Виборець та виборчі системи
Вивчення поведінки виборця на виборах і в політичному житті належить до пріоритетних напрямів порівняльної політології. Немає необхідності доводити загальноприйняте положення про те, що демократія і політична участь – взаємообумовлені поняття. Історія демократії – це історія завоювання політичних прав громадян. І не дивно, що ще наприкінці XVIII в. французькі революціонери, усвідомлюючи неможливість демократії без активної участі громадян у політичному житті, підвели правову базу під політичну участь. Демократичне майбутнє французького суспільства вони пов’язували з активними громадянами старше 25 років і здатними сплатити податок в обсязі вартості трьох днів роботи. Зрілий вік і певне благополуччя, на думку депутатів Конституційних зборів 1791, є кращими гарантами інформованості та політичної обов’язковості.
У XIX ст. теоретики політичної науки (С. Мілль, Д. Локк, А. де Токвіль) поглибили таке розуміння феномену політичної участі. Вони, зокрема, стверджували, що демократія грунтується на громадянах, що володіють достатньою політичною інформацією, прив’язаних до цінностей плюралізму і володіють цивільною відповідальністю.
До середини XX в. поняття “політична участь” розглядалося як нормативна категорія, т. е. як якесь “повинність”, як якась обов’язок індивіда. Зміни в такому розумінні політичної участі були пов’язані з роботами американських вчених “бихевиористов”. Представники цього наукового напрямку в післявоєнні роки зосередили свою увагу на питаннях політичної участі реальних громадян, які, як з’ясувалося, мали не так вже й багато спільного з ідеальним (раціонально діючим) громадянином, описаним в класичних теоріях демократії.
Виявилося, що для багатьох громадян характерний особливий інтерес до політики, а участь у політичному житті є епізодичним. Багато громадян найчастіше слабко інформовані, а тому у своїх політичних діях і рішеннях відчувають “зовнішні” впливу, наприклад вплив соціальної групи, до якої вони належать.
Наведемо на підтвердження виведення американських політологів Г. Алмонда і С. Верби, до якого вони прийшли в результаті вивчення політичної культури США, Великобританії, Німеччини, Італії та Мексики: “Добре працююча демократія представлена обов’язковими і активними громадянами, поінформованими в політичній області та роблять вплив. І коли вони приймають рішення, особливо готуючись голосувати, вони це повинні робити на основі оцінки зміни ситуації і уважного зіставлення різних виборів… Проведені дослідження ставлять під питання цю активистскую і раціональну модель, т. К. Стає все більш очевидним, що громадяни демократичних політичних систем дуже рідко відповідають цій моделі. Вони не є добре поінформованими, що не дуже обов’язкові, не дуже активні, а процес вироблення ними свого електорального рішення має мало спільного з процесом раціонального розрахунку “[405].
Демократія ж у відомому сенсі є результатом активного втручання громадян у політичному процес. А тому політична участь позначає сукупність діяльності, за допомогою якої керовані можуть, індивідуально або колективно, з різним ступенем ефективності і в різних, більш-менш рітуалізірованних формах, впливати на функціонування політичної системи [406].
Американські вчені під політичним участю розуміють сукупність “дій громадян, які прагнуть зробити вплив на формування урядового персоналу та / або ті дії уряду, які воно здійснює” [407]. Російські політологи, подібно їх закордонним колегам, розглядають політичну участь як вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів і вироблення політичних рішень.
Одна з особливостей ліберального суспільства, сформованого в ряді країн Заходу, полягає в тому, що воно сприяє формуванню певної множини каналів вираження думки учасників політичних процесів. При цьому політичними ресурсами в таких суспільствах розташовують не тільки ті, хто має владу, але й усі інші учасники політичного процесу.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)