Веймарська республіка [Німеччина 1919-1933]
Після Першої світової війни однією з найважчих була ситуація в Німеччині. Веймарська республіка, Конституція якої була однією з найдемократичніших у світі, була дуже крихким утворенням. Це пояснюється не відсутністю демократичної традиції або досвіду парламентаризму, а тим, що німці розглядали республіку як нав’язану переможцями, а тому як нецікаву і небажану.
Листопадова революція (1918 рік)
Незважаючи на те, що в Німеччині змінилася форма правління, радикального розриву з минулим не відбулося. Листопадова революція 1918 р затвердила республіку, не стала справжнім соціальним переворотом. Революція мало що змінила в Німеччині – колишні чиновники продовжували засідати в міністерствах, більшість офіцерів зберегли свої командні посади, навіть поліцейські чини залишилися при своїх повноваженнях. Життя після революції йшла як і до неї, тільки без емігрував кайзера. Інші можновладні німецькі монархи і князі (Німецька імперія являла собою федерацію різних німецьких монархій, зберігали свій суверенітет) залишилися в країні і в 1925 р навіть отримали від держави компенсації за свої втрачені в результаті революції володіння.
Веймарська конституція
Веймарська конституція вступили з 11 серпня 1919 року і формально діяла до краху Третього рейху (24 березня 1933 р закон про надзвичайні повноваження просто призупинив її дію на час).
За Веймарської конституції Німеччина була президентською республікою. Президент обирався на сім років і мав досить великі повноваження, зокрема видавати надзвичайні закони. Вищим законодавчим органом був двопалатний парламент – рейхстаг.
Політичні партії
У країні зберігалася багатопартійна система, багато політичних партій сформувалися з партій часів кайзера, ні одна з них відкрито не виступила на боці республіки. Виняток становили невеликі за чисельністю партії: Німецька демократична (виражала інтереси торгово-промислових кіл і користувалася підтримкою міської дрібної буржуазії і інтелігенції) і Німецька народна (відображала інтереси магнатів важкої індустрії, банкірів і частково великих землевласників). Найбільша Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) орієнтувалася насамперед на класові цінності, ніж на цінності політичної демократії. У ще більшою мірою це стосувалося Комуністичної партії Німеччини (КПГ).
Незважаючи на те, що обидві останні партії представляли лівий фланг політичного спектра, комуністи і соціал-демократи виявилися надзвичайно далекі від союзу і співробітництва. Це були вкрай ворожі одна одній партії. КПГ входила до складу Комінтерну, аж до 1923 р проводив революційну лінію під гаслом “Зробимо як в Росії”, що не знаходила підтримки у соціал-демократів.
На міцних антиреспубліканських позиціях стояла Німецька національна народна партія. Це була велика, але досить пухка партія, яка перебувала на правому фланзі. Вона виражала інтереси великих промисловців, фінансистів і землевласників і мала підтримку серед офіцерів і частини чиновництва.
Всі уряди Веймарської республіки були коаліційними і дуже нестабільними, жоден уряд не зміг протриматися покладеного за конституцією терміну. За період з 1918 по 1928 р змінилося 15 урядів. Таке становище давало привід правим радикалам говорити про нездатність влади мобілізувати націю на подолання післявоєнної кризи.
Хроніка подій свідчить про те, що крайні праві і крайні ліві політичні сили готували руйнування Веймарської республіки: 1920 г. – Капповський путч: спроба ультраправих сил повалити Веймарскую республіку; 1923 г. – комуністичні виступи в Саксонії і Тюрінгії, повстання в Гамбурзі під керівництвом лідера КПГ Е. Тельмана; нацистський “пивний путч” у Мюнхені: спроба А. Гітлера захопити владу.
Економіка
Живильним середовищем для радикалів в Німеччині була масове безробіття і наслідки гіперінфляції. Міністр закордонних справ Г. Штреземаном тільки в 1924 р домовився з США про позику в 800 млн марок золотом. Ці кошти гарантували відновлення німецької економіки і її відносне процвітання в 1924-1929 рр.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)