В – Сторінка 2 – Короткі відомості про письменників – Хрестоматія – Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення – Матюшкіна Т. П. – 2009

Короткі відомості про письменників

В

Вергíлій (70-19 рр. до н. е) – найвидатніший римський поет епохи Октавіана Августа, автор героїчного епосу “Енеїда”, який вважається вершиною римської класичної поезії. Публій Вергілій Марон народився 15 жовтня 70 р. до н. е. у селищі Анди неподалік Мантуї. Майбутній засновник “золотої латини” був незнатним за походженням: його батько (за однією версією) був гончаром чи (за другою версією) поденним робітником у державного чиновника Магія, з дочкою якого він згодом одружиться. Завдяки наполегливій праці батька та фінансовій підтримці тестя сім я Вергілія досягла певних статків, що дозволило не тільки дати сину добру освіту, але и залишити йому у спадок невеличкий маєток поблизу Мантуї. Освіту Вергілій здобував у риторичних школах Кремона, Медіолана й Рима. Проте оратором не став. Повернувся на батьківщину займатися сільським господарством та літературною працею. На той час у Римі точилися громадянські війни, і Вергілій через це втрачає свої земельні ділянки. Повернути землі йому допомагають друзі за сприяння майбутнього імператора Октавіана Августа. Для Вергілія ця подія стала дивом, а Октавіана все життя він сприймав як божество. У 45 р. до н. е. переїхав на околицю Неаполя. Творчість Вергілія формувалась під впливом епікурейської проповіді відходу у приватне життя й “александрійського” спрямування в римській поезії, що поглибило зображення особистих почуттів і патетики пристрастей. Першим великим твором Вергілія вважається збірка “Буколіки” (“Пастушачі пісні”, 42 – 38 рр. до н. е.), що складалась із окремих віршів, в яких розповідалось про життя пастухів. В дидактичній поемі “Георгіки” (“Поема про землеробство”, 36 – 29 рр. до н. е.) поет оспівує любов до природи і землеробства, прославляє мирне сільське життя. Найвизначніший твір Вергілія – незавершена епічна поема “Енеїда”, в якій розповідається про мандрівки і участь у війнах троянця Енея, що нібито заснував царство на латинській землі і вважався предком імператора Октавіана Августа. Тема була підказана Августом. Сюжет поеми пов’язаний з легендарними подіями Троянської війни. Після падіння Трої герой Еней, рятуючи своє життя, назавжди залишає свою нещасну батьківщину. Боги неухильно спрямовують його шлях до Італії, де, за їхнім присудом, Енею належить стати засновником нового славетного роду героїв. Серед нащадків Енея мають з’явитися легендарні засновники Риму Ромул і Рем, а пізніше – Юлій Цезар та Октавіан Август. Суть поеми полягала в тому, що Еней, за міфом, був сином самої богині Венери (Афродіти). Таким чином, Вергілій у своєму творі пов’язав рід Октавіана з богами. “Енеїда” не тільки поетичною мовою прославляє Римську імперію й обожнює особистість Августа, але є, перш за все, енциклопедичним висновком розвитку античної культури. Майстерністю вираження почуттів Вергілій відкрив новин період в давньоримській літературі. Переробки “Енеїди” відомі в усіх літературах світу; найкраща з них – І. П. Котляревського.

Верлéн Поль – французький “король поетів” XIX cт., автор прозових творів та есе. Його прониклива, художньо досконала лірика передавала дух декадентської доби. Своєрідність верленівського художнього світу значною мірою зумовлена поєднанням у ньому імпресіоністичних та символістських елементів. Основні твори: поетичні збірки, цикли: “Сатурнічні вірші” (1866), “Вишукані свята” (1869), “Добра пісня” (1870), “Романси без слів” (1844), “Далеке і близьке” (1884), “Любов” (1888), “Щастя” (1891), книга літературно-критичних статей “Прокляті поети” (1884).

