Василь Сімович. Життя і діяльність

ПЛАН

1. Біографічні відомості про В. Сімовича

2. Особливість вивчення життя і діяльності В. Сімовича в минулому і сьогодні

Список використаної літератури

1. Біографічні відомості про В. Сімовича

Василь Сімович (9.03.1880-13.03.1944) – професор, мовознавець, педагог, перекладач, книговидавець.

Народився 9 березня 1880 р. в Гадинківцях Гусятинського району.

Із роду Івана Сімовича, учителя, директора школи в подільському селі Гадинківка на Тернопіллі. З цього роду вийшли вчителі, священики, лікарі, музиканти, інженери. Його діти були покликані до духовно-освітньої праці для свого народу. Онуків гукнула до бою Перша світова війна – двоє із них, Казимир і Володимир, у цій війні загинули. І лише двом із цього великого роду припала згадка про них в Українській Енциклопедії. Ніби й немало, та водночас надто мало для того, щоб ім’я було не лише відомим, а і шанованим.

Василь, наймолодший із восьми дітей Івана Сімовича, став одним із найяскравіших представників свого покоління – покоління української студентської молоді початку ХХ ст., що мріяла про соборну Українську Державу, вчилася і входила у життя під знаком Шевченкового “Кобзаря” і Франкового “Мойсея”, що будили любов до народу, замученого і розбитого, і тривожили душу його будущим, давали вічну страсть правді служити, а неправду палити…

Після закінчення Станіславської класичної гімназії навчався на філософському факультеті Чернівецького університету (1899-1903).

З 1904-1914 рр. – працював у Чернівецькій вчительській семінарії. У 1913 році при Чернівецькому університеті захистив дисертацію і отримав науковий ступінь доктора філософських наук.

Емігрував до Німеччини, де працював редактором “Української накладні” (друкарні).

Упродовж 1920-1923 рр. видав перший повний народний “Кобзар” Т. Шевченка, твори Ю. Федьковича, П. Мирного, І. Тобілевича, І. Нечуя-Левицького та багатьох інших українських письменників.

В. І. Сімович – відомий мовознавець і педагог, автор “Граматики української мови” (1921), “Нарису граматики староболгарської (староцерковнослов’янської) мови” (1926), праці “Спроби перекладів Св. Письма у творах Й. Галятовського” (1930), досліджень Шевченкової мови, статей про український правопис, мовознавців О. Потебню, С. Смаль-Стоцького, письменників І. Франка, О. Кобилянську та інших.

Помер В. І. Сімович 13 березня 1944 року у Львові.

2. Особливість вивчення життя і діяльності В. Сімовича

В минулому і сьогодні

На сьогодні найменш дослідженим є життя В. Сімовича періоду Першої світової війни, коли він викладав у таборі для полонених українців на території Австрії та Німеччини. Мені видається важливим дослідити і його викладацьку роль (нам відомо тільки про 1923-1933 роки, коли В. Сімович був ректором і завідувачем кафедри української мови у Високому Педагогічному інституті імені М. Драгоманова у Празі). Донині ще не простежено й історії життя його учнів. Загалом спадщину Сімовича можна розглядати як своєрідний “банк ідей”, які ще слід розробляти. Маю надію, що уже в недалекому майбутньому наше двотомне видання В. Сімовича стане суттєвою і невіддільною основою всього того, що ми знаємо про нього з енциклопедичних згадок, і сприятиме тому, щоб ім’я цього надзвичайно обдарованого науковця й надзвичайно скромного трудівника-патріота стало загальновідоме.

Василь Сімович належить саме до таких діячів, чиї імена в радянські часи не популяризувалися. Якщо його вчителя Степана Смаль-Стоцького ще згадували (хоча й у негативному контексті – як буржуазного націоналіста), то прізвище Сімовича мені було знайоме тільки з наукових монографічних джерел. А вже згодом, коли я з власної ініціативи почала вивчати його спадщину, то обсяг матеріалу, масштаб його діяльності переконали мене в тому, що В. Сімович – із тих діячів, яких не просто треба згадувати, а чию спадщину потрібно активно вивчати й осмислювати в контексті сучасного життя.

