він займався самоосвітою, бо мав велику ерудицію, був прихильником поміркованих поглядів Мартіна Лютера. Творчість його не мала войовничого характеру, сильних пристрастей, а обмежувалась приватним буденним життям, щоправда з елементами антидворянських настроїв. Сюжети для своїх творів Сакс брав із Біблії, античної міфології, старих хронік, але завжди відтворював національне життя, рідні звичаї, побут, змальовував представників різних професій і ремесел. Твори його були повчальними, але й сповненими гумору.
До складу німецької імперії в епоху Відродження входили і Нідерланди, в яких розквіт гуманізму за часом збігався із рухом Реформації. Найвищим надбанням нідерландських гуманістів були живопис і ренесансна проза.
Найвидатнішою постаттю в нідерландській літературі був Еразм Роттердамський (1469-1536), який також у свій час отримав монастирське виховання через те, що рано осиротів і зазнав матеріальних нестатків. Освіту він здобув у Парижі, вів життя вільного літератора, подорожував і офіційної посади не займав. Еразм Роттердамський був дуже шанований гуманістами, мав на них незаперечний вплив і багато років дружив із англійським гуманістом Томасом Мором. Спадщина його дуже багата. До неї увійшли художні твори, переклади, коментовані видання старовинних текстів, філологічні і богословські дослідження, твори на моральні теми, численні листи. Писав він латиною.
Перша його праця – “Приказки” (“Адагії”) принесла йому гучну славу, бо складалась із латинських прислів’їв, притч і сентенцій-висловлювань, і за життя автора виходила 60 разів, постійно збільшуючись в обсязі (з 800 до 3260 прислів’їв). У 1531 році Еразм Роттердамський випустив збірку афоризмів відомих людей античності “Апофтегмата”. Йому належать також збірка сатиричних діалогів про різні помилки і вади сучасників “Домашні бесіди”, твори на морально-виховні, педагогічні, богословські та філологічні теми, зокрема, “Настольна книга воїна Христового”, “Про християнський шлюб”, “Скарга Миру”, а також переклад грецькою мовою тексту Нового Заповіту.
Найціннішу частину спадщини Еразма Роттердамського складають його “Похвала Глупоті” (1509) і “Домашні бесіди” (1518). “Похвалу Глупоті” автор задумав написати, коли гостював у свого приятеля, англійського гуманіста Томаса Мора, подорожуючи з Рима до Англії. Це своєрідна енциклопедія тогочасного життя, подана автором у широко вживаній античними письменниками формі жартівливого панегірика, яку любили використовувати гуманісти. Присвятивши “Похвалу Глупоті” Томасу Мору, Еразм Роттердамський обрав за мету виставити напоказ усе смішне в людях, їхні дурні вчинки, висміяти пихатих дурнів. За формою – це промова Глупоти, виголошена з кафедри перед багатолюдними зборами. Глупота розповідає про своє походження, про свій родовід. Серед її найближчого оточення – Безрозсудливість, Улесливість, Лінощі, Насолода, Зажерливість та інші вади людини. Її батьки – Багатство і Юність, вона зачата в похміллі, а виплекана п’янкістю і невихованістю. За допомогою слуг вона підкорила увесь рід людський і керувала навіть монархами. Глупота має ім’я Морія, що з грецької саме так і перекладається – Глупота. Вона коріниться в самих основах життя і має над людьми необмежену владу. На світі, переконана вона, не існує таких веселощів і такого щастя, які б не були дарами Глупоти, адже вона сама – це життя за велінням почуттів. Дурень – це той, хто, перебуваючи в гущі життя, приємний для друзів, веселий на бенкеті, лагідний з дружиною, невибагливий, простакуватий. Мудрець же зрікається вільного вияву почуттів, тому, втративши їх, стає холодним каменем, якому невідомі ні любов, ні співчуття. Тому до діяльного життя мудрець нездатний, бо завжди зайнятий тільки собою і не має друзів.
