ВЕЛИЧНИЙ ХРАМ АНТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ – Античність
Літературний багаж. Пригадайте міфи Давньої Греції, прочитані в попередніх класах. Як вони розкривають ставлення стародавніх греків до мистецтва й краси?
Важко уявити, якою була б сучасна західна цивілізація, якби її витоки не сягали величного світу античності. Слово “античний” у перекладі з латини означає “стародавній”, проте вживають його тільки щодо двох культур минулого – давньогрецької та давньоримської. Саме ці культури здебільшого визначили дух і обличчя Європи. За доби Відродження в Європі увійшло в моду колекціонування старожитностей, їх називали “антиками”. Пізніше у Франції виникло поняття “античність” на позначення всіх ранніх форм мистецтва.
Історія античного світу охоплює тринадцять століть – від виникнення перших давньогрецьких держав (VIII ст. до н. е.) до падіння Західної Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (V ст. н. е.). За цей час на його території було створено одну з найрозвинутіших цивілізацій давнини, що уславилася великими здобутками в галузі державотворення, юриспруденції, воєнної справи, науки, мистецтва, літератури. Золотими літерами в пам’яті людства закарбовані імена видатних творців античної культури – філософів, математиків, істориків, художників, поетів. Протягом багатьох століть праці античних учених вважали найавторитетнішими джерелами знань, а пам’ятки античної архітектури, скульптури й літератури – найвищими зразками для наслідування.
Невідомий автор. Ніка Самофракійська
Мирон. Дискобол
Невідомий автор. Венера Милосська
До неперевершених шедеврів світового пластичного мистецтва належать, зокрема, такі скульптурні роботи, як “Ніка Самофракійська”, що з дивовижною експресією передає стрімкий політ богині перемоги, “Венера Милосська”, що уособлює досконалу гармонію фізичної та духовної жіночої краси, а також Пергамський вівтар Зевса – грандіозна монументальна споруда, що зображує запеклу боротьбу олімпійських богів і титанів. Кращі твори античної літератури – “Іліада” та “Одіссея” Гомера, “Енеїда” Вергілія, “Метаморфози” Овідія, трагедії Есхіла, Софокла й Евріпіда, любовна лірика Сапфо й Анакреонта – увійшли в золотий фонд світової літературної класики, а герої давньогрецьких трагедій і нині живуть на світовій сцені.
Коментар архіваріуса
Художня культура античності має свої особливості. По-перше, головним об’єктом зображення в давньогрецькому й давньоримському мистецтві є матеріальний світ. Античні митці зосереджені на відтворенні краси людського тіла, земних потреб людини, форм і ліній предметів, що її оточують, зовнішнього боку подій. Звідси – культ оголеного тіла, підвищений інтерес до пластичного зображення, докладність описів.
По-друге, античній культурі, що розвивалася під знаком союзу мистецтва й філософії, притаманна споглядальна спрямованість. Про це свідчить прагнення осягнути космос, загальні закони буття. У мистецтві така спрямованість виявилася в намаганні закарбувати строгу й спокійну гармонію, у тяжінні до монументального стилю.
По-третє, підгрунтям античної культури є міфологія. Давньогрецькі храми, скульптури, вазопис, літературні тексти, театральні вистави в різних художніх формах відтворювали зміст міфів. Давньогрецькі поети, скульптори, архітектори, живописці мислили виключно міфологічними образами. Той самий шлях обрали й давні римляни: перейменувавши грецьких богів, вони зробили їх персонажами своїх поем, скульптурних та барельєфних зображень тощо. При цьому мистецтво засвоїло характерний для античної міфології принцип олюднення богів – тобто наділення їх людськими якостями, пристрастями й слабкостями.
До визначних здобутків Еллади1 належить і найбільший в античному світі науково-культурний центр Мусейон, створений в Александрії за часів правління Птолемея. Його назва, що дала життя сучасному слову “музей”, у перекладі означає “храм муз” (музи в Давній Греції вважалися покровительками наук і мистецтв). Александрійський Мусейон і справді виглядав як “храм” для інтелектуалів: просторі лекційні зали, трапезна, дворики для прогулянок і розкішна бібліотека – чимале зібрання стародавніх, часто рідкісних або навіть унікальних рукописів. Для роботи в Мусейоні Птолемей запросив талановитих учених, серед яких були фахівці, що обробляли, коментували й тлумачили тексти. Вони, власне, стали попередниками сучасних філологів.
