Ухвалення делегірованнних актів в Європейському союзі
Комісія наділяється правом самостійно приймати правові акти в строго обмежених сферах (ст. 45, ст. 106 Договору про функціонування ЄС). Спочатку держави-учасники робили спробу оскаржити правомірність законодавчих повноважень Комісії на підставі її статусу виконавчого органу. Ухвалення директиви, яка встановлює нові обов’язки, розглядалося як вихід Комісії за межі повноважень. Проаналізувавши текст Договору про ЄЕС, Суд ЄС не знайшов підстав для розмежування директив, прийнятих Радою, і директив, які адресуються Комісією державам-учасницям [72]. Комісія вкрай рідко реалізує своє право бути одноосібним законодавцем.
Відповідно до ст. 290 Договору про функціонування ЄС законодавчий акт може делегувати Комісії повноваження видавати незаконодательние акти загального дії, які змінюють або доповнюють окремі положення законодавчого акта, що не мають істотного значення. При цьому цілі, зміст, сфера дії та термін делегування повноважень повинні бути чітко визначені законодавчим актом, на підставі якого делегуються повноваження. Акт, прийнятий в результаті делегування повноважень, повинен містити в своїй назві прикметник “делегований”.
Законодавчі акти повинні чітко визначати умови делегування (можуть визначати роль Європарламенту та Ради ЄС в процесі делегування повноважень). В силу положень ст. 290 Договору про функціонування ЄС Європарламент або Рада ЄС можуть прийняти рішення про скасування делегування. При цьому делегований акт може вступити в силу, тільки якщо протягом строку, встановленого законодавчим актом, Європарламент і Рада ЄС не висловлять заперечень. Рішення про скасування делегування або заперечень щодо вступу законодавчого акту в силу приймаються більшістю голосів депутатів Європарламенту і кваліфікованою більшістю в Раді ЄС.
У ст. 291 Договору про функціонування ЄС визначено порядок прийняття актів, спрямованих на виконання юридично обов’язкових актів ЄС. Такі акти повинні містити в назві слово “виконавчий”. Зокрема, якщо необхідні однакові умови виконання юридично обов’язкових актів ЄС, такі акти можуть надавати Комісії або Раді повноваження по виконанню зазначених актів. У таких випадках Європарламент і Рада, приймаючи регламенти відповідно до звичайної законодавчої процедури, заздалегідь повинні встановлювати загальні принципи і правила, що стосуються механізму контролю реалізації Комісією повноважень щодо імплементації, здійснюваного державами-учасникам і (ст. 291 Договору про функціонування ЄС).
Разом з тим здійснення делегованих повноважень пов’язане з системою комітологіі (англ. Comitology) [73], яка передбачає систему контролю Комісії шляхом створення спеціалізованих комітетів з національних експертів [74]. Зазначена система вперше виникла при введенні спільної аграрної політики в 1962 році, її легальність і значимість визнані Судом ЄС [75]. У Лісабонському договорі відсутні норми, прямо передбачають систему комітологіі. Разом з тим зберігаються правові положення, що забезпечують її функціонування (ст. 291 Договору про функціонування ЄС). Система комітологіі дозволяє зменшити обсяг роботи Ради ЄС, зберігає механізм контролю Комісії Радою ЄС шляхом введення обов’язкових консультацій з відповідним виборним органом первинної до прийняття імплементує акту, а також надає державам-учасницям право безпосередньої участі в процесі імплементації актів Ради ЄС [76]. Недоліками “комітологіі” є, зокрема, складний характер з огляду на надмірне збільшення кількості комітетів і неоднозначних правил вибору певної процедури, відсутність доступного списку комітетів і контрольних повноважень Європарламенту стосовно комітетам. Подоланню зазначених недоліків сприяло прийняття Рішення Ради № 1999/468 / ЄС, що встановлює процедуру здійснення виконавчих повноважень, наданих Комісії, від 28 червня 1999 року, яке було змінено Рішенням Ради № 2006/512 / ЄС від 17 липня 2006 [77] Європарламент і Комісія підписали 3 червня 2008 р міжінституційної угоду про процедурах по виконанню зазначених рішень [78]. В результаті кількість процедур в комітетах спочатку зменшилася до трьох, був встановлений критерій для вибору конкретної процедури, розроблені правила здійснення процедури для комітетів, Європарламент наділявся правом на отримання інформації та здійснення контролю над прийняттям рішень. Згодом кількість процедур в комітетах збільшилася до чотирьох завдяки введенню процедури, в якій Європарламент має право вето. Використовувати право вето Європарламент може в таких випадках: прийняття акта виходить за рамки повноважень щодо імплементації, передбачених основним актом, правовий акт не відповідає меті або змістом основного документа або його прийняття не відповідає принципу пропорційності або принципу субсидіарності.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)