Видатні біологи

АВІЦЕННА (Ібн Сіна) (980-1037) – перський учений середніх віків, філософ і лікар, був представником східного аристотелізму. Авіценна написав більше 450 праць у 29 галузях науки (в тому числі біологічні науки), сучасний світ бачили лише 274.

АДАНСОН Мішель (1727-1806) – був натуралістом і мандрівником з Франції. З 1759 року був членом Французької Академії наук.

АЛЬФРЕД Кінсі (1894-1956) – був американським біологом і сексологом, професором зоології та ентомології, засновником інституту з вивчення сексу, статі і відтворення. Був одним із засновників “сексуальної революції” – досліджував сексуальність людини.

АРИСТОТЕЛЬ (384-322 до н. е.) – давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист. У своїх творах навів безліч різноманітних відомостей про тваринний світ Греції і близьких до неї областей Малої Азії. Розвинув теорію, згідно якої рослини і тварини, поступово змінюючись, піднімалися вгору по “сходах природи”, спонукані внутрішнім прагненням до більш складним і більш досконалої організації.

БАУГІН Каспар (1560-1624) – був анатомом і ботаніком з Швейцарії, систематизував живу природу.

БАРТМАН Вільям (1739-1823) – був дослідником Північної Америки, натуралістом, склав найповніший опис птахів Нового Світу.

Клод БЕРНАР (1813-1878) – французький фізіолог і патолог, один з основоположників експериментальної медицини та ендокринології. Відкрив утворення глікогену в печінці. Ввів поняття про внутрішнє середовище організму.

Альфред Едмунд БРЕМ (1829-1884) – німецький зоолог, просвітитель. Автор “Життя тварин”, яка стала для багатьох поколінь кращим популярним керівництвом по зоології.

Роберт БРОУН (1773-1858) – англійський ботанік. Описав ядро рослинної клітини і будова сім’ябруньки. Встановив основні відмінності між голонасінними і покрытосеменными рослинами, відкрив броунівський рух.

БЕР Карл (1792-1876) – природознавець, засновник ембріології (народився в Естляндії, працював в Австрії, Німеччині та Росії). Відкрив яйцеклітину у ссавців, описав стадію бластулы; вивчив ембріогенез курчат. Встановив схожість ембріонів вищих і нижчих тварин, послідовне поява в ембріогенезі ознак типу, класу, загону тощо; описав розвиток всіх основних органів хребетних.

Вільям БЕТСОН (1861-1926) – англійський біолог, один з основоположників генетики. Відстоював ненаследование придбаних ознак, переривчастий характер мінливості, вчення про чистоти гамет. Пояснював виникнення нових ознак у організмів випаданням гальмуючих чинників. Автор багатьох генетичних термінів, запропонував науку про мінливість і спадковість організмів називати генетикою (1906).

БЮФФОН Жорж Луї Леклерк (1707-1788) – французький натураліст. Висловив уявлення про єдність плану будови органічного світу. В протилежність Ліннею відстоював ідею про змінюваність видів під впливом умов середовища.

ВАВИЛОВ Микола Іванович (1887-1943) – радянський біолог, генетик, основоположник сучасного вчення про біологічні засади селекції і вчення про центри походження культурних рослин. Встановив давні осередки формоутворення культурних рослин на території країн Середземномор’я, Північної Африки, Північної і Південної Америки, зібрав найбільшу в світі колекцію насіння культурних рослин. Обгрунтував вчення про імунітет рослин, открьш закон гомологічних рядів спадкової мінливості організмів. Мужньо захищав генетику в боротьбі з вченням Т. Д. Лисенко.

Андреас ВЕЗАЛІЙ (1514-1564) – був лікарем і анатомом, засновником наукової анатомії.

Рудольф ВИРХОВ (1821-1902) – німецький патолог. Висунув теорію целлюлярной патології, згідно з якою патологічний процес – сума порушень життєдіяльності окремих клітин. “

ВОЛЬФ Каспар Фрідріх (1734-1794) – один з основоположників ембріології. Заклав основи вчення про індивідуальний розвиток організмів – онтогенезі.