1Еллада – назва Давньої Греції після поширення поняття “елліни” (греки).
Коментар філолога
Саме давні греки винайшли слово “філологія” (від грец. любов до слова), яке згодом стало загальною назвою наук про слово – літературознавства й лінгвістики. Щоправда, елліни розуміли філологію як любов до вчених занять взагалі, зокрема й до тих, які не мали нічого спільного з літературою. Однак були в Давній Греції і власне філологічні (у сучасному розумінні) дослідження. Автором одного з літературознавчих трактатів, що отримав назву “Поетика”1, був видатний учений Арістотель. У цьому творі вперше було зроблено спробу осмислити закони літературної творчості й розробити літературознавчу термінологію. Важливим відкриттям “Поетики” стало вчення про літературні роди і жанри, на яке значною мірою спирається сучасна наука.
Європейці успадкували від давніх греків і римлян наукову та мистецтвознавчу термінологію, основні роди й жанри літератури, архітектурні стилі, ази театрального мистецтва, принципи зображення людини в живописі та скульптурі. Утім, найважливіше те, що європейська традиція перейняла створений античністю ідеал людини, заснований на гармонійному поєднанні розвитку її фізичних і духовних сил, рівновазі між її внутрішньою свободою та законами буття, між її індивідуальною волею і громадським обов’язком. На грунті античних уявлень про те, що “людина є мірою всіх речей”, народився гуманізм, який став ключовим поняттям європейської культури.
Історія античної літератури розпочинається з архаїчного періоду, який охоплює чимало століть усної народної творчості. У цей період сформувався давньогрецький героїчний епос, що відображав світосприйняття “общинної” людини.
1Поетика – наука про систему засобів художньої виразності в літературних творах.
Літературознавча довідка
Героїчний епос – твори різних жанрів, які в легендаризованій формі відображають волю, завзяття народу в боротьбі проти ворогів, зла й гноблення. У центрі епічного твору – епічний герой, що уособлює кращі риси народного характеру.
Першими творцями героїчного епосу були аеди – мандрівні співці – імпровізатори. Вони складали свої пісні просто під час виступів, без попередньої підготовки. Ці пісні спочатку закріплювалися в народній пам’яті, а потім їх усно доопрацьовували й відшліфовували інші співці – рапсоди (від грец. зшиваю і пісня). Згодом греки почали записувати1 твори своїх поетів. Найдавнішими пам’ятками героїчного епосу Еллади, що збереглися в повному обсязі, є епічні поеми “Іліада” й “Одіссея”. Греки приписували їх Гомеру, якого вважали батьком поезії.
Літературознавча довідка
Епічна поема (або епопея) – великий за обсягом віршований або прозовий твір, у якому широко відтворено значні історичні події, порушено проблеми загальнонародного значення. Епічна поема виросла з народних героїчних пісень, переказів і переважно мала міфологічне забарвлення.
В обох поемах Гомера поряд з людьми зображено надприродних істот (богів, німф, циклопів, сирен та інших), визначається ідеал героя – людини, позбавленої егоїзму, завжди й у всьому пов’язаної з народом, вірної громадському обов’язку. “Іліада” і “Одіссея” вражають широтою зображення, багатством образів, майстерністю художньої обробки, композиційною стрункістю. Обидві поеми написано величним епічним стилем. Та якщо “Іліада” передусім оспівує світ героїки, то в “Одіссеї” на передній план виходить світ пригод. У своїй сукупності поеми відображають дві найважливіші грані поетичного духу Еллади – героїчну й фантазійну. Тривалий час існувала думка, що сюжети “Іліади” та “Одіссеї” – суцільний вимисел, але археологічні відкриття довели, що вони мали реальну основу – як історичну (Троянська війна), так і побутову (особливості укладу життя).
