Вчення про буття. Форми буття
Однією з ключових характеристик у філософському осмисленні світу є категорія буття. Багато філософів вважають, що з появою цього терміна (введений Парменидом) і поняття (складається в європейській античності у Платона і Аристотеля) і починається власне філософія. Будь-яке теоретичне знання передбачає наявність певної системи понять, дефініцій, термінів. Поняття буття – одне з найбільш загальних у філософії. Воно фіксує переконаність людини в існуванні навколишнього світу і самої людини; в реальності природи, історії, культури, духу, свободи, індивідуальності, творчості та ін. Окремі речі, люди, ідеї, інститути виникають і зникають, світ у цілому продовжує існувати. Констатація буття є передумовою всіх подальших міркувань про світ, людину, міроотношеніі і світобаченні у філософії.
Буття – філософська категорія, яка фіксує основу існування, як для світу, в цілому, так і для всіх різновидів існуючого. Філософська категорія, що позначає реальність, існуючу об’єктивно, поза і незалежно від нашої свідомості.
У структурі філософського знання воно являє собою предмет онтології, а в теорії пізнання розглядається як основоположення будь-якої картини світу та інших категорій. Вчення про Буття, про його формах, атрибутах і фундаментальних принципах, найбільш загальних сутності та категоріях сущого носить назву онтологія.
У філософії з часів античності розрізняють буття і суще. Суще – сукупність оточуючих речей. Але серед різноманіття речей можна знайти те, що є загальним їм усім, такий “нейтральний” ознака всього світу (сущого взагалі), що полягає в тому, що він – світ взагалі – існує. Це виражено в понятті буття.
Буття – це чисте існування, яке не має причини, буття – причина самого себе, самодостатнє, ні до чого не зводиться, ні з чого виведене. Це дійсність у повному розумінні слова, бо все інше, що має зовнішні причини, – не в повному розумінні слова дійсність, не в повному розумінні слова існує. Оскільки буття відкривається тільки людині і через його мислення, то осягнення буття – спроба долучитися до істинного існування, набуття самобутності, свободи.
Таким чином, буття – це інтегральна характеристика світу, докази його цілісності, реальності, дійсності через існування. Поняття буття відволікається від всіх конкретних відмінностей предметів, явищ, процесів, ідей і т. Д.; саме здатність існувати задає світу вихідну цілісність, робить його об’єктом філософського міркування та пошуку.
Категорією, протилежної буття, є небуття. Небуття – повна відсутність чого-небудь, абсолютне ніщо. Небуття – стан єдине з буттям і протилежно йому. Предмети, явища навколишнього світу можуть перебувати як у бутті, так і поза буття. Знаходження поза буття умовно. Будь-яке прояви небуття є інша форма буття. Так як наші думки, спогади, уявлення є частина буття, отже те, про що ми можемо мислити теж є побут. Але форми буття можуть бути різними. Приклади умовного небуття: ще не народилися люди, які не створені предмети: люди, речі, суспільства, держави, які раніше були, а потім померли, зруйнувалися, а зараз їх немає, вони перебувають в небутті. Але поняття небуття в даному випадку використовується як образ.
В історії філософії присутні і співіснують різні визначення та трактування буття. Важливо пам’ятати, що буття у філософії розуміється і як речовий субстрат світу, і як вимір мислення. Матеріалістичні концепції буття досліджують буття як матерію, фактичне існування, виникнення і знищення. Ідеалістичні філософські побудови бачать в понятті “буття” узагальнене існування, суще, сенс, субстанцію, ідею, сукупність ідей, ідеальне першооснова.
Категорія буття, що склалася і отримала конкретний зміст в античній філософії, розвивалася надалі в контексті принципово нових методів. У Середні століття вищим знанням вважалася теологія, в Новий час – наукове знання. Цим багато в чому визначалися норми і завдання філософії: онтологія не відкидали, але наділялася новими функціями. Проте всі філософські спроби пояснити буття так чи інакше націлені на доказ положення про вихідної даності самого буття.
Поняття буття дозволяє об’єднати різні частини емпірично сприйманого світу: природу, суспільство, людину, свідомість, ідеї і т. Д. Існуюче починає сприйматися не як розрізнена даність предметів і явищ, а як цілісна дійсність, що складається з різних сфер, т. Е. Світ не просто єдиний, а становить цілісність всіх своїх частин. Це робить можливим змістовне осмислення буття як співвідношення його різних частин і сторін. У процесі раціонального пояснення світу інтуїція відходить на другий план і присутній як “зняте”, безпосередньо дане в якості переконаності, впевненості, віри.
І, нарешті, буття формує уявлення про те, що світ навколо нас розвивається і живе за своїми законами, не залежних від нашої волі, бажань і свавілля. Ці закони забезпечують стабільність і гармонію світу, в теж час обмежують нашу діяльність. Розуміння цього й уміння слідувати вимогам буття забезпечують існування людини. У Стародавній Греції це якість буття характеризувалася як Логос (закон), в середньовічній філософії ця властивість уособлювався Богом. Упорядочивающую силу Світового розуму постулював Гегель.
