ВАСИЛЬ СТЕФАНИК: ПИСЬМЕННИК, ЩО РВАВ СВОЄ СЕРЦЕ НАВПІЛ – ВІДКРИТТЯ МОДЕРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ
ВАСИЛЬ СТЕФАНИК 1871-1936
…те, що я прочитав, було для мене зразком величезного таланту.
Станіслав Пшибишевський, польський письменник
Не пишіть так, пане Стефанику, бо вмрете”, – звертався до свого зятя, відомого українського новеліста, його тесть священик Кирило Гаморак. Та й сам письменник добре відчував тягар своєї місії. Кожен його твір – як оголені нерви – був ніби останнім у житті. На ювілеї з нагоди 50-річчя В. Стефаник підсумував своє творче життя такими словами: “Більше писати не можу, бо руки трясуться і кров мозок заливає. Приступити ще ближче до вас [простих людей. – Автори.] – значить спалити себе”. Але ж уся письменницька праця митця до цієї миті теж була жертовним самоспаленням…
За своє життя В. Стефаник написав небагато: усі його твори помістилися в тритомне видання. Але не кількістю вимірюється внесок письменника в історію культури. За силою болю й пристрасті, яку автор укладав у кожний свій твір, вони посідають почесне місце серед світової новелістики.
Поштова марка України, присвячена 125-річчю від дня народження Василя Стефаника
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
Основні віхи життя
Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871 р. в селі Русові в тодішній Австро-Угорській імперії (нині – Івано-Франківщина) у заможній селянській родині. Батько майбутнього письменника був людиною авторитарною, від чого страждали всі члени родини. “Його самолюбство підказувало йому думку, що земля – це спосіб до всього. Вона дасть йому владу і честь, хоч у тому змаганні від непосильної праці повмирають рідні діти та жінка, будуть терпіти всі ті, кого заженуть на його лани нестатки”, – згадував далекий родич В. Стефаника В. Костащук.
Але про своє дитинство у сповіді “Моє слово” В. Стефаник згадував тепло: “Я був щасливий. Коли я глядів дитиною на мамині очі, як по них сунулися тихесенько пречисті хмарки щастя, – я був щасливий”. Мама навчила його співати, вона була його ангелом-охоронцем протягом усього життя. Василь добре пам’ятав той день, коли батько мав відвезти його на навчання до Снятина. Хлопчик гірко плакав, і потайки плакала мама, збираючи дитячі речі. “Я пішов від мами у біленькій сорочці, сам білий. З білої сорочки сміялися. Кривдили мене і ранили. І я ходив тихонько, як біленький кіт”, – напише він потім про цей період свого життя. І в Снятинській школі, і в Коломийській гімназії чистий і наївний сільський хлопчик зіштовхнувся з несправедливістю – “чорним світом” людей. “Удома мої батьки ніколи мене не били”, – писав В. Стефаник в автобіографії. Зате в школі та гімназії він терпів знущання не тільки від учнів, а й від учителів за те, що селянський син, що розмовляв українською (навчання велося польською та німецькою мовами), що носив селянський одяг. Це приниження переслідувало письменника все життя. “Здається мені, що я був би іншим чоловіком, якби той стид мене не отруїв”, – міркував згодом В. Стефаник. Ті приниження викликали в душі майбутнього письменника опір, змушували його наполегливою працею здобути грунтовну освіту, стати одним із відомих письменників у Європі та поставити своє СЛОВО на захист прав простої людини.
Хата-музей В. Стефаника у селі Русів
Василь Касіян. Покутська трійця
У Коломийській гімназії Василь Стефаник знайомиться з Лесем Мартовичем й Іваном Семанюком (літературний псевдонім Марко Черемшина), майбутніми письменниками. Вони засновують творчу спілку, яку пізніше критики назвали “Покутська1 трійця”. Молодики проводять активну роботу серед селян: збирають бібліотеку, у якій налічувалося понад 400 томів, виїжджають у села, розповсюджують літературу й ведуть просвітницьку роботу. Уже в гімназії В. Стефаник розпочинає літературну діяльність. Разом із Л. Мартовичем він пише оповідання “Нечитальник” (1888) та “Лумера” (1889). Про активну громадську роботу В. Стефаника стало відомо поліції, і його з кількома іншими учнями відраховують із гімназії. Щоб здобути середню освіту, юнак продовжує навчання в Дрогобичі. У цей час він захоплюється ідеями М. Драгоманова та І. Франка, політичні погляди яких справили великий вплив на формування його світогляду, бере участь в “Українсько-руській радикальній партії”, заснованій І. Франком.
