Варварські королівства і слов’янські держави

Сусідство з античною цивілізацією відбилося на німецьких племенах. Цей вплив називають романизацией. Наприклад, в IV – V вв. серед готів, вандалів, бургундів, лангобардів, франків та інших німецьких племен поширилося християнство у формі аріанства. Рим, не маючи сили розгромити варварів, селіл племінні союзи як федератів, дозволяючи їм мати свої закони і своє управління, звільняючи від сплати податків. Так створювалися умови для самостійного розвитку варварів, переставали потребувати імперії.
Вже на початку V століття в Європі були створені перші варварські держави. У 418 р встигають заснували королівство в Аквітанії (південно-західна частина Галлії), пізніше приєднавши землі Іспанії. В Африці в 435 р виникло королівство вандалів, у Британії – королівство англосаксів, 451 р, а в південно-східній Галлії – королівство бургундів, 443 р
Треба відзначити, що кельтське населення Британії наполегливо чинило опір загарбникам англосаксам. У результаті боротьби, що тривала до початку VII ст., Значна частина кельтського населення була винищена або поневолена. Частина бриттів зберегла свободу і землю. Поступово вони змішалися з німецькими завойовниками, інша ж частина переселилася в Галію, в Арморику (майбутня Бретань). Самостійність кельти утримали лише на західній околиці острова (в Уельсі і Корнуоллі), на півночі (в Шотландії), а також в Ірландії. На території Британії, завойованої англосаксами (ця територія і стала згодом власне Англією), в період з другої половини V до початку VII ст. утворилося кілька варварських англосаксонських королівств: Кент – на крайньому південному сході, заснований ютами; Уессекс, Сассекс – у південній та південно-східній частині острова, засновані саксами; Східна Англія – ​​на сході, Нортумбрия – північ і Мерсия – в центрі країни, засновані головним чином англами. Між окремими англо-саксонськими королівствами йшла постійна боротьба. То одне, то інше з них захоплювало панування над іншими. Наприкінці VI – початку VII ст. найважливіше значення серед них мав Кент. Приблизно з середини VII ст. панівне становище зайняла Нортумбрия, у VIII ст. – Мерсия і, нарешті, з початку IX ст. панування перейшло до Уессекса. При королі Уессексу Егбертом в 829 р всі англосаксонські королівства об’єдналися в одну державу.
Після падіння Західної Римської імперії на території Галлії, Німеччині та Бургундії Хлодвигом з династії Меровінгів було створено Франкське королівство (486 р); в Італії в 493 р виникло остготское королівство Теодоріха, на Піренейському півострові розташовувалися королівства вестготів і свевов. Пізніше з’явилося королівство лангобардів.
Особливо слід сказати про франках і Франкської королівстві. У римських джерелах великий племінний союз франків згадується в III в. н. е. У другій половині IV ст. вони оселилися в область між Маасом і Шельдой як федератів імперії. До середини V ст. франки (салические) поширили свої володіння на південь і захід до Сомми. Вождь одного з франкських племен “салієв” – Хлодвіг (481-511 рр. Н. Е.) Після падіння Західної Римської імперії почав завоювання Північно-Східній Галлії, якою правив римський магнат Сіагрій, колишній тут раніше намісником імператора.
Розгромивши в 486 р поблизу Суассона війська Сіагрія, Хлодвіг захопив землі до Сени, а потім розширив володіння франків до Луари. Ставши господарем значної частини Галлії, Хлодвіг усунув вождів – королів салічних франків, а також інших франкських племен і об’єднав під своєю владою всіх франків.
Для зміцнення своєї влади Хлодвіг разом з дружиною прийняв християнство за обрядом ортодоксальної церкви на відміну від вестготів, остготів, вандалів, бургундів, лангобардів, які були аріанами. Це був спритний політичний крок, який забезпечив королю в ході подальшого завоювання Галлії підтримку гало-римського духовенства, який бачив у арійської єресі загрозу своїм багатствам, церковної власності.
Єресь – відступництво. Віровчення, визнане таким, що суперечить загальноприйнятим догматам. Єретик – відступник.
При завоюванні Галлії, франки на відміну від вестготів, остготів та інших німецьких племен, що вторглися в імперію, ніколи не поривали зв’язку зі своєю батьківщиною в Німеччині. Це що забезпечувало їм в V – початку VI ст. постійний приплив свіжих сил через Рейну.
Долі першого варварських політичних утворень були різними. Вони могли бути поглинені більш потужним сусідом, таким же варварським королівством, завойовані Візантією або посилилися арабами. Перспективним з погляду подальшого історичного розвитку було Франкське королівство, яке виявилося найбільш сильним.
Так, початку VI ст. франки розгромили Тулузское королівство вестготів, і Аквітанія в 507 р увійшла до складу Франкського королівства. Центр Вестготского держави перемістився в Іспанію. До складу держави вестготів, крім іспанських земель, входила область на півдні Галлії – Септимания. Воно проіснувало до початку VIII ст., Коли було завойовано арабами.
Фраки захопили так само Бургундське королівство в 534 р
Вандальское королівство проіснувало до 534 р, коли війська імператора Юстиніана розгромили вандалів і приєднали Північну Африку до Візантії. Така ж доля чекала королівство остготів зі столицею Равенной. Воно мало в своєму складі області на північ від Італії аж до Дунаю – нинішні Тіроль, Швейцарію, частини Баварії, Австрії, Угорщини, а також Иллирию на східному узбережжі Адріатичного моря. Остготское королівство проіснувало лише до 555 м, коли в результаті довгої війни Візантійська імперія остаточно підпорядкувала своєї влади Італію.

