ВІД КОГО ПІШЛА ЛЮДИНА – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ
На рудій купині сиділа стара Квакуша, яку в затоні називали Премудрою. Навколо неї збиралися в тісний гурт внуки і правнуки. Так вже повелося, що кожного чудового ранку навколо своєї бабусі Квакуші збиралися численні нащадки. В цей час Квакуша полюбляла розповідати всілякі історії з свого довгого життя. Ще б пак! Мало того, що старі жаби казали, буцімто Квакуша у юності була писаною красунею, так ще й розум у неї був дай боже кожній жабі. Лиху людину вона чула за сто стрибків, вміла, як ніхто, розпізнавати погоду. А про те, скільки разів їй вдавалося обвести навколо задньої лапи довготелесу Чаплю чи підступного вужа, про це в затоні ходили цілі легенди…
Квакуша Премудра кілька разів проквакшлялася і почала:
– То ж слухайте, любі, яку історію я зараз розповім. Якось сиділа я на купині, отак, як і тепер. Аж гульк – просто переді мною вгрузла у багнюку срібляста стріла. Озираюся, аж тут…
Квакуша замовкла. Вона вловила якийсь далекий тупіт, що з кожною хвилиною наближався.
– Потім докажу,- квапливо квакнула вона.- А зараз ховайтеся.
Квакуша описала в повітрі широку дугу і першою бебехнулася в воду.
Численні нащадки заплюскотіли услід за своєю бабунею.
А через якусь хвилю на березі зупинилися двійко хлопців.
– Ну як, Сірий, подобається тобі це місце? – запитав один з них.- Я тут думаю проводити репетиції казки про Балду. Той, кого назвали Сірим, занурив у воду ногу.
– Тепла,- сказав він.- Скупаємося, Вітю?
Неподалік від хлопців схилилася над плесом старезна верба. Одна з її гілок витяглася далеко над затоном і це одразу ж відзначив Вітько.
– Чим не трамплін для стрибків у воду? – вигукнув він і поліз на вербу.- Цур, я перший стрибатиму!
Сергійко подивився на коріння старого дерева. Воно було геть підмите водою. Недовго, мабуть, лишилося жити цій вербі.
“Не завадило б закріпити його,- подумав він.- Огородити. присипати землею. І тоді верба ще сто років простоїть”.
Його дідусь жив у селі. 1 Сергійко, коли приїздив до нього у гості, з задоволенням копався у садку.
А Вітько вже стояв на гілці.
– Дивись, як я стрибну. Ластівкою, зрозумів? Проте ластівка Вітькові не вдалася. Він ляснувся об воду животом. Точнісінько так, як це тільки-но зробила Квакуша.
Коли гулка луна після Вітькового приводнення вляглася, Квакуша запитала своїх нащадків:
– Тепер вам зрозуміло, від кого походить людина? Жабенята засоромлено перезирнулися. Вони про це не знали.
– Ех, ви! Людина походить від земноводних. А земноводні це ми з вами. Отже, людина походить від нас.
– Від нас?-здивувалося найменше жабенятко.-Чому від нас?
– Хіба ти не бачиш, як стрибнув цеп хлопець? Він стрибнув точнісінько так, як стрибаємо ми, земноводні! Невдалий стрибок Вітька не засмутив.
– А ще я добре плаваю, – саказав він, коли виліз з води.- У мене дядько знаєш хто? Моряк далекого плавання. То він показав один спосіб. Батерфляй називається. А ти яким стилем плаваєш?
– Вільним,- сказав Сергійко.
Вітько зрадів. От зараз він покаже, як треба плавати! Подумаєш, вільний стиль. Все одно, що ніякого. А тут така шикарна назва – батерфляй!
– Давай наввипередки,- сказав він. І, не чекаючи згоди, провів на березі товсту риску. Зачекав, коли Сергійко стане поруч і вигукнув:
– Один, два, три!
І одразу ж безнадійно відстав. Стиль з такою шикарною назвою йому не допоміг. До того ж з’явилися водорості і пливти було важко. Проте повертати назад ніхто не збирався і плавці нищили під собою буро-зеленаву рівнину. За ними залишалася доріжка з купами вирваних водоростей.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)