Василь Симоненко – ПІЧ

Лиже полум’я жовте черево,

Важкувато сопе димар,

Галасує від болю дерево,

Піднімаючись димом до хмар.

Бубонять рогачі і кочерги –

Щось пригадують з давнини,

І чекають покірно черги

Засмаглілі горшки й чавуни.

З тітки полум’я сон злизало,

Тітка гладить рукою глек,

Теплий ватяник зав’язала

На застуджений свій поперек.

Біга тітка із кухні в сіни,

З-під повітки заносить дров –

З них струмує жовтаво-синя

Віковічна печаль дібров.

Звично грюкають мляві двері,

Піч гуде і димить у світ –

Скільки в пащу цій ненажері

Тітка вкинула кращих літ!

Сновигають по зморшках думи,

На щоках танцює вогонь,

Сажа в’їлася чорним глумом

У пелюстки її долонь.

Біля печі вона, мов бранець,

Слугувала під шурх спідниць,

Віддавала дівочий рум’янець

Чистоті смачних паляниць…

Менше ми гіркоти нестимем,

Стане ближчою наша мета,

Як не будуть у небо димом

Підніматись жіночі літа.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Василь Симоненко – ПІЧ