Вічно живі співомовки Степана Руданського
Н. Подранецька,
Вчитель української мови та літератури
Рівне
Мета: поглибити знання учнів про творчий доробок Степана Руданського; розвивати читацькі навики школярів, уміння глибше розуміти засоби творення комічного, аналізувати, визначати ідейне спрямування, художні особливості співомовок; удосконалювати художнє читання; виховувати уміння бачити і чути кмітливе слово, користуватися ним у власному мовленні, розуміти жарт.
Тип уроку: урок сприйняття і поглибленого аналізу художніх творів.
Форма уроку: урок-конкурс.
Методи і прийоми: слово вчителя, бесіда на основі прочитаних творів, виразно-художнє читання, інсценізація співомовок, пошукова самостійна робота.
Обладнання: виставка творів і портрет Степана Руданського, тексти співомовок, ТЗН, аудіо запис мелодії, якою починатиметься і закінчуватиметься урок.
Епіграф.
Від малого до старого –
Всі ми любим щирий сміх.
Із веселого й дурного
Посміятися не гріх.
Добрий сміх не б є, не мучить,
Чим і бажаний для всіх
Шанувальників своїх.
П. Глазовий
Хід уроку
І. Вступне слово вчителя
Звучить лірична мелодія.
В усі часи чи не найбільшим випробовуванням для українця було вміння залишатися самим собою. Свідчення цьому – багатовікова трагічна історія нашого народу й долі окремих його видатних представників.
Степан Васильович Руданський…
Увійшовши в літературу в середині п’ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський проклав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі шевченківського періоду. Про це вперше сказав Михайло Драгоманов: “Руданський був одним з вельми небагатьох поетів недавнього часу зі справжнім талантом та зі спробами торкнутися нових тем, а не тільки тих, які заїздили попередники й наслідувачі Шевченка”. До такої оцінки творчості Руданського прийшов і Франко: “В Степані Руданському бачимо великий поетичний талант, обік Шевченка, найвизначніший в українськім письменстві XIX віку”.
II. Актуалізація опорних знань
– Користуючись планом, стисло розкажіть про основні події з життя Степана Руданського.
1. Епоха, в яку жив письменник.
2. Сім’я, оточення, в якому він ріс.
3. Портрет письменника. Світогляд, риси характеру.
4. Де, коли й за яких обставин здобув освіту.
5. Роль книги в духовному становленні письменника.
6. Життєві віхи біографії (основні дати).
7. Люди, з якими спілкувався, дружив.
8. Естетичний ідеал письменника.
9. Головні твори (стилі, жанри).
10. Громадська діяльність письменника.
11. Значення життя і творчості письменника для його сучасників та для нашого часу.
– Що вас найбільше приваблює в Руданському як людині? (Відповіді учнів.)
III. Повідомлення теми і завдань уроку
– Сьогодні ми перегорнемо ще одну сторінку творчості Степана Руданського, сповнену народного жарту, гумору, дотепу, щирого сміху, прочитаємо “незрівняні в своїм роді співомовки” (І. Франко) та поділимося враженнями від прочитаного.
(Учні читають і пояснюють епіграф, записаний на класній дошці).
– Гостре слово Степана Руданського, як бачимо, щедро проросло у творчості наших сучасних сміхотворців: Павла Глазового, Степана Олійника, Олега Чорногуза та інших.
(Учні записують у зошити тему уроку, епіграф).
IV. Вивчення нового матеріалу
1. Словникова робота.
Співомовка – це невеликий ліро-епічний вірш сатиричного або гумористичного змісту, в основі якого лежить народний анекдот, приказка.
Особливості співомовок:
А) побудова сюжету на основі народного анекдоту, гумористичного чи сатиричного усного оповідання, казки, приказки;
Б) розповідь про якийсь один комічний випадок;
В) динамічність розвитку дії;
Г) несподівана розв’язка;
Г) основних дійових осіб одна-дві;
Д) завершення твору гострим (часто афористичним) висловом;
Є) малий обсяг; є) віршова форма.