Уже після складання іспитів за гімназійний курс В. Стефаник дізнається про смерть своєї сестри Марії й вирішує вступати на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові, аби допомагати людям долати хвороби. Та й батько наполягає, щоб син став лікарем. Але скоро Василь розуміє, що помилився у виборі професії. Восьмигодинний робочий день “серед трупів”, як зізнається В. Стефаник, його мало приваблює, натомість він поринає в бурхливе культурне життя Кракова, який був одним із розвинених мистецьких міст Європи. Письменник багато читає, відвідує театри, знайомиться з новими, модерністськими стилями в літературі. Тут, у Кракові, В. Стефаник товаришує з лікарем і культурним діячем В. Морачевським та його дружиною С. Окуневською, українкою, першою лікаркою в Австро-Угорщині, яка здобула вищу медичну освіту у Швейцарії. Подружжя вводить його в коло літературних діячів, зокрема знайомить із польськими письменниками С. Пшибишевським та В. Орканом, іншими членами “Молодої Польщі”, які вплинули на становлення новаторської манери письма В. Стефаника. У Кракові він створює поезії в прозі, новели “Камінний хрест”, “Вечірня година”, “Дорога”, “Палій”, які кидали виклик літературній провінційності.
1 Покуття – територія на Західній Україні між річками Дністер, Прут і Черемош із притоками. Нині – східна частина сучасної Івано-Франківської області.
У студентські роки письменник не пориває зв’язків із рідним Покуттям. Приїжджаючи додому, він виступає на селянських мітингах, друкує публіцистичні твори на захист прав селян у тогочасних періодичних виданнях. За громадську діяльність 1895 р. В. Стефаника заарештовують, але це його не зупиняє. Він займається активною передвиборною агітацією за І. Франка під час виборів до парламенту, зустрічається із селянами та бачить велику нужду рідного краю.
Загальна характеристика творчості
Перший період творчості (1897-1901)
1896-1897 рр. відзначалися для В. Стефаника активною творчою роботою. 1897 р. в чернівецькій газеті “Праця” побачили світ його новели “Виводили з села”, “Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя книжечка”. Редактор видання В. Будзиновський згадував, що професор С. Смаль-Стоцький та письменник О. Маковей, який відзначався міцними нервами, плакали, читаючи їх. Плакав і сам автор, пишучи. Ось як відтворив творчу майстерню письменника Богдан Лепкий: “Стефаник не писав легко, ані скоро. Довго носився зі своїми літературними задумами, виношував їх… Він брав тему у свою кріпку, як казав, хлопську жменю і витискав з неї всю воду. До останньої краплини. Лишався сам “мнєкуш”. З того м’якуша він своїми жилавими пальцями формував постаті людські з таким виразом трагічного терпіння, що нагадувалася група Лаокоона1. Та робота коштувала йому багато сил і нервів. Як писав, то ходив марний і мрачний, ніби сам переживав те все, що пише. Не тим ставав. Маломовний, скупчений у собі, робив вражіння хорого чоловіка. На такі малі твори (розмірами малі), як він давав, могло йому вистачити сил і нервів, на велику повість – ні. Гадаю, що й читачеві також…
1 Лаокодн – скульптура троянського жреця й віщуна Аполлона роботи Агесандра, Полідора й Атенодора, що експонується у Ватиканському музеї. За міфом, коли він попередив троянців про підступність греків, на нього і його двох синів напали змії. Образ Лаокоона символізує страждання.
– Оповідаєш, і буцім воно легко, – казав, – а зачнеш писати, не йде. Перо робиться таке тяжке, як довбня. Слова тікають від нього, бо воно їх торощить… Плугом легше орати”.
Д. Дорошенко1 наводив враження В. Стефаника про написання ним новел: “Ви можете зрозуміти, що кожна моя дрібниця, яку я пишу, граничить з божевіллям, і я нікого в світі так не боюся, як самого себе, коли я творю. Ви можете зрозуміти, то я не пишу для публіки, а пишу на те, щоби прийти ближче до смерті”.
Після першого успіху В. Стефаник видає одну за одною три збірки: “Синя книжечка” (1899), “Камінний хрест” (1900), “Дорога” (1901). Своє завдання він бачить не в зміні тематики, а в нових підходах до зображення дійсності. Соціально-психологічні новели автора вихоплювали одну миттєвість із життя простої людини, яка опинялася в драматичній, межовій ситуації. У його письмі немає місця ідеалізації села, розлогим описам, а роль оповідача зведена до мінімуму, бо автор надає перевагу діалогам і монологам. Стефаникова фраза стисла, сильна, кожна новела – це згусток емоцій, ліризму і драматизму. І. Франко про його твори писав: “Та хіба ж Стефаник малює саму нужду селянську?… Ні, ті трагедії й драми, які малює Стефаник, мають не багато спільного з економічною нуждою; се трагедії душі, конфлікти та драми, що можуть mutatis mutandis2 повторитися в душі кожного чоловіка, і власне в тім лежить їх велика сугестивна3 сила, їх потрясаючий вплив на душу читача”. Письменник швидко став знаменитістю, і вже протягом перших двадцяти років його твори переклали на польську, німецьку, російську, італійську та інші мови.