ГАЛЕН (близько 130 – ок. 200) – давньоримський лікар. У класичній праці “Про частини людського тіла” дав перше анатомо-фізіологічний опис цілісного організму. Ввів у медицину вивисекционные експерименти на тваринах. Узагальнив уявлення античної медицини у вигляді окремого вчення, зробила великий вплив на розвиток природознавства аж до XV-XVI ст.

Альбрехт фон ГАЛЛЕР (1708-1777) – був швейцарським анатомом, фізіологом, натуралістом і поетом. З 1776 р був іноземним почесним членом Петербурзької Академії наук.

Вільям ГАРВЕЙ (1578-1657) – англійський лікар, засновник сучасної фізіології та ембріології. Описав великий і малий круги кровообігу. Виклав вчення про кровообіг, опровергавшее уявлення, що панували з часів Галена, за що піддався гонінням з боку сучасних йому вчених і церкви. Вперше висловив думку, що “все живе походить з яйця”.

Ернст ГЕККЕЛЬ (1834-1919) – німецький біолог-еволюціоніст. Запропонував перше “родовідне дерево” тваринного світу, теорію походження багатоклітинних; сформулював біогенетичну закон.

ГЕКСЛІ Томас Генрі (1825-1895) – англійський біолог. Порівняльно-анатомічними дослідженнями довів морфологічну близькість людини та вищих мавп, птахів і плазунів, медуз та поліпів. Розвинув і обгрунтував положення про єдність будови черепа у хребетних.

ГЕСНЕР (Гесснер) Конрад (1516-1565) – був ученим-енциклопедистом зі Швейцарії, який один з перших класифікував відомих тварин і рослин.

Олександр фон ГУМБОЛЬДТ (1769-1859) – німецький природознавець, географ і мандрівник. Один із засновників географії рослин та вчення про життєві форми.

Чарльз Роберт ДАРВІН (1809-1882) – англійський натураліст, творець дарвінізму. “Узагальнивши результати власних спостережень і досягнення сучасної йому біології та селекційної практики, розкрив основні фактори еволюції органічного світу. Обгрунтував гіпотезу про походження людини від обезьяноподобного предка.

ДЕКАРТ Рене (1596-1650) – французький філософ, математик, фізик і фізіолог. Ввів уявлення про рефлексі.

ДІОСКОРИД Педаний (близько 40 р. – близько 90 р.) – був лікарем, фармакологом, натуралістом стародавньої Греції. Діоскорид вважають одним з батьків фармакогнозії і ботаніки.

ДОРН Фелікс Антон (1840-1909) – зоолог з Мюнхена. Пов’язав походження хребетних з кільчастими червами.

ДРИШ Ханс (1867-1941) – був німецьким біологом, ембріологом, розробив новий напрям віталізму, працював над духовною проблематикою.

ЖУССЬЕ – династія відомих ботаніків з Франції.

КОВАЛЕВСЬКИЙ Олександр Онуфрійович (1840-1901) – російський біолог, один з основоположників порівняльної ембріології та фізіології, експериментальної та еволюційної гістології. Установив спільні закономірності в розвитку хребетних і безхребетних тварин, поширивши на останніх вчення про зародкові листки, чим довів взаємне еволюційна спорідненість цих груп тварин. Відкрив фагоцитарные органи у безхребетних і показав їх роль в метаморфозу комах.

КОВАЛЕВСЬКИЙ Володимир Онуфрневич (1842-1883) – російський зоолог, основоположник еволюційної палеонтології. Першим з палеонтологів застосував еволюційне вчення до проблем філогенезу хребетних. Встановив взаємозв’язок морфологічних та функціональних змін з умовами існування.

КОЛЬЦОВ Микола Костянтинович (1872-1940) – радянський біолог, основоположник вітчизняної експериментальної біології. Першим (1928) розробив гіпотезу молекулярної будови та матричної репродукції хромосом, яка передбачила принципові положення сучасної молекулярної біології і генетики.