Проте панування Візантії в Італії було недовгим. У 568 р лангобарди (германське плем’я, що жило раніше на лівому березі Ельби, а потім пересів на Дунай, в Паннонію) вторглися до Італії. До початку VII ст. їм вдалося захопити велику частину країни. Лангобарди розселилися в північній і середній частині країни (майбутні Ломбардія і Тоскана) і в гірських областях Південної Італії, де утворилися Лангобардского герцогства Беневент і Сполето.
Велика частина морських портів залишилася в руках візантійців. Не ввійшла до складу Лангобардского королівства і область навколо Равенни (так званий Равеннский екзархат – намісництво Візантії), а також область навколо Риму (згодом Папська область). Лангобардськоє королівство проіснувало до 70-х років VIII ст., Коли так само було завойовано франками.
Ще одним потужною силою, яка формувала у другій половині I тис. Н. е. карту Європи, були слов’янські племена. Під час Великого пересування народів (IV – VII ст.) Вони розселилися по Середній і Східній Європі до Вісли, Дніпра і Чорного моря. Від напору слов’янських племен страждала Східна Римська імперія. З трьох груп слов’ян – західній, східній і південній, в межах імперії виявилися південні слов’яни, що потрапили в Придунав’ї. Хвилі слов’янських вторгнень захльостували Балкани. Слов’яни розселилися по півострову. Вони знаходилися під величезним впливом Візантії, як свого часу германські племена, що відчували потужний вплив Риму. Візантія використовувала їх як федератів, спираючись на імперську традицію. Контакти з висококультурної державою посилили процеси майнового і соціального розшарування слов’янського суспільства, створюючи основу для виникнення у них держави.

Перше слов’янське предгосударственное освіту з’являється на початку VII ст. в Моравії. Це – держава правителя Само. Однак вона швидко розпалася. У тому ж сторіччі виникає держава у болгар, південних слов’ян, зі столицею в місті Плиска.
У VIII ст. процеси, що ведуть до утворення держав у слов’янському середовищі, посилилися. У IX ст. виникли держави слов’ян у Хорватії, Сербії, Моравії. Саме в Велико-Моравську державу були запрошені Кирило і Мефодій, творці слов’янської азбуки. Велико-Моравська держава, включала до свого складу західнослов’янські (чехів, моравів, словаків) і деякі південнослов’янські племена, а також землі між Дунаєм і Дравою; в кінці IX ст. з неї виділилося Чеське князівство. Після розпаду Великоморавської держави під ударами угорців на початку X ст. Чехія остаточно оформилася як самостійна держава; словаки ж потрапили тоді під владу угорців.
Особливе місце займає Болгарська держава, безпосередньо межувала з Візантією. Основу Болгарії, що виникла в VII ст., Склали південнослов’янські племена, які жили в Нижньої Мезії. Вони злилися потім з прийшли сюди пізніше і ославянилась тюркським племенем болгар (протоболгар), від якого і отримав свою назву болгарський народ. Тут склалося рання держава – Перше Болгарське царство, розквіт якого припадає на IX – першу половину X ст. У XI ст. (1018) Болгарія, ослаблена внутрішніми усобицями і боротьбою із зовнішніми ворогами, була завойована Візантією. Така доля спіткала і Сербське королівство.
Наприкінці IX – X ст. давньоруська держава об’єднало східних слов’ян, що жили на великій території від Ладоги до Середнього Придніпров’я і від верхів’їв Німану і Прип’яті до межиріччя Оки і Волги. Польська держава утворилася в X ст. в басейнах Одри (Одера), Варти, Вісли і по узбережжю Балтійського моря.
На розвиток слов’ян вплинуло вторгнення кочових угорських племен, що відбулося в IX ст. Мадяри відрізали західних слов’ян від південних, асимілювали частина слов’янського населення. Доля західних слов’ян, словенців і чехів, виявилася пов’язаною з німецькими королівствами. Словенські князівства Штирія, Крайна, Каринтія стали частиною Священної Римської імперії. Таке ж майбутнє очікувало чехів і лужичан. До речі, лужичани так і не змогли створити свою державність. Тут зміцнилася християнська церква у формі католицтва. Це вплив поширився і на Польське слов’янське держава, яка не раз ставало об’єктом захоплень германців. Ті слов’янські племена, які відчували візантійський вплив, сповідували християнську релігію у формі православ’я.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Варварські королівства і слов’янські держави