Виділення збудників опортуністичних інфекцій
1-й день. Здійснюють забір і доставку матеріалу в лабораторію. Матеріал у необхідних випадках обробляють з метою гомогенізації і концентрації. Готують і забарвлюють мазки за Грамом. У необхідних випадках додатково застосовують спеціальні методи забарвлення. Готують розведення патологічного матеріалу від 10-1 до 10-6 в теплому 0,5% розчині хлориду натрію з 0,01% желатину (для попередження осмотичного шоку бактерій) і роблять висів 0,1 мл матеріалу з розведень на чашки Петрі з живильним середовищем – газоном (на 3 чашки з кожного розведення). У стандартний набір поживних середовищ бажано включити желточно-сольовий агар (для стафілококів), середовище Ендо або еозінметіловий агар (для ентеробактерій), кров’яний агар (для стрептококів і ряду інших вимогливих до живильних середовищ видів), середовище Сабуро (для грибів), середовище для контролю стерильності або інші середовища для анаеробів. У випадках, коли є вказівки на ймовірний збудник (клінічна симптоматика, вид патологічного матеріалу, результати мікроскопії), повинні бути використані більш селективні середовища.
2-й день. Визначають характер росту на живильних середовищах. Підраховують кількість колоній кожного типу на чашках з посівом розведень патологічного матеріалу для розрахунку обсіменіння матеріалу за формулою: Х КУО = N * ПД * СР, де N – число колоній, ПД – посівна доза, СР – ступінь розведення.
Мікроскопують мазки з вирослих колоній. Відсівають на середу накопичення колоній різних типів. Для підвищення дост – вірності дослідження бажано відсівати 2-3 колонії одного типу. Цей захід викликаний гетерогенністю популяції; вона здорожує дослідження, але зате різко підвищує його достовірність. При наявності методів і можливостей проводять прискорену ідентифікацію.
3-й день. Встановлення чистоти культури. Ідентифікація чистих культур. Визначення антибіотикограми виділених культур.
4-5-й день. Проводять облік результатів тестів, використаних для ідентифікації.
Оформлення висновку (сімейство, рід, вид виділених культур; забрудненість матеріалу, КУО / мл або КУО / г; анти – АНТИБІОТИКОГРАМА; етіологічна значимість виділених культур і склад їх популяцій). За клінічними та епідеміологічними показниками визначають фактори патогенності та епідеміологічні маркери (фаго-, сіро, резістенс-, бактеріоціновари та ін.) У етіологічно значущих культур.
20.7.3. Критерії етіологічної ролі виділеної культури
Для встановлення етіологічної ролі патогенних мікробів достатні виділення мікроба з матеріалу від хворого, виявлення в сироватці крові спеціфеческіх антитіл у діагностичному титрі або сероконверсии в ході хвороби в 4 рази і більше, кореляція між виділеним мікробом і клінічною картиною хвороби.
Критерії етіологічної ролі УПМ більш складні. Основне значення у встановленні етіології захворювання мають два кри – терия.
– Виділення УПМ з крові і ліквору, що підтверджує етіологічну роль цього УПМ.
– Чисельність популяції виявленого в ураженому органі (крім крові та ліквору) УПМ, так зване критичне число, яке розраховують на 1 мл досліджуваного матеріалу (сечі, мокротиння). Зазвичай за таке критичне число для бактерій приймають дозу 105 КУО / мл, для грибів і найпростіших – 103-104. У разі виділення з патологічного матеріалу декількох видів або варіантів УПМ за ведучого збудника приймають кількісно домінуючу популяцію. Сле-
Дме враховувати, що чисельність популяції збудника в процесі хвороби змінюється: при переході в хронічну форму, в період одужання і ремісії, в процесі хіміотерапії, у присутності конкурента вона істотно знижується. (Додаткові критерії встановлення етіологічної ролі УПМ викладені в матеріалах диска.)
(2 votes, average: 4.00 out of 5)