Роберт КОХ (1843-1910) – німецький мікробіолог, в 1905 році отримав Нобелівську премію з фізіології і медицини за дослідження туберкульозу.

Жорж КЮВ’Є (1769-1832) – французький зоолог, один із реформаторів порівняльної анатомії, палеонтології і систематики тварин. Ввів поняття типу в зоології. Встановив принцип “кореляції органів”, на основі якого реконструював будову багатьох вимерлих тварин. Не визнавав змінності видів, пояснюючи зміну викопних фаун так званою теорією катастроф.

ЛАТРЕЙЛЬ П’єр-Андре (1762-1833) – був членом Паризької Академії наук, заснував Ентомологічне товариство Франції. Написав кілька робіт з зоології та ентомології.

Жан Батіст ЛАМАРК (1744-1829) – французький натураліст. Створив учення про еволюцію живої природи (ламаркизм). Основоположник зоопсихології.

Антоні ван ЛЕВЕНГУК (1632-1723) – нідерландський натураліст, один з основоположників наукової мікроскопії. Виготовивши лінзи з 150-300-кратним збільшенням, вперше спостерігав і замалював ряд найпростіших, сперматозоїди, бактерії, еритроцити і їх рух в капілярах.

ЛІННЕЙ Карл (1707-1778) – шведський природодослідник, творець системи рослинного і тваринного світу. Вперше послідовно застосував бінарну номенклатуру і побудував найбільш вдалу штучну класифікацію рослин і тварин, описав близько 1500 видів рослин. Виступав на захист сталості видів і креаціонізму.

ЛОРЕНЦ Конрад (1903-1989) – австрійський зоолог, один із засновників етології. Розробив вчення про інстинктивному поводженні тварин та його розвитку у онто – і філогенезі (спільно з Тинбергеном); у деяких працях поширював біологічні закономірності поведінки тварин на людське суспільство.

Франсуа МАЖАНДІ (1783-1855) – французький фізіолог. Встановив основні закономірності. розподілу рухових і чутливих волокон в нервових корінцях спинного мозку.

МАЛЫШГИ Марчелло (1628-1694) – італійський біолог і лікар, один з основоположників мікроскопічної анатомії. Відкрив капілярний кровообіг. Описав мікроскопічну будову ряду тканин і органів рослин, тварин і людини.

МЕЛЛЕР Герман Джозеф (1890-1967) – американський генетик, один з основоположників радіаційної генетики. Експериментально довів можливість виникнення штучних мутацій під дією рентгенівських променів, брав участь у розробці хромосомної теорії спадковості.

Грегор Йоганн МЕНДЕЛЬ (1822-1884) – австрійський дослідник, чернець, основоположник вчення про спадковість (менделизм). Застосувавши статистичні методи для аналізу результатів по гібридизації сортів гороху, сформулював закономірності спадковості.

МЕЧНИКОВ Ілля Ілліч (1845-1916) – російський біолог і патолог, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної ембріології, імунології. Відкрив явище фагоцитозу, виклав фагоцитарну теорію імунітету. Створив теорію походження багатоклітинних організмів.

МИКЛУХО-МАКЛАЙ Микола Миколайович (1846-1888) – був російським етнографом, антропологом, біологом і мандрівником. Активно працював в галузі зоології та ботаніки, антропології і етнографії та інших галузях науки.

МОРГАН, Томас Хант (1866-1945) – американський біолог, один з основоположників генетики. Роботи Т. X. Моргана і його школи обгрунтували хромосомну теорію спадковості; встановлені закономірності розташування генів у хромосомах сприяли з’ясуванню цитологічних механізмів законів Менделя і розробці генетичних основ теорії природного відбору.

Річард ОУЕН (1804-1892) – англійський зоолог. Першим описав археоптерикса.

ПАВЛОВ Іван Петрович (1849-1936) – російський фізіолог, творець вчення про вищої нервової діяльності. Ввів у практику хронічний експеримент, що дозволяє вивчати діяльність практично здорового організму. За допомогою розробленого ним методу умовних рефлексів встановив, що в основі психічної діяльності лежать фізіологічні процеси, які відбуваються в корі головного мозку.