(Учні записують визначення в зошити).
2. Виступ учня-“літературознавця”.
– Іван Франко відзначав: “Найоригінальнішим і за разом найбільш народним явився Руданський у своїх співомовках, у тих коротких епічних анекдотах, котрих і сюжет звичайно взятий з уст народу і прибраний в легеньку, сказать би можна куцу коломийкову форму народної коломийки”.
Подібні твори писали українські поети (Л. Боровиковський, Є. Гребінка) ще в першій половині XIX ст., але спеціальної назви їм тоді не давали. Остаточно визначився і утвердився цей жанр у творчості С. Руданського. Термін “співомовки” поет створив шляхом сполучення двох слів: співа (муза) та мовити. Таку назву мали три рукописні книжки, підготовлені ним, очевидно, для друку, “Співомовки козака Вінка Руданського”, які не вийшли в світ чи то через цензурні заборони, чи то за браком коштів для їх видання. У цих книжках – ліричні вірші, балади (небилиці), казки, байки, переклади. Отже, сам Руданський терміну “співомовки” надавав значення літературного роду, розуміючи під ним лірику та ліро-епос у цілому. Іван Франко, який збирав розпорошені в рукописних списках твори поета і досліджував їх, застосовував назву “співомовки” тільки до одного жанру, за яким вона й закріпилася.
Співомовки Руданського мали значний вплив на сатирично-гумористичну творчість таких видатних майстрів художнього слова нової літератури, як І. Франко, Леся Українка, В. Самійленко та інші.
У 1880 році в Києві мати Лесі Українки Олена Пчілка видала “Співомовки” поета, які й сьогодні ваблять нас своєю дотепністю, гостротою. Вони стали окрасою української літератури.
3. Організація роботи.
А) Обирається журі у складі трьох учнів, які сідають поруч і готуються до роботи.
Б) Учитель відкриває ту частину дошки, де написано вимоги до учасників конкурсу:
– бездоганне знання тексту співомовок;
– виразність та артистизм читання.
– Настанова учням перед початком конкурсу.
– На кожній парті лежать чисті аркуші паперу. Візьміть собі один. На ньому ви записуватимете назви прослуханих поезій та ідейне спрямування їх. Це треба зробити під час читання співомовок. Потім виступлять бажаючі – усно розкриють тему та ідею того чи того твору, художні прийоми, що створюють гумористичну ситуацію, висловлять свою думку про сучасність порушених автором проблем.
За кожну таку відповідь вручатиметься жетон з певним числом балів. Хто набере їх найбільше, тому буде присвоєно почесне звання найкращого літературного критика класу.
4. Конкурс на краще читання співомовок Степана Руданського та їх аналіз за опорним планом.
А) Виразне читання (інсценізація) співомовок.
“Добре торгувалось” “Почому дурні?” “Піп на пущі” “Баба в церкві” “Жалібний дяк” “Гусак” “Крива баба” “Вовки” “Лошак”
“Вареники-вареники!” “Спасибі” “Мазуру болоті” “Циганський наймит”. “Не мої ноги” “По воді піду” “Понизив” та інші.
Б) Учні – літературні критики – коротко аналізують співомовки за таким опорним планом:
1. Кого висміяв Руданський у творі?
2. Проти чого спрямована сатира автора?
3. Які гумористичні прийоми застосував письменник для розкриття ідеї?
4. Чим сучасний твір сьогодні?
5. Які вислови з нього ви вважаєте афористичними?
3). Ось фрагменти відповідей учнів.