Поль Верлен народився 30 березня 1844 р. у родині військового інженера Ніколя-Огюста Верлена та Елізи-Стефані Верлен (дівоче прізвище Деє), селянки за походженням. Упродовж 1853-1862 рр. навчався у школі Ландрі, яку закінчив з дипломом бакалавра словесності. У 1863 р. у часописі “Прогрес” був опублікований його перший ущипливий сонет “Пан Прудом”. Верлен зближується з поетами-“парнасцями”. Цього ж року він влаштувався на посаду експедитора паризької мерії. Перша верленівська збірка поезій “Сатурнічні вірші” вийшла друком 1866 р. і була видана за кошти автора.

У 1869 р. Верлен оприлюднив поетичну збірку “Галантні святкування”. Поет щиро підтримав Паризьку комуну, а після поразки комунарів (1871 р.), побоюючись переслідувань, разом із дружиною ненадовго виїхав з Парижа. На той же рік припало, знайомство Верлена з юним поетом Артюром Рембо. Наступні два роки вони удвох мандрували країнами Європи, заробляючи на життя приватними уроками французької мови. Під час сутички пострілом із револьвера Верлен поранив Рембо і був засуджений до двох років ув’язнення (1873 р.). У в’язниці поет продовжував віршувати, там же згодом навернувся до християнства. Після звільнення Верлен видав кілька збірок поезій, зокрема, “Романси без слів” (1874), “Мудрість” (1881), “Давно й нещодавно” (1884), а також надрукував серію статей “Прокляті поети”, до яких зарахував А. Рембо, Т. Корб’єра та С. Малларме. У 1886 р. вийшли друком книжка його автобіографічної прози “Нотатки вдівця” та збірка оповідань “Луїза Леклерк”. Від середини 80-х років розпочинається “лікарняний період”, спричинений тривалими хворобами, що переслідували поета. Утім, протягом цього часу Верлен створює чимало нових поетичних збірок, зокрема “Кохання” (1888), “Паралельно” (1889), “Присвяти” (1890), “Щастя” (1891), “Інтимні літургії” (1892), “Елегії” (1893), “Плоть” (1896) та ін.; автобіографічну прозу – книжки “Як я лежав у лікарні” (1891) та “Як я сидів у в’язниці” (1893), а також п’єси. Кілька разів він подорожував до Нідерландів та Бельгії з програмою публічних виступів. Поет помер у Парижі 8 січня 1896 р.

Верн Жуль (1828-1905) – французький письменник, автор пригодницьких і науково-фантастичних романів: “П’ять тижнів на повітряній кулі” (1863), “Подорож до центру Землі” (1864), “Таємничий острів” (1875), “Діти капітана Гранта” (1867-1868), “Двадцять тисяч льє під водою” (1869-1870), “Навколо світу за 80 днів” (1872), “П’ятнадцятирічний капітан” (1878). Народився в м. Манті, з дитинства мріяв про далекі подорожі. В 11 років навіть зробив спробу утекти до Індії. Батько майбутнього письменника був адвокатом і хотів, щоб син продовжив його справу, тому відправив його до Паризької школи права. Але Жуль Берн мріяв стати літератором, а не юристом. Працюючи секретарем директора театру, а згодом біржовим маклером, він у вільний час писав оповідання, комедії, лібретто. У 1863 р. побачив світ перший роман письменника “П’ять тижнів на повітряній кулі”. Успіх “географічного роману” надихнув Жуля Берна та його видавця. Був укладений довгостроковий договір, за яким письменник мав писати два твори на рік. Жуль Берн вирішив зробити для географії те, що Дюма зробив для історії. Усього він написав 63 романи, а також близько 20 повістей і оповідань, понад 30 п’єс, кілька документальних та наукових праць. Ранні твори Берна – побутові комедії, водевілі, лібретто комічних опер. Герої науково-фантастичних романів – сильні, винахідливі, гуманні і безкорисливі діячі науки, відважні мандрівники. Фантазія Берна, що зросла на науковому грунті, вселяла віру в безмежні можливості розуму, здатного проникнути в заховані таємниці природи і підкорити її стихійні СИЛИ. У багатьох романах письменник передбачив винаходи и відкриття, зроблені значно пізніше. Берн був також автором праць з географії та історії географічних досліджень. Жуль Берн завжди цікавився новинками науки и техніки. Його творчість пройнята вірою в користь прогресу, у силу людського розуму. Його персонажі створюють дивовижні машини, здійснюють безліч відкриттів, які згодом стали реальністю. Письменник передбачив появу винаходів із різних наукових галузей, у тому числі – підводні човни, акваланги, телебачення, космічні польоти тощо. Жуль Берн хоч і не об’їхав увесь світ, як вважали його читачі, але й не був “кабінетним письменником”. Він побував в Англії, Шотландії, США, Нідерландах, Німеччині, Данії, Алжирі, Італії та інших країнах. У 1892 р. письменник став кавалером ордена Почесного легіону.