Луї ПАСТЕР (1822-1895) – французький вчений, основоположник сучасної мікробіології та імунології. Відкрив природу бродіння. Спростував теорію самозародження мікроорганізмів. Вивчав етіологію багатьох інфекційних захворювань.

ПИТТОН ДЕ ТУРНЕФОР, Жозеф (1656-1708) – був членом Паризької Академії наук, професором ботаніки. Зробив систематичний розподіл рослин.

ПЛІНІЙ Старший (23 або 24-79) – римський письменник і вчений. Автор багатотомного (37 книг) праці енциклопедичного характеру “Природна історія”, в якому 8-11-я книги присвячені тваринам, книги 12-19-я рослинам.

Ян ПУРКИНЄ Евангеліста (1787-1869) – чеський натураліст. Відкрив ядро яйцеклітини, запропонував термін “протоплазма”.

Джон РЕЙ (1627-1705) – англійський біолог. Запропонував першу природну систему рослин. Ввів уявлення про однодольних і дводольних рослин. Вперше використовував категорії роду і виду в значенні, близькому до сучасного. Автор першої зведення по флорі Англії.

СЕНТ-ІЛЕР Етьєн Жоффруа (1772-1844) – французький зоолог, континентальний попередник британського еволюціоніста Ч. Дарвіна і предтеча сучасного вчення про інволюції.

ТЕОФРАСТ (372-287 до н. е..) – давньогрецький природодослідник, один з перших ботаніків давнину. Створив класифікацію рослин, систематизував накопичені спостереження за морфологією, географії та медичного використання рослин.

ТІМІРЯЗЄВ Климент Аркадійович (1843-1920) – російський природознавець. Розкрив закономірності фотосинтезу як процесу використання світла для утворення органічних речовин в рослині.

Ніколас ТІНБЕРГЕН (1907-1988) – нідерландський етолог і зоопсихолог. Розробив (спільно з Лоренцем) вчення про інстинктивному поводженні тварин та його розвитку у онто – і філогенезі.

УЛІССІ Альдрованди (1522 – 1605) – вчений з Італії, був гуманістом, лікарем, натуралістом, ботаніком, ентомологом, зоологом. Заснував ботанічний сад в Болоньї – один з перших ботанічних садів в Європі.

Олександр ФЛЕМІНГ (1881-1955) – біолог з Шотландії, відкрив фермент лізоцим (антибактеріальний фермент) і першим виділив антибіотик пеніцилін із грибів.

ФОГТ Оскар (1870-1959) – німецький невролог, автор фундаментальних праць з морфології, фізіології та спадкової патології головного мозку.

Карл фон ФРІШ (1886-1982) – німецький фізіолог, етолог. Розшифрував механізм передачі інформації бджолами (“танці бджіл”).

Андреа ЧЕЗАЛЬПІНО (1519-1603) – лікар з Італії, був натуралістом і філософом. Він перший відкрив кровообіг. Систематизував живу природу.

ЧЕТВЕРІКОВ Сергій Сергійович (1880-1959) – радянський генетик, один із основоположників еволюційної і популяційної генетики. Одним із перших зв’язав закономірності відбору в популяціях з динамікою еволюційного процесу.

Теодор ШВАНН (1810-1882) – німецький біолог, основоположник клітинної теорії. Вперше сформулював основні положення про утворення клітин і клітинному будові всіх організмів. Відкрив пепсин у шлунковому соку.

Маттіас ШЛЕЙДЕН Якоб (1804-1881) – німецький ботанік, основоположник онтогенетичного методу в ботаніку. Праці Шлейдена відіграли важливу роль в обгрунтуванні Шванном клітинної теорії.

ШПРЕНГЕЛЬ Християн Конрад (1750-1816) – був ботаніком, відкрив пристосованість квітів до особливостей поведінки та будови комах.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Видатні біологи