– У співомовці “Лошак” висміюється наївність простого селянина, його надмірна довірливість до законів самодержавно-кріпосницького ладу. Виявивши украденого у нього лошака не деінде, як у “стані”, він намагається забрати його звідти законним шляхом, доводячи, навіть при допомозі свідків, що це його власність. Але намагання виявились безрезультатними, панські посіпаки, познущавшись з селянина-кріпака, виганяють його. І тільки завдяки підказці більш досвідчених людей власник коняки починає розуміти, що вирвати своє добро з рук “асесорів” йому навряд чи вдасться, навіть коли б корову з дому довелось ізвести, тобто продати на хабарі. Своїм сміхом поет засуджує рабське схиляння людини перед законами несправедливого соціального ладу, протестує проти нього.
Цікавий твір ще й тим, що в ньому показана здатність пригніченого й приниженого селянина-трудівника до духовного прозріння, усвідомлення власної гідності й моральної вищості над гнобителями. Герой твору уже не тільки страждає й покоряється, а й сміється. Його дотепна насмішка сприймається як вияв морального здоров’я трудящої людини, її духовних сил.
– У співомовках “Почому дурні?”, “Добре торгувалось”, “Пан та Іван в дорозі” висміяно панів. Усякий раз котрийсь із них хоче поглумитись над мужиком, щоб показати свою зверхність. Та це їм не вдається, бо в народі багато розумних і дотепних людей. І вони так повертають справу, що в дурнях залишаються пани. Художні гумористичні прийоми завжди в Руданського несподівані. Так, герой твору “Почому дурні?” – селянин Іван – вирішив оцінювати дурнів залежно від їх соціального становища: за пана – дорожче, а за мужика – дешевше. Сама назва співомовки стала афоризмом: “Почому дурні..”
– Смішні ситуації створюються по-різному. Часто це показ незвичайного збігу обставин: персонаж потрапляє в скрутне становище і вдається до хитрощів, щоб вийти з нього, як-от солдат у співомовці “Гусак” чи господиня у творі “Вареники – вареники!”. А коли слу-хаємо гуморески “Вовки”, “Не мої ноги”, то сміємося з вад у характері людей – з їх боягузтва, тупості, вайлуватості. Твори Руданського актуальні й нині. Всі висміяні поетом недоліки притаманні й нашим сучасникам.
– Багато співомовок Руданського спрямовано проти священиків, які часто повчали всіх, як треба праведно жити, а самі грішили. Така співомовка “Піп на пущі”. Щоб позбутися гріхів, піп вирішив піти в пущу і харчуватися там корінцями рослин. Але його товстий живіт звик до ковбаси, “чарочки горілочки, до борщу та кашки…” Протримався піп у пущі аж… дві доби. А хитрий ксьондз – це співомовка “Крива баба”, – щоб одв’язатись од баби-каліки, радить їй говорити всілякі нісенітниці, замовляючи хвороби, і цим заробляти на життя. Та ось у нього самого в горлі вискочила гуля. І прийшла баба, якій він колись давав пораду, як знахарювати. Ксьондз розреготався – і гуля прорвала. Мабуть, баба після цього стала ще відомішою “зцілителькою”.
Щодо афористичних висловів. Коли хтось співає невміло, то хочеться сказати слова з “Жалібного дяка”:
Так колись моя коза
На льоду кричала,
Як там її звірина,
Як там її звірина,
Бідну, розривала.
Ідея кожної з цих співомовок стосується й сьогоднішнього життя…
– На мою думку, співомовки Руданського можна поділити натри групи: ті, в яких висміюються пани (“Почому дурні?”, “Добре торгувалось”); ті, що викривають служителів церкви – попів, ксьондзів, дяків (“Піп на пущі”, “Крива баба” та ін.); ті, у яких висміюються вади людей (“Гусак”, “Вовки” та ін.).
– У багатьох сатиричних співомовках Руданський висміяв усе, що найгірше в людині, – тупість, боягузтво, підлабузництво, жадібність. Чимало творів у гумориста про дотепність простих людей, які виявляються набагато розумнішими за своїх панів, ось як у гуморесках “Почому дурні?”, “Пан та Іван у дорозі”. Дотепними показані й бідові москалі, цигани. їм присвячені твори “Циганський наймит”, “Гусак”, “По воді піду”…
V. Підсумки
– Чи потрібна поезія Степана Руданського сьогоднішньому читачеві?