Без Глупоти неможливий порядок у світі, ідеальне щастя – найвища форма божевілля. Загалом промова Морії звучить похвалою природному началу людини і набуває рис захисту життєрадісного вільнодумства. Красномовна Морія викриває похмурого “мудреця”, який є втіленням середньовічної схоластики, де розум був поставлений на службу фанатичній вірі і суворо контролював життя людини, її думки і вчинки. Старечому розумові схоластів, занепалій “мудрості” невігласів, магістрів теології автор протиставляє Морію – новий принцип Природи, висунутий гуманізмом доби Відродження.
Морія запрошує читача придивитися до життя людей різних станів, особливо можновладців. Різке несприйняття в автора твору викликають суспільні й особисті стосунки, засновані на користолюбстві, гонитві за багатством і владою. Особливо критикує Еразм Роттердамський купців, представників середньовічного богослов’я – філософів, граматиків, а також усіх церковників від рядового ледачого ченця до Папи. Вони викликають не сміх, а обурення і зневагу, бо нагадують собою смердюче болото. Ченці, вважає автор твору, – невігласи, розпусники, які вірять лише в те, що “найвище благо полягає в утриманні від усіх наук”.
Після виходу в світ “Похвала Глупоті” стала одним із найвідоміших творів епохи Відродження, вона була перекладена майже усіма європейськими мовами, вплинула на багатьох гуманістів, зокрема на творчість Ф. Рабле, М. Сервантеса, В. Шекспіра та інших.
Висновки. Зародившись на основі економічних, політичних, містобудівних та інших процесів, а також географічних і наукових відкриттів, доба Відродження вибухнула в світовій культурі потужною хвилею нового мислення європейців, соціальними перетвореннями, культурно-мистецькими відкриттями, літературними шедеврами. Земна людина, її тілесна краса, духовні поривання вільного розвитку, її розум і кмітливість стали предметом відображення найталановитіших гуманістів, які, не пориваючи культурної спадкоємності з античним світом, по-новому розробляли теми радості буття, кохання і вірності, милосердя і гідності, а також засуджували важку і гнітючу спадщину тотального контролю церкви за життям і духовним світом особистості, розбещеність і сваволю можновладців, ненажерливість, невігластво, агресію сильних цього суспільства. Данте і Петрарка, Рабле і Роттердамський, інші велетні думки епохи Відродження створили неперевершені зразки любовної лірики, сатиричних дотепних викривальних творів, морально-філософських і богословських трактатів, незважаючи на переслідування, вигнання, загрозу свободі і життю.
Список літератури
1. Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури середніх віків та доби Відродження: навч. посібник / Г. Й. Давиденко, В. Л. Акуленко. – Київ: Центр навчальної літератури, 2007. – 248 с.
2. Шаповалова М. С. Історія зарубіжної літератури / М. С. Шаповалова, Г. Л. Рубанова, В. А. Моторний. – Львів: Світ, 1993. – 311 с.
3. Шаповалова М. С. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження / М. С. Шаповалова. – Київ: Знання, 2011. – 476 с.
4. Бранка Витторе. Боккаччо средневековый / Витторе Бранка; пер. с итал. – Москва: Радуга, 1983. – 399 с.
5. Здолавши півшляху життя земного…: “Божественна комедія” Данте та її українські видання. – Київ : Факт, 2001. – 136 с.
6. Мізін К. І. Історія німецької літератури: від початків до сьогодення: навч. посібник для студентів-германістів / К. І. Мізін. – Вінниця: Нова книга, 2006. – 336 с.
Тести
1. Хто із відомих діячів епохи Відродження присвятив книгу “Місто Сонця” роздумам про ідеальну державу:
А) Томас Мор;
Б) Томазо Кампанелла;
В) Франсуа Війон;
Г) Еразм Роттердамський?
