Узагальнення за розділом – РЕАЛІЗМ ХІХ ст

Реалізм (латин. геаlis – “речовий, дійсний”) – напрям у літературі та мистецтві, що набув розвитку в 1830-1840-х рр. спочатку у Франції, а в ХІХ ст. поширився по всій Європі та Америці. Основоположним для реалізму став принцип відповідності мистецтва реальній дійсності, правдиве відтворення життя в його типових рисах. Ключовою в реалізмі була проблема взаємовпливу людини й середовища, а також впливу конкретної соціально-історичної ситуації на формування особистості.

Реалісти наблизили художню творчість до наукової діяльності, раціоналістично аналізували певні факти та проблеми реального (передовсім – сучасного їм) життя, занурювалися в закономірності його розвитку.

Для цього реалісти широко використовували наукові методи: спостереження, аналіз, узагальнення, систематизацію тощо. У їхніх творах зростає роль пізнавальної та виховної функцій мистецтва.

Найчастіше героєм літератури реалізму була “типова особистість у типових обставинах”, тобто люди конкретних, реальних, добре знайомих читачам професій: лихвар Гобсек, який дає гроші під заставу, чиновник Акакій Акакі – йович Башмачкін, який переписує папери, та ін.

Замість романтичного, чуттєвого-інтуїтивного світосприйняття в літературі реалізму на перше місце вийшла пізнавально-аналітична діяльність, а універсальним способом художнього узагальнення стала типізація дійсності.

Для реалізму основною стала проблема взаємин людини й середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) персонажів.

Формування особистості в творах реалістів зображується як суворо вмотивоване, адже реальне середовище “ліпить характер людини”, як скульптор ліпить із гіпсу чи глини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Узагальнення за розділом – РЕАЛІЗМ ХІХ ст