Вчення Платона про душу
У вченні Платона, душа всесвіту – істота, що займає середину між ідеєю і явищем; така ж природа і людської душі. Душа людини близькоспоріднених ідеї і з’єднана зі смертним тілом; тому в ній примиряється протилежність між чуттєвим світом і духом. Душа співпричетна ідеї життя, тому не може не бути живою; отже, її існування не почалося і не скінчиться з земною життям; вона існувала раніше народження тіла, в якому живе тепер, і вона безсмертна.
Своє вчення про походження і долю душі Платон викладає в діалогах “Тимее” і “Федрі” під оболонку міфічного оповідання. – Створивши всесвіт і богів (небесні світила), творець світу повелів богам світил створити смертні істоти. Вони створили людське тіло і смертну частина душі, а сам він створив безсмертну частину її з того ж складу, як і душу всесвіту, тільки кількість складу він взяв для цього менше. Число створених душ, за Платоном, дорівнювало числу божественних світил, так що на кожну зірку припадає по одній душі: ця зірка продовжує охороняти душу і після з’єднання її із земним тілом, керувати нею в її земного життя. Число душ не збільшується і не зменшується. Створені душі відвідують у супроводі богів область істини, область ідей, що знаходиться над зоряним небом. Дивлячись по тому, які спогади залишаються в душі від цієї подорожі, вона обирає собі тіло і спосіб життя. По смерті тіла душа приходить в місце суду, звідки праведні душі в нагороду за свою добродійне життя на землі відводяться направо, на небо, а неправедні відводяться в покарання наліво, під землю.
За вченням Платона, через тисячу років душі призиваються знову обрати собі спосіб життя на землі. Ті душі, які три рази підряд вибирали собі спосіб життя філософів і жили в цьому виді добре, переходять по закінченні трьох тисяч років у житло богів і користуються спокоєм, а всі інші душі мандрують по земним тілам, які виберуть для себе, цілі десять тисяч років. Є багато таких душ, вважає Платон, які, загрузнувши в чуттєвості, вибирають собі якесь інше тіло, а не людське, тоді як лише людське тіло має такий пристрій, що душа, яка живе в ньому, може відновлювати в собі спогади про ідеї, виділяючи з чуттєвих вражень істинні поняття і помічаючи гармонію в світі явищ; і тільки поновленням своїх спогадів про ідеї душа знаходить шлях повернення до свого божественного початку. Оселилися в тілі, душа втрачає свою первісну чистоту, і часто, захоплюючись чуттєвістю, продався пристрастям, вона абсолютно спотворює свою природу.
Згідно з ученням Платона, людська душа складається з трьох частин: одна з цих частин, розумна, поміщається в голові; це мислячий дух; дві інші частини душі нерозумні; одна з них благородна, інша неблагородних. Шляхетна частина – енергія волі; вона обдарована потягом до благородної і доброму і по своїй природі знаходиться в союзі з розумом; вона живе в грудях. Неблагородні частина душі, яка живе в шлунку, має своїми якостями чуттєві потяги і пристрасті. Розум переважає у греків, мужність у північних варварів, а у фінікіян і єгиптян переважає потяг до корисливості.
Яким чином відбувається єдність свідомості в душі, що складається з трьох частин, Платон не роз’яснює. Але ясно говориться у нього, що людська душа має вільну волю і сама вирішує, як чинити.
Таким чином, людина має душу, яка продовжує існувати після смерті тіла, обдаровану вільною волею і на власний розсуд обирає для себе хороший чи поганий шлях життя. Вчення Платона робить з цього висновок, що людина і держава мають моральні завдання; ясно з цього і те, в чому полягають їхні моральні завдання. Душа спочатку була подібна божеству і призначення людини полягає в тому, щоб знову уподібнитися божеству; засобами до того служать мудрість і чеснота, а виконання призначення становить щастя, яке Платон називає найвищим благом. З’єднуючись з тілом, переносячись в чуттєвий світ, душа впадає в безпам’ятство, так що перестає усвідомлювати своє божественне походження. Перебуваючи в тілі під пануванням чуттєвості, вона не мала б шляху до повернення в свою небесну батьківщину, якби божество не вклала в неї потягу до істини, що знаходить задоволення собі в подоланні чуттєвості. Це вчення повело в індійців до заперечення життя як оманливого примари, до занурення в апатичне умосозерцаніе. Зустрічаються і у вченні Платона місця, в яких говориться, що порятунок душі полягає у звільненні її від тіла, в запереченні земного життя.
Але таке погляд на життя суперечило здорової природі греків; і у Платона переважають думки іншого роду. Світ явищ (речей) – подоба світу ідей; тому, пізнаючи його можна пізнавати ідеї. Світ явищ доставляє душі можливість пробуджувати дрімаючі в ній спогади про її колишньому стані, повертати собі свідомість про своє богоподобии. Платон стверджує, що кошти до цього доставляються розлитої по світу красою, проявляється в доцільний пристрої природи, в науці, мистецтві (особливо в музиці), в гармонії всесвіту, а ясніше всього в прекрасній формі людського тіла. Краса збуджує в душі любов. Таким чином, говорить Платон, споглядання краси і любов двох душ, подібних між собою, сприяють пробудженню свідомості про колишньому ідеальному стані, і кожна з двох душ, що люблять один одного, навчається пізнавати себе, дізнаючись іншу, і обидві допомагають один одному сходити в область ідей. Ця любов, якої засвоєно назву “Платоновой” або “платонічної” любові, веде душу до пізнання істини, до свідомості вищої своєї мети, пробуджуючи в мислячому розумі прагнення вчитися і вчити, звільняючи людину від уз чуттєвості, замінюючи в ньому низькі бажання передчуттям, а потім і спогляданням істини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)