Війóн Франсуá (справжнє прізвище Монкорб’є або де Лож, близько 1431 – після 1463) – французький поет XV cт., автор творів “Малий тестамент” (1456), “Великий тестамент” (1462), балад, віршів.

Життя Війона було насичене різноманітними подіями: він знав усе про буття простого люду, ченців, був знайомий із знатними особами. Дитинство майбутнього поета було сирітським, він рано втратив батька, мати віддала його на виховання капелану Гійому Війону, який дав хлопцеві своє ім’я й докладав зусиль для освіти й виховання прийомного сина. У дванадцять років навчався на підготовчому відділенні університету Сорбонни, який згодом закінчив зі званням бакалавра, у 21 рік здобув звання магістра мистецтв. Юнак мав неспокійну вдачу, він брав активну участь у студентській боротьбі зі старою системою освіти, часто потрапляв у різні історії через своє бажання жити вільно и незалежно. Йому не раз доводилося бувати за гратами. Зрештою названий батько відмовляється від Франсуа, позбавляє його спадщини. Останній вирок суду приписував вигнати його за межі Парижа. Із цього часу сліди поета губляться – ні подальше життя його, ні дата смерті невідомі. Про творчість Франсуа Війона заговорили через 25 років після вигнання – 1489 р., коли вийшла перша збірка його віршів, і поет був проголошений першим ліриком Франції.

Поетичні твори Війона складаються із восьмирядкових строф. їх центральним образом є сам поет, який говорить про свої гріхи, висміює ворогів, розкриває перед читачем свою душу, яка не терпить несправедливості. Сучасники сприймали Війона як гумориста, сатирика, але його поезії засвідчують розуміння філософії життя, прагнення осмислити закономірності часу. Поет виявляв симпатію до всіх знедолених, викривав вади суспільства. Його поезія сповнена музичності, пластики, автор вдається до баладної строфіки, використовує риторичні прийоми, тропи, часто вживає архаїзми. Вірші його здебільшого сюжетні. У його творах йдеться про призначення людини, кохання, милосердя, водночас Війон говорить про недосконалість людини.

Вíтмен Волт – американський поет, автор славнозвісної збірки “Листя трави”. Спираючись на досягнення романтичної та реалістичної традицій, Вітмен розробив засади нової лірики и увійшов в історію літератури як предтеча авангардистської поезії XX cт. Основні твори: збірка “Листя трави” (1855), поема “Коли бузок розцвів торік у моєму дворі” (1865), цикл віршів “Прощай, моя фантазіє”.