100-річчя від дня народження припало на 1980 рік, коли про вшанування такого діяча не могло бути й мови. 1983 року з’явився 10-й том “Української Радянської Енциклопедії”, що містив скупі відомості про В. Сімовича – українського мовознавця, котрий закінчив Чернівецький університет, працював на редакторській і викладацькій роботі в Берліні, Празі, Львові, а в 1939-1940 рр. був професором Львівського університету.

В енциклопедичній статті, підготовленій проф. Лукією Гумецькою, названо кілька мовознавчих праць, у тому числі й “Граматику української мови”, а також вказано на те, що В. Сімович – автор розвідок про творчість Т. Шевченка, І. Франка, О. Кобилянської та інших письменників.

Чи щасливий випадок, чи які інші обставини спричинилися до того, що згадка про В. Сімовича потрапила до Енциклопедії. Та для початку 1980-х це було нетипово – подавати інформацію про тих, кого вважали буржуазним літературно-громадським діячем, адже саме так окреслено діяльність Василя Івановича Сімовича у примітках до 12-го тому зібрання творів Лесі Українки видання 1979 року. Втім, не можна не зауважити, що таке означення відкривало шлях для наведення інших фактів, із яких читач міг робити самостійні висновки. У тих-таки примітках подано, що В. Сімович – видавець збірки “Відгуки”, упорядник “Листування Лесі Українки з Й. Маковеєм”, виданого у Львові 1938 р., автор спогадів про поетесу.

Такі інформації були радше винятком, адже близько 1978 року вийшов двотомний “Шевченківський словник”, у ньому згадано і про Любомира Сімовича, автора сербських перекладів 17 творів Шевченка, а в сусідстві з ним – про російського письменника К. Симонова, який переклав один вірш Шевченка “Чи не покинуть нам, небого”, натомість про Василя Сімовича, чий внесок у публікацію творів поета, популяризацію історії його життя і творчості, дослідження мови незмірно вищий, не сказано нічого. Між тим в історії видання письменницької спадщини Тараса Шевченка діяльність професора В. Сімовича становить окрему й надзвичайно цікаву за своїм змістом сторінку.

Пізніше, 1987 року, у другому виданні “Українського Радянського Енциклопедичного Словника” було названо двох Сімовичів – Василя Івановича, мовознавця і літературознавця, та Романа Аполлоновича, українського радянського композитора, педагога, заслуженого діяча мистецтв УРСР з 1954 р., професора Львівської консерваторії з 1963 р. Щоправда, там нічого не сказано про те, що Роман – небіж Василя Сімовича, син його найстаршого брата Аполлона.

Лише в 1992 році у Львові відбулася перша регіональна конференція, присвячена пам’яті Василя Сімовича. Щоправда, тема її була ширшою і стосувалася розвитку українського мовознавства в цілому на Західній Україні.

