Видобуток морських родовищ нафти і газу

За сучасними уявленнями, нафту і газ в надрах Землі створюються в результаті перетворення розсіяного оргаіческого речовини, властивого субаквальних осадом. При цьому необхідне геологічне умова такої трансформації – існування в районах виникнення та накопичення нафти і газу великих за розмірами осадових товщ. Вони формують великі нафтогазоносні осадові осадові басейни, які являють собою цілісні автономні системи, де протікають процеси нефтегазообразования і нефтегазонакопления. Морські родовища нафти і газу распологаются в межах цих басейнів, велика частина площі яких знаходиться в підводних надрах океанів і морів. Планетарні поєднання осадових басейнів являють собою головні пояси нефтегазообразования і нефтегазонакопления Землі (ДПН), що підрозділяються на три основних типи: епігеосинклінальні, перікратонние (крайові) і періокеанічеських. Геологи встановили, що в ГПН існує комплекс природних передумов, сприятливих для розвитку великомасштабних процесів нефтегазообразования і нафто-газонакопичення.
Не випадково тому з 284 відомих на Землі великих скупчень вуглеводнів 212 з запасами понад 70 млн. тонн виявлено в межах ДПН, що тягнуться на континентах, островах, океанах і морях. Однак значні родовища нафти і газу розподілені нерівномірно між окремими поясами, що пояснюється відмінностями геологічних умов у конкретних ГПН.

Всього у світі відомо близько 400 нафтогазоносних басейнів. З них приблизно половина продовжується з континентів на шельф, далі на материковий схил і рідше на абісальні глибини. Приуроченість осадових басейнів до ділянок зчленування континентальних і океанічних структур дозволяє констатувати залежність кількості підводних басейнів в тому чи іншому районі Світового океану від протяжності берегової лінії.

Для морських нафтопромислів характерні високі темпи зростання обсягів видобутку за останні півтора десятиліття. Морськими нафторозробками нині охоплено близько 350 родовищ, розташованих у різних районах Світового океану.

Істотна особливість сучасних морських нафтопромислів – їх розміщення в межах шельфу. Видобуток нафти ведеться головним чином до глибин 200 метрів.
В даний час склалося декілька найбільших центрів підводних нафторозробок, які визначають нині рівень видобутку нафти в Світовому океані. Головний з них – Перська затока. У його надрах зосереджено 12-13 млрд. тонн видобутих запасів нафти і 3,6 – 3,9 трлн. м3 природного газу. Тут витягнуто кілька більш 200 млн. тонн нафти і 42,0 млрд. м3 газу, що дорівнює відповідно 40 і 25% від їх світового видобутку на море на рік.

Другий за обсягом видобутку район – Венесуельський затоку і лагуна Маракайбо. Його запаси нафти на 2005 рік оцінювалась в 1,5 млрд. тонн, а річний видобуток становила понад 100 млн. тонн.
Великими запасами нафти (410 млн. тонн) і газу (1030 млрд. м3) володіє Мексиканську затоку, де витягується більше 50 млн. тонн нафти і 115 млрд. м3 газу на рік.
Багатий нафтою Гвінейська затока, запаси якого оцінюються в 1,4 млрд. тонн, а щорічний видобуток становить 50 млн. тонн.

Північне море порівняно недавно стало важливим районом видобутку нафти і газу, запаси якого поки орієнтовно оцінені в 3-7 млрд. тонн. У 2006 році. тут було видобуто 30 млн. тонн нафти.
Інші, досить численні нафтогазоносні ділянки Світового океану з меншими запасами і обсягами видобутку становлять істотний інтерес для тих країн, які ведуть видобуток.
Найбільші райони нафтогазовидобутку з підводних надр-Перська, венесуельський-Маракаібскій і Гвінейська – розташовані біля берегів країн, що розвиваються, що постачають на світовий ринок нафту і газ. Тільки Мексиканський і Сєвєроморський райони знаходяться у узбереж розвинених країн – великих споживачів рідкого і газоподібного палива. Для деяких європейських країн (Великобританія, Норвегія та ін) видобуток нафти і газу з дна Північного моря стала істотним стимулом промислового зростання.

В даний час багато країн, в тому числі й ті, де видобуток нафти і газу з підводних надр високорозвиненою, ведуть розвідку нових нафтогазоносних акваторій.
Перспективна на нафту і газ площа дна океанів і морів дорівнює приблизно 60-80 млн. км2, у тому числі близько 13 млн. км2 припадає на райони з глибинами до 200 метрів, що складає майже половину всієї площі шельфу Світового океану. Прогнозні геологічні запаси вуглеводнів в осадової товщі океанів і морів, за оцінкою радянських і зарубіжних фахівців, досягають 60-70% від загальносвітових. У надрах дна Світового океану (без районів територіальних вод соціалістичних країн) може бути виявлено 550 млрд. тонн нафти і 260 трлн. м3 газу, з яких на сучасному рівні техніки видобутку (без урахування вартості) можна витягти близько 230 млрд. тонн нафти, 200 трлн. м3 газу. При цьому більше 60% можливе извлекаемого кількості нафти і газу припадає на частку шельфу. Поки ще не враховані можливості нефтегазо-накопичення в осадових породах підніжжя материків, де геологічні умови сприятливі для генерації вуглеводнів.

Головний елемент розвідки і видобутку нафти – буріння. У морі воно ведеться або зі своєрідних гідротехнічних споруд – стаціонарних підстав для бурових, або з пересувних бурових установок. Широко поширені підстави у вигляді сталевих конструкцій. На перших етапах їх встановлювали в море на забиті в дно металеві палі на глибинах до 20-30 метрів. Їх повністю збирали і монтували в море, а це можливо лише при спокійній погоді.

Більш досконалою конструкцією таких островів стали великоблочні підстави. За своїми технічними даними вони використовуються на глибинах 60-90 м. Це суттєвий крок в освоєнні морських нафтогазоносних акваторій. Крім того, підстави такого типу дозволили индустриализировать будівельно-монтажні роботи. Великі блоки підстав цілком виготовляються на заводах і доставляються на місце будівництва в море.

Тут спеціальне кранове судно в короткий час монтує штучний острів і встановлює на ньому бурову вишку. Пальові і великоблочні виробничі майданчики розташовуються в море або у вигляді окремих підстав, або пов’язаних між собою, а в багатьох випадках і з берегом Естакадний переходами. З тих і з інших ведеться буріння поодинокими і груповими (кущем) свердловинами. Подібні морські нафтопромисли найбільш широко поширені в нашій країні, а також в США і Венесуелі. Стаціонарні підстави, головним чином великоблочної конструкції, можуть застосовуватися і на глибинах 100 метрів і дещо більше, проте їх спорудження вимагає дуже великих витрат.

В даний час для морського буріння почали застосовувати пересувні підстави. Вони являють собою великі платформи з буровою установкою, що буксируються в потрібну точку, де встановлюються на дно за допомогою висувних ніг-опор.

Для роботи на глибинах більше 200 метрів конструюються і впроваджуються в практику безопорні платформи. Одну з них протягом 10 років досить успішно експлуатує на глибинах близько 200 метрів французька нафтова компанія, на замовлення якої будується ще одна така ж платформа.
Більш мобільне і, отже, більш ефективний засіб морського глибоководного буріння – судна з буровими установками на борту. Вони ведуть буріння через кіль, а сучасна електронна та гидроакустическая апаратура забезпечує фіксацію судна в потрібній точці і повторне потрапляння бурових труб в гирлі підводної свердловини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Видобуток морських родовищ нафти і газу