Волт Вітмен народився 31 травня 1.819 р. у селищі Вест Гіллз, що на Лонг Айленді біля Нью-Йорка, у родині фермера. Згодом родина Вітменів переїхала до Брукліна, де хлопчика віддали до школи. По закінченні школи (1830) Вітмен спочатку служив розсильним у адвокатській конторі, потім – у лікаря, працював у друкарні. До цього періоду належать перші спроби його пера – статті та вірші учнівського характеру. У 1841 р. перебрався до Нью-Йорка, де працював складачем, а також заробляв начерками, наслідувальними оповіданнями та злободенними статтями, того ж року написав роман, спрямований проти пияцтва, “Франклін Івенс, або Гіркий пияк”. Його призначають редактором газети Демократичної партії СІЛА “Бруклінський орел”. У 1848 р. Вітмен пережив містичне осяяння, після якого, повернувшись до рідного селища, присвятив себе поетичній творчості. У 1850 р. вийшли в світ кілька поезій, що відкрили читачам “нового” Вітмена. У друкарні своїх близьких друзів він самотужки друкує вісімсот примірників збірки поезій “Листя трави” (1855), до якої увійшло лише дванадцять віршів. Книжка, однак, зазнала гострої критики. Згодом поет випускає друге (1856) та третє (1860) видання збірки, постійно розширюючи н зміст. Останнє (1862) налічувало вже понад сто віршів.

Вітмен поїхав у Вашингтон до брата, якого було поранено під час Громадянської війни. Під впливом шпитальних вражень він залишився у Вашингтоні, де три роки добровільно доглядав поранених. Досвід роботи у лазареті відобразився у віршах, які також увійшли до збірки “Листя трави”. Після завершення війни працював чиновником у Міністерстві внутрішніх справ, звідки, однак, його звільнили 1865 р. як автора “скандальної” книжки. Деякий час по тому Вітмен працював клерком у Міністерстві фінансів. У 1873 р. поета розбив параліч, внаслідок чого він був змушений перебратися до містечка Кемден біля Нью-Йорка. Під час полегшення перебігу хвороби у 1879 р. Вітмен здійснив вояж Скелястими горами Колорадо та Канадою, протягом якого мав змогу милуватися величним видовищем Ніагарського водоспаду. У 1882 р. був завершений ще один розділ “Листя трави” – “Пам’ятні дні”. В. Вітмен помер 26 березня 1892 р.

Вольтéр (справжнє ім’я Франсуа Марі Аруе; 1694-1778) – французький письменник, філософ-просвітник, історик, поет, драматург (драми “Едип” – 1718; “Фанатизм, або Пророк Магомет” -1742; “Орлеанська діва” – 1735; філософські повісті “Мікромегас” – 1752; “Кандид, або Оптимізм” – 1759; “Простак” – 1767).