На шляху осмислення світу виникає питання про форми існування буття. Це питання має важливе теоретичне значення, бо розглядаючи буття як цілісність сущого, необхідно ясно представляти складові його частини. У першому наближенні єдине буття підрозділяється на два реальні світу: природи і свідомості. Вони тісно взаємопов’язані один з одним, до них в рівній мірі застосовно поняття буття, але тим не менше вони розрізняються за формою свого існування. Фізичний, природний світ (речі, процеси, стани) існує об’єктивно, т. Е. Цілком незалежно від волі, бажань і свідомості людей. У цьому і полягає корінна відмінність природи як особливої форми буття. Світ людської свідомості, навпаки, існує суб’єктивно, тому що залежить від волі і бажань людей, індивідів. Поняття свідомість позначає вищий рівень психічної активності людини як соціальної істоти.
Розгляд єдності природи і свідомості, фізичного і духовного світу є однією з основних проблем філософського знання. Аналіз різних сторін взаємодії основних форм буття дозволяє виявити і їх різновиди. Так, наприклад, фізичний світ, буття речей, ділиться на буття природи як цілого і буття речей, вироблених людиною. Продукти людської діяльності, що відносяться до матеріальної культури, є речовиною природи, належать до об’єктивного фізичного світу, але в своєму походженні, існуванні, функціонуванні опосередковані свідомістю, несуть особливий людський сенс, і в цьому буття “другої природи” відрізняється від способу існування самої природи.
Можна говорити про особливості буття самої людини, яка одночасно існує у двох світах: природному – як його невідмовну органічна тілесна частина і свідомому, психічному, що відрізняє його від інших живих істот. Завдяки свідомості і особливо його вищим формам (мистецтво, релігія, філософія) людина не просто існує, битійствует, але усвідомлює сенс свого існування, міркує про буття сущого, характеризується (що зазначалося філософами різних часів і напрямів) діалектичним єдністю душі і тіла, природного і духовного, об’єктивно-предметного і суб’єктивного.
Духовний світ людини також можна поділити на суб’єктивний і об’єктивний дух. Суб’єктивний дух – це індивідуальне існування духовного, психічний внутрішній світ конкретної особистості з усіма рівнями існування від несвідомого до самосвідомості власного “Я”. Духовне життя індивіда, у всьому своєму різноманітті, – одна з необхідних умов, передумов і результатів людського буття. Але в теж час індивідуальна свідомість не існує відособлено від духовної культури суспільства, утворення якої носять інтерсуб’єктивне об’єктивований характер. Об’єктивно духовним є, наприклад, людську мову, наука, релігія, мораль, мистецтво і т. Д. Так, мова в своїх знаках і символах акумулює духовну діяльність багатьох індивідуальних свідомостей, робить її надбанням всього суспільства, т. Е. Об’єктивує її, створює умови для духовного прогресу суспільства. Теж саме можна віднести і до розвитку наукового знання. Філософська теорія, глибоко сформульована конкретним індивідом, стає надбанням суспільства, відображає дух цілої епохи. Між суб’єктивним і об’єктивним духом існує глибока діалектична взаємозалежність: психічний світ людини досягає рівня свідомості, тільки лише освоюючи об’єктивно існуючу духовну культуру людства, а сам об’єктивований світ знання, моралі, мистецтва, релігії існує до тих пір, поки виробляється і відтворюється індивідуальними сознаниями, т. е. суб’єктивним духом.
Своєрідність людського існування виявляється також і у формі соціального буття, яке можна поділити на індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві та історії) і буття суспільства в цілому. У зв’язках і відносинах, що утворюють соціальний світ індивіда і суспільства проявляється нескінченне різноманіття діалектичної взаємодії між матеріальним і ідеальним, першої та другої природою, суб’єктивним і об’єктивним духом.
Таким чином, можна виділити наступні основні форми буття:
1. Матеріальне буття (об’єктивна реальність) – існування матеріальних (що володіють протяжністю, масою, об’ємом, густиною) тіл, речей, явищ природи, навколишнього світу.
2. Ідеальне буття (духовне, суб’єктивна реальність) – існування ідеального (духовного) як самостійної реальності у вигляді індивідуалізованого духовного буття і об’єктивізованих духовного буття.
3. Людське буття – існування людини як єдності матеріального і духовного (ідеального), буття людини самого по собі і його буття в матеріальному світі. Питання про буття людини буде розглянуто в теме13.
4. Соціальне буття, яке включає буття людини в суспільстві і буття (життя, існування, розвиток) самого суспільства. Буття суспільства буде розглянуто в темі 14.
Проблема форм буття має важливе методологічне значення для філософії. Певне розуміння і трактування взаємин і взаємодій між ними лежить в основі різних філософських поглядів. Особливо це відноситься до вирішення питання про те, які форми буття є первинними або похідними. Так, матеріалізм як основну форму вважає природне буття, а решта похідними, залежними, хоча і впливають на нього. Суб’єктивний ідеалізм за основу приймає суб’єктивний дух, а прихильники об’єктивного ідеалізму наполягають на первинності об’єктивного буття духу.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)