Точно й образно схарактеризував значення “Іліади” та “Одіссеї” середньовічний візантійський письменник Михаїл Хоніат: “Подібно до того, як, за словами Гомера, усі річки й потоки беруть початок з Океану, так джерелом будь-якого мистецтва слова є Гомер”. У Давній Греції гомерівські поеми не просто любили – перед ними схилялися. Вони стали основою виховання й освіти Еллади.
У процесі історичного розвитку на території Давньої Греції виникли поліси (міста-держави). Це вплинуло, зокрема, й на самоусвідомлення еллінів: раніше людина відчувала себе частиною громади, тепер почала розвиватися як особистість. На такому тлі в давньогрецькій літературі з’явилися лірика й драма, звернені до світу особистості. Цей етап історії античної літератури називають класичним (VII – IV ст. до н. е.).
Термін “лірика” походить від давньогрецького слова “лірікос”, що перекладається як “те, що грають на лірі” або “те, що співають у супроводі ліри”. Протягом багатьох століть елліни називали лірикою не вірші, а пісні, що виконували під музику. Такий “родовід”, звісно, позначився и на поезії, яка із часом виділилася з пісні: давньогрецькі вірші не так розповідають, як “співають” про людську душу.
Грецькі воїни. Фрагмент античної вази
Поступовий розвиток особистості, що супроводжувався її зіткненнями з іншими особистостями, суспільством і природою, сприяв формуванню драматичного літературного роду, основою якого, власне, і є зображення таких конфліктів. Драма виникла в Давній Греції не раніше VI ст. до н. е. на грунті обрядових свят, пов’язаних з культом Діоніса. Під час таких свят (Діонісій) відбувалося ритуальне дійство, що зображувало смерть і воскресіння бога й передбачало масові ігрища, танці, хоровий спів. Виконавець ролі Діоніса співав сольні партії і вступав у діалог з хором. Так зародилася театральна вистава.
Спочатку в давньогрецькій драмі було багато співу й мало дії. Однак поступово сюжети драматичних творів ускладнювалися, зростала кількість дійових осіб і подій, що зумовило скорочення хорових партій і посилення динаміки дії. Розквіт давньогрецького театрального мистецтва припав на VI-V ст. до н. е. Саме тоді побачили світ знамениті трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, комедії Арістофана, яким судилося довге сценічне життя.
У ІІІ ст. до н. е. в розвитку античної літератури почався новий етап, названий елліністичним. У цей період в житті Еллади відбувалися важливі зміни: на її території виникла єдина могутня держава, що стрімко поширила свій культурний вплив на всі землі, завойовані видатним полководцем Александром Македонським. Саме за доби еллінізму виникла давньоримська література, яка також сформувалася в полі потужного впливу давньогрецької культури. Римляни були добрими учнями й, досить швидко опанувавши творчі досягнення еллінів, створили оригінальну літературу. Вона, звісно, була споріднена з давньогрецькою, однак мала й низку примітних відмінностей. Давньоримські автори, зокрема, тяжіли до масштабного, драматичного, пристрасного художнього зображення, яке контрастувало зі спокійною споглядальністю еллінів. Розважливий, діловий підхід римлян залишав менше місця для фантазійності й заглибленості у філософські проблеми, якими славилася давньогрецька література.
Німфа з лірою. Помпейська фреска
Перевірте себе
1. Які культурні традиції поєднує поняття “античність”? Укажіть хронологічні й географічні межі античності.
2. Схарактеризуйте особливості античного мистецтва.
3. Які факти свідчать про високий рівень розвитку античної культури? Наведіть приклади найвідоміших творів мистецтва античності.
4. Назвіть характерні особливості античної літератури. На які періоди її поділяють?
5. Який внесок у розвиток філології зробив Арістотель своїм трактатом “Поетика”?
6. Які літературні роди виникли за часів античності? У чому полягали їхні особливості.
7. Що споріднює і що відрізняє літературу Давньої Греції та Давнього Риму?
8. Дайте визначення понять “героїчний епос” та “епічна поема”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)