Франсуа Марі Аруе народився в родині паризького нотаріуса. Поетичне обдарування хлопця виявилося вже з п’яти років. Із десяти років, під час навчання в єзуїтському колежі, він старанно займався поетичними вправами, здійснював переклади творів античних авторів. За вимогою батька Франсуа вивчав право і згодом отримав посаду у французькому посольстві. З 1714 р. Вольтер виступає із сатиричними творами, які викликають невдоволення влади. Висміявши порядки у Французькій академії, він ледве врятувався від покарання завдяки заступництву маркіза де Комартена. Але 1817 р. Вольтер таки потрапляє на одинадцять місяців до Бастилії. Перебуваючи у в’язниці, він працює над епічною поемою “Едип”. Це був перший твір, виданий під псевдонімом Вольтер. Поема мала великий успіх, талант автора був визнаний. У своїх творах Вольтер не цурався дошкульних слів, ще нестриманішим він був із зарозумілими аристократами. Через одну із сутичок з таким собі Роганом Вольтеру довелось вирушити в заслання. Під час перебування у 1726-1729 рр. в Англії, батьківщині європейського Просвітництва, Вольтер багато працює, вивчає англійську мову, філософію, літературу, цікавиться досягненнями науки. Завдяки Вольтеру Франція ознайомилася із здобутками світової культури, прогресивними філософськими ідеями. У 1829 р. Вольтер повертається на батьківщину, багато працює, пише трагедії, комедії, праці з філософи та історії, трактат із математики. Вольтер обстоював національну самобутність французького театру. У 1745 р. його призначають на посаду придворного історика. Наступного року Вольтер стає членом Французької академії наук. Щодо його політичних поглядів, то він був глибоко переконаний у тому, що для соціальних перетворень не потрібні бунти, життя суспільства може змінити мудрий монарх, зразком якого для нього був пруський король-філософ Фрідріх II. Але побачене під час перебування в Пруссії розчарувало його. Зневірившись в ідеї мудрого короля, він покидає Пруссію й оселяється в своєму маєтку у Ферне, де проводить останні двадцять років свого життя. Сучасники називали його “фернейським мудрецем”. Вольтер вів величезну переписку, друком виходили його твори. Письменник іще за життя став символом епохи. Про себе він говорив: “У мене немає скіпетра, проте є перо”. Вольтер був просвітником Європи, її духовним наставником. Його художня творчість мала великий вплив на європейську та світову культуру. Власну програму він визначив завдяки філософії Френсіса Бекона (“Об’єкт пізнання – природа. Мета пізнання – влада над природою. Метод пізнання – спостереження і досвід”). Ця програма була покладена в основу творчості Вольтера. Найціннішими його літературними творами є його філософські повісті. Сам Вольтер не надавав їм серйозного значення, називав їх “дрібничками”. Незважаючи на таке зізнання, письменник багато працював над ними, про що свідчать його рукописи. Твори насичені фантазійними елементами, прості за композицією, мовою, стилем. В основі кожної повісті – певна філософська проблема, думка, з якою автор або погоджується, або ж спростовує її. Письменник змушує читача співпереживати, спонукає до роздумів.

Вóрдсворт Вíльям (1770-1850) – англійський поет-романтик. Найвідоміші його твори: “Провина і скорбота” (1794), “Ліричні балади” (1798), “Сонети, присвячені свободі” (1802-1816), “Біла лань” (1815), “Церковні сонети” (1822). Народився майбутній поет у родині юриста. Вищу освіту здобув у Кембриджському університеті. Історію свого життя та духовного становлення поет розкрив у своїй автобіографічній поемі “Прелюд” (1850), над якою працював майже протягом усього свого творчого життя. У його творчості знайшли відображення події Французької революції 1848 р., соціальні потрясіння, що відбувалися в Англії на початку XIX ст. Вордсворд висловлює співчуття до селян, оспівує патріархальний спосіб життя. Пізніше поет перегляне свої погляди на життя і політику, відмовиться від попередніх ідеалів, які здаватимуться йому надто революційними. За словами української дослідниці Соломії Пав личко, англійський поет Вордсворт “пройшов шлях від лібералізму до консерватизму і соціального песимізму”. У 1843 р. Вордсворт був удостоєний звання поета-лауреата. У своїй творчості поет оспівував красу природи, його цікавило повсякденне життя людини. Вордсворт прагнув бути “людиною, що говорить із людьми”, намагався бути зрозумілим для всіх, опановував просту мову, аби бути ближче до народу (“Рядки, написані ранньою весною…”, “Люсі”). З іншого боку його поезії притаманна філософічність. Поет прагнув осягнути сутність людського життя. У його поезіях знаходить відображення життя патріархального села. Вордсворт багато пише про принизливу бідність. Проте він не знає, як боротися з цим соціальним злом. З часом песимізм перемагає в ньому, і він займає позицію відстороненого спостерігача подій, що відбуваються навколо. Водночас Вордсворт пропагує ідею всепереможної сили “святого мистецтва”, яке здатне “дарувати благодать” кожній окремій людині і людству в цілому (сонет “До прекрасного”).

(1 votes, average: 5.00 out of 5)