У 1901 р. В. Стефаник через фінансову скруту облишив навчання в університеті й виїхав із Кракова. На батьківщині він засновує читальні “Просвіти”, як член Радикальної партії агітує на виборах, виголошує промови на вічах. У 1908 р. його обирають депутатом парламенту Австро – Угорської імперії, і протягом десяти років він захищає права українського селянства на державному рівні.
1 У Дмитро Іванович Дорошенко (1882 -1951) – український політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф.
2 Mutatis mutandis – з необхідними змінами.
3 Сугестивний – 1) який впливає на кого-небудь, викликає у когось певні уявлення, настрій; 2) пов’язаний з навіюванням.
Другий період творчості (1916-1933)
Протягом 1902-1916 рр. у творчості В. Стефаника запанувала тривала пауза.
Викликана вона була й сімейними обставинами, й активною громадською роботою, і творчим виснаженням. Порушити мовчанку письменника змусила Перша світова війна.
Відкриває другий період творчості новела “Діточа пригода” (1916), у якій зображено трагічну долю дітей у воєнне лихоліття. За другий період письменник написав усього 26 новел. Шість творів десятиліття (1916-1926) увійшли до його п’ятої збірки “Вона – земля”. Стилістично його новели стають ще експресивніші, роль оповідача зводиться до мінімуму, а душевний стан героїв часто передається через стислі монологи або діалоги.
В останні роки життя В. Стефаник опублікував ще понад десять творів: “Нитка”, “Браття”, “Серце”, “Вовчиця”, “Слава Ису”, “Людмила”, “Каменярі” та інші.
Особливі почуття відчував В. Стефаник до України, що перебувала під владою Росії, а потім СРСР. У 1903 р. він їде до Полтави на відкриття пам’ятника І. Котляревському, де знайомиться з видатними діячами української культури, відвідує могилу Т. Шевченка. Письменник надихається настроями, що виражали учасники цих заходів, вірить в об’єднання українських земель в одну державу. Друга подорож В. Стефаника до України відбулася в 1919 р., коли він очолив делегацію представників західноукраїнських земель для участі в об’єднанні УНР і ЗУНР. Письменник болісно переживав захоплення України більшовицькою владою. Правда, вона пробувала загравати з ним: його твори друкували в Радянській Україні, а 1926 р. уряд призначив письменникові пенсію. Однак у 1933 р., навіть терплячи велику матеріальну скруту, митець від неї відмовляється на знак протесту проти великого голодомору, влаштованого більшовиками в Україні.
Життя письменника скінчилося 7 грудня 1936 р.
Василь Касіян. Стефаник
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Прочитайте біографічну статтю та назвіть 4-5 подій з життя В. Стефаника, які, на вашу думку, визначають його позицію як громадянина й митця.
2. Поясніть, у чому проявлялося служіння письменником своєму народу. Наведіть кілька прикладів з його життя.
3. Прочитайте спогади Б. Лепкого про В. Стефаника: “Він не любив перечеркувати написаного, дописувати, справляти і вигладжувати. Напише речення, прочитає, і як воно йому не подобається, то передре [порве. – Автори.] і кине. Пише наново, поки не вийде сторінка така, як він хотів, така, що на ній ані викинути нічого, ні додати, ні навіть слова переставити не можна.
– Бачиш, кілько-то я паперу збавляю, аж гріх. А люди собі гадають, що воно от так собі: сів та й написав. Ая! Тяжкий хліб, і, не дай Боже, письменником бути”.
Спираючись на цю цитату та біографічну статтю, прокоментуйте, у чому виявлялися особливості творчої лабораторії В. Стефаника.
4. Окрема сторінка біографії В. Стефаника – це його стосунки з родиною К. Гаморака. У нарисі “Серце” про його трьох дочок митець напише: “Євгенія Калитовська – мій найвищий ідеал жінки. Ольга – найбільший мій приятель і мати моїх трьох синів. Олена Плешканова – моя вірна приятелька в біді на старі роки – вона виховала мені трьох синів: Семена, Кирила, Юрка”. Опрацюйте додаткову літературу та підготуйте повідомлення про трьох сестер Гаморак, які відіграли в особистому житті В. Стефаника значну роль.
5. Роздивіться плакат “Василь Стефаник” із проекту “Діячі України” (клуб ілюстраторів Pictoric). Чи зрозуміла вам ідея, закладена автором? Поверніться до обговорення плаката після прочитання новели “Камінний хрест”.
Андрій Сакун. Василь Стефаник
(2 votes, average: 4.00 out of 5)