2. Хто із діячів епохи Відродження започаткував рух, який назвали Реформацією:
А) Мартін Лютер;
Б) Себастьян Брант;
В) Данте Аліг’єрі;
Г) Франсуа Рабле?
3. Яка із названих поетичних збірок належить Данте Аліг’єрі:
А) “Нове життя”;
Б) “Сонети”;
В) “Любов до Кассандри”;
Г) “Канцоньєре”?
4. Хто із поетів доповнив назву “Комедії” Данте епітетом “божественна”:
А) П’єр Ронсар;
Б) Франческо Петрарка;
В) Джованні Боккаччо;
Г) Августин Блаженний?
5. Яка поетична збірка стала справою всього творчого життя Франческо Петрарки:
А) “Божественна комедія”;
Б) “Канцоньєре” (книга пісень);
В) “Плеяда”;
Г) “Декамерон”?
6. Як називалася прозова збірка Джованні Боккаччо, яка започаткувала жанр реалістичної новели в Європі:
А) “Декамерон”;
Б) “Гептамерон”;
В) “Корабель дурнів”;
Г) “Похвала Глупоті”?
7. Хто із поетів французького Відродження був керівником і творчим лідером групи “Плеяда”:
А) Мішель Монтень;
Б) Етьєн Жодель;
В) П’єр Ронсар;
Г) Жан-Батист Мольєр?
8. Який найвідоміший твір Франсуа Рабле:
А) “Г аргантюа й Пантагрюель”;
Б) “Балада прикмет”;
В) “Корабель дурнів”;
Г) “Божественна комедія”?
9. Хто автор сатирично-повчального твору “Корабель дурнів”:
А) Ф. Рабле;
Б) Ф. Петрарка;
В) Дж. Боккаччо;
Г) С. Брант?
10. Який твір є найціннішим у творчій спадщині Еразма Роттердамського:
А) “Листи темних людей”;
Б) “Похвала Глупоті”;
В) “Принц Галеотто”;
Г) “Філострато”?
Практичне завдання до теми
Прочитайте уривок із твору Франсуа Рабле “Гаргантюа й Патагрюель”, у якому автор коментує державну політику свого героя Пантагрюеля:
“Ось послухай, що я тобі скажу, мій читачу! Аби завоювати країну й тримати її в покорі та послуху, не треба грабувати, руйнувати, гнобити, душити її народ і правити ним за допомогою нагаїв та кайданів. Народ не треба їсти, пожирати й глитати. Його слід напувати молоком, доглядати, забавляти – як малу дитину. Його слід захищати від бур-ураганів, берегти й боронити від усяких інших напастей – як молоденьке деревце. Його слід жаліти, леліяти, плекати – як хворого, що одужує після тяжкої недуги. І тоді народ вважатиме свого володаря й правителя найкращим поміж усіх володарів та правителів світу”.
Дайте відповідь на запитання:
– Який шлях до всенародної любові пропонує керівникові держави автор?
– Чи погоджуєтеся ви з такою думкою і чому?
Завдання для дискусій і обговорень
Письменник і громадські діяч епохи Відродження Еразм Роттердамський вважав: “Щастя полягає здебільшого в тому, щоб миритися зі своєю долею і бути задоволеним своїм становищем”.
Дайте відповідь на запитання:
– Чи поділяєте ви таку думку? Умотивуйте свою точку зору.
Запитання для самоконтролю
1. Які головні риси явища Відродження як єдиного культурного європейського руху?
2. Які зміни відбулися в епоху Відродження у ставленні суспільства до церкви і релігії, як це позначилося на літературному процесі?
3. Яке значення творчої і культурницької діяльності Данте Аліг’єрі для італійської національної мови і літератури?
4. Які гуманістичні принципи Відродження сформулював у своєму творі “Гаргантюа і Пантагрюель” Франсуа Рабле?
5. У чому цінність і значення твору Еразма Роттердамського “Похвала Глупоті”?
(2 votes, average: 3.00 out of 5)