(Співомовки С Руданського, попри свою зовнішню простоту, веселість, дошкульно б’ють по вадах тогочасного суспільства, оздоровлюють народ, бо висміюють такі негативні риси, як жадібність, нечесність, тупість, неповороткість, що є і сьогодні у вдачі деяких людей, тому співомовки Руданського потрібні, вони завжди сучасні, особливо нині.)
Учитель підсумує сказане.
– У цих блискучих поетичних мініатюрах розкрито величезний морально-поетичний потенціал українців, народну мудрість, найголовніші ознаки українського менталітету. Сміх Руданського передовсім делікатний, хоч і ущипливий. Автор ніколи не дозволяє собі насміхатися з людини, принижувати її, виявляти зневагу чи зверхність до осіб неукраїнської національності. Це дуже важливо, адже в його гумористичних творах зустрічаємо й цигана, й шинкаря-єврея, і росіянина, і поляка, і турка…
Автор висміює моральні вади людей, негідні вчинки, а не національні ознаки. У сатиричному об’єктиві заздрість, корисливість, ненажерливість, скнарість, самовпевненість, хвалькуватість, хитрість, підступність, брехливість, хабарництво і т. ін. Українців поет не ідеалізує. Вони, як і інші, потрапляють у комічні ситуації, обдурюють і обдурюються, грішать. Ліричний герой Руданського у більшості випадків залишається гідною людиною, в генах якої живе історична пам’ять, скільки б її не вбивали.
Поет і сьогодні вчить українців бути українцями, ненавидіти будь-яке ярмо, прагнути волі і мати почуття національної гідності.
Члени журі підраховують бали, називають найкращого літературного критика класу. Переможцю вру-чається приз.
VI. Домашнє завдання
Написати невеликий твір, взявши за початок таке висловлювання: “Сміх не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує…”
Додаток до уроку
Гумор у народній творчості
1. У дім, де сміються, приходить щастя. (Японська приказка.)
2. Гумор – велика сила.
3. Веселий сміх – здоров’я.
4. Смішного боятися – правди не любити.
5. Сміятися не гріх над тим, що видається смішним.
6. Усміхатися – це завжди трішки показувати зуби.
7. Жарт місце має.
8. Та нехай люди сміються – аби не плакали.
9. Хочеш жити – умій сміятись.
10. Сміх – чудова штука – і мистецтво, і наука.
Вислови про сміх, гумор, смішне у творчості письменників
1. Якщо чуєш жарт, шукай у ньому приховану правду.
О. Довженко
2. Тільки сміхом можна беззлобно знищити зло.
О. Довженко
3. Від малого до старого –
Всі ми любим щирий сміх.
Із веселого й дурного
Посміятися не гріх.
Добрий сміх не б’є, не мучить,
Чим і бажаний для всіх
Шанувальників своїх.
П. Глазовий
4. Гумор можна вважати за синонім свободи – принаймні внутрішньої свободи людини.
Ю. Лавріненко, літературознавець
5…. Моя зброя – сміх! Я глузую, кепкую, а частенько просто собі усміхаюсь.
О. Вишня
6. Сміх – не безпредметний, не сміх для сміху, він і розважає, і користь приносить.
О. Вишня
7. Гумор – невідлучна прикмета кожного правдивого таланту.
І. Франко
8. Гумор – це сміх до сліз, а сатира – сміх крізь
Сльози.
А. Гарматюк – гуморист Вінниччини
9. Засміятися щирим, світлим сміхом може тільки глибока, добра душа.
М. Гоголь
10. Гумор – це серйозність, яка ховається за жартом.
Д. Вейс
11. Гумор – велика сила. Ніщо так не зближує людей, як добрий сміх без образ. А в зближенні людей – головне завдання мистецтва.
Л. Толстой
(1 votes, average: 5.00 out of 5)