Доля Василя Сімовича склалася так, що майже все своє життя, окрім періоду 1939-1941 рр., він жив і працював на таких теренах, стосовно яких радянська історія і пропаганда завжди мала певні застереження – щось замовчували, щось перекручували, щось таврували. Василя Сімовича – замовчували, адже вчився у Станіславі й Чернівцях за часів Австро-Угорщини, працював у таборах для полонених українців на території Німеччини й Австрії, – з цими країнами царська Росія воювала. По війні був одним із чільних співробітників “Військової Місії для справ полонених українців у Німеччині”, яка мала осідок у Берліні, а зорганізована була в Києві за часів Гетьманату й діяла за Директорії. Від 1923 року проф. В. Сімович, один із найвидатніших представників української еміграційної науки й високого шкільництва, працював і жив у Празі – був професором, а в окремих роках – ректором Українського Високого Педагогічного Інституту імені М. Драгоманова. Від 1933 р. й до кінця своїх днів – у Львові, як активний діяч “Просвіти”, “Наукового Товариства ім. Шевченка”, редактор, професор університету. Його участь у політиці ніколи не сягала за ті межі, які визначають обов’язок інтелігента перед своїм народом. Про те, як він розумів цей свій обов’язок, написав один із колишніх полонених, згодом – український радянський письменник Олексій Кобець (Варавка) у своїх “Записках полоненого”, що побачили світ у Харкові 1931 року: “Доктор і професор Василь Сімович. “Дядько Василь”. Прекрасної, лагідної вдачі, працьовита, наполеглива в роботі людина. Це він, прощаючись з усім табором, саме коли мене привезли до Фрайнштадту, перед виїздом своїм до якогось німецького табору, довго вмовляв усіх своїх учнів – ніколи й ні за яких обставин у житті не цуратися й найчорнішої роботи для великої справи – культурно-національного відродження українського народу. Мабуть, його прощальна лекція не самому тільки мені запала глибоко в мозок на все життя”.

Як бачимо, особистих цілей у політиці Василь Сімович не мав і за будь-яких обставин виконував насамперед свій професійний обов’язок – педагога й науковця. У трудовій книжці Василя Сімовича, виданій йому 4 листопада 1940 року Львівським університетом, записано, що стаж його педагогічної праці налічував на той час понад 34 роки. У Львівському університеті ім. Івана Франка В. Сімович працював спочатку на посаді професора філологічного факультету, згодом завідував кафедрою, а з 25 квітня 1940 року був призначений деканом філологічного факультету. Останній запис у його трудовій книжці датований 30 квітня 1941 року: проф. В. Сімович відзначений подякою ректорату ЛДУ за особливо сумлінне ставлення до своїх обов’язків. Попри те, що змінювалася влада, молодь потрібно було навчати, – і до такої праці В. Сімович завжди був готовий.

Про таку властивість удачі проф. В. Сімовича написав і один із його найталановитіших учнів – видатний мовознавець, академік, лауреат Шевченківської премії Юрій Шевельов: “Він знаходив утіху в плеканні людських душ, у контактах із найрізноманітнішими людьми, які приходили до нього вчитися і чий розум і світогляд він міг формувати чи змінювати”.

Список використаної літератури

1. Білоус М., Терлак З. Василь Сімович (1880-1944): Життєписно-бібліографічний нарис. – Львів, 1995. – 178 с.

2. Бубній П. Мовознавець В. Сімович: Штрихи до біографії // Тернопілля’95: Регіон. зб. – Тернопіль, 1995. – С. 625-627.

3. Василь Сімович (1880-1944) – педагог, мовознавець, редактор, видавець, організатор науки // Визначні постаті Тернопілля: Біогр. зб. / Уклад.: О. Бенч, В. Троян. – К., 2003. – С. 175-176.

4. Василь Сімович (1880-1944) // Історично-мемуарний збірник Чортківської округи. – Нью-Йорк; Торонто, 1974. – С. 45.

5. Сімович Василь (1880-1944) // Нарис історії “Просвіти”. – Львів; Краків; Париж, 1993. – С. 164.

6. Бубній П., Ониськів М. Дійсний член НТШ Василь Сімович // Тернопіль: Тернопільщина літературна. – Тернопіль, 1991. – Дод. № 4. – Вип. 2. – Ч. 1. – С. 42.

7. Долинюк О. Тарас Шевченко в інтерпретації Василя Сімовича // Дзвін. – 2000. – № 3. – С. 148-151. – Бібліогр.: С. 151.

8. Когут Т. Василь Сімович: учений, громадський діяч, педагог // Рідна школа. – 2000. – № 3. – С. 77-78.

9. Ониськів М. Володимир Винниченко – Василеві Сімовичу // Вільне життя. – 2000. – 1 серп.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Василь Сімович. Життя і діяльність