Вiдображення в повiстi Iвана Франка “Захар Беркут” героiчноi боротьби народу Русi в XIII столiттi проти татаро-монгольських нападникiв

Iван Франко був визнаним iсториком, цiкавився iсторичним минулим своєi батькiвщини, написав багато художнiх творiв i наукових праць. Найвiдомiшим художнiм твором Iвана Франка на iсторичну тему є повiсть “Захар Беркут”, написана на конкурс, оголошений редакцiєю журналу “Зоря” (1882), i надрукована в цьому ж журналi 1883 року.

У повiстi зображено боротьбу наших пращурiв проти монголо-татарськоi навали на Карпатську Русь 1241 р. У вiдтвореннi iсторичного минулого письменниковi допомогли художня вигадка та народна творчiсть, зокрема широко вiдома в Галичинi i в Закарпаттi легенда про затоплення монголiв тухольською громадою.

Франко створив художнi образи народного проводиря Захара Беркута, його сина Максима, дочки боярина Мирослави, яка перейшла на бiк народу, та Тугара Вовка, що зрадив народ i перейшов на бiк ворога.

Iсторично правдиво письменник показав шляхи, якими йшли монгольськi орди на руськi землi, вiдобразив подii весни 1241 року, згадав битву з ворогами на рiчцi Калцi 1224 року. Монгольськi орди зображенi як ворожа сила, що несла смерть i руiну руським землям. Iван Франко змалював образи ватажкiв монгольських загарбникiв Пети й Бурунди. Обидва – сильнi люди з владними характерами, але славились неабиякою жорстокiстю.

Iз огидою описує автор загарбникiв, порiвнюючи iх з хижими звiрами, що шукають, кого б пожерти, але з любов’ю розказує про героiчних тухольцiв на чолi з вiдважним Захаром Беркутом, в образi якого втiленi найкращi риси трудовоi людини, народна мудрiсть, воля до боротьби за щастя свого народу. Вiн iз гнiвом обрушується на Тугара Вовка, коли той претендує на право володiння Тухольщиною. Сам Беркут, дiзнавшись про навалу монголiв, виявляє глибоке розумiння небезпеки для Русi Карпатськоi. Готуючи оборону долини, Захар Беркут орiєнтує громаду на те, що iх завдання не лише вiдбити монголiв, а знищити iх, бо недобитий ворог завдасть страждань та мук iншим народам. Вiн гордий за сина Максима, що допомагає йому в нелегкiй боротьбi. Обидва вони зумiли пiдняти громаду та пiдготуватися разом з iншими тухольцями до знищення ворогiв: заманити iх до улоговини, перекрити вихiд водi, що затопила улоговину i нападникiв, якi загинули страшною смертю у панiцi. Захар своiми руками з катапульти посилає величезний камiнь на ворогiв, знаючи, що серед них може бути його син. “Нехай радше гине мiй син, нiж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю”.

Але головним персонажем повiстi є народ, образ його уособлений в тухольськiй громадi. Вiн сам вирiшує свою долю i забезпечує собi свободу та незалежнiсть. Тому iдея єдностi i глибокий патрiотизм є провiдною думкою цього твору. Все це зробило повiсть сучасною та актуальною, а любов до свободи i рiдноi землi увiковiчили ii.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Вiдображення в повiстi Iвана Франка “Захар Беркут” героiчноi боротьби народу Русi в XIII столiттi проти татаро-монгольських нападникiв