Утворення української мови в науковій концепції А. Ю. Кримського – Українська література – шкільна програма 12 класів

Проблема східнослов’янського глотогенезу належить до важливих і досить спірних. Утворення мов східних слов’ян, зокрема, української, можна вважати актуальною темою лінгвістичних досліджень А. Ю. Кримського. Наукова концепція вченого містить детальний опис давніх писемних пам’яток, в яких позначилися риси східнослов’янських мов, зокрема, української.

У сучасному мовознавстві немає спеціальних монографічних праць, присвячених питанню утворення української мови в науковій концепції А. Ю. Кримського. Оглядово погляди мовознавця на проблему східнослов’янського глотогенезу розглянуті в дослідженнях таких лінгвоісторіографів, як М. А. Жовтобрюх, В. М. Русанівський, В. А. Глущенко та ін.

Мету статті ми бачимо в розкритті поглядів А. Ю. Кримського на проблему утворення української мови. Відповідно до поставленої мети завданнями статті є: 1) вивчення основних положень концепції утворення та розвитку східнослов’янських мов у розробці А. Ю. Кримського; 2) аналіз тверджень дослідника у широкому контексті мовознавства ХІХ ст. – 20-30-х рр.

ХХ ст.; 3) оцінка поглядів ученого на поставлену проблему з позицій сучасної лінгвістичної думки.

За А. Ю. Кримським, усі слов’янські мови походять із спільнослов’янської прамови. Учений підтримав ідею спільноруської прамови, яка виділилася з спільнослов’янської мови. Зокрема, А. Ю. Кримський відзначав, що у початковий період історії східнослов’янських мов “могла бути одна спільноруська мова, не малоруська і не великоруська” [10, 26].

Теза про існування спільноруської прамови як мови, з якої походять усі інші “руські наріччя”, була вихідною для А. Ю. Кримського, як і для більшості лінгвістів XIX ст. – початку XX ст. (О. Х. Востокова, М. І. Надєждіна, М. О. Максимовича, О. О. Потебні, П. Г. Житецького, М. О. Колосова, О. О. Шахматова, О. І. Соболевського та ін.) [1, 7-8; 12, 263-276; 11, 399-402; 13, 128; 4, 271; 6, 266; 20, 1; 15, 1].

Як зазначає М. А. Жовтобрюх, А. Ю. Кримський ніколи, на відміну від деяких його сучасників (С. Й. Смаль-Стоцького, Є. К. Тимченка, В. М. Ганцова, К. Т. Німчинова, П. О. Бузука та ін.) [22, 493; 17, 40; 2, 254; 16, 96; 16, 82-83], не заперечував спільного давньоруського періоду в історії української мови, який він називав спільносхіднослов’янським [5, 36].

За словами В. Г. Русанівського, учений розподіляв період східнослов’янської мовної єдності на три етапи: 1) доба виникнення мови східних слов’ян (VI – IX ст.), що не засвідчена писемними пам’ятками; 2) доба спільноруської мовної єдності (X – XI ст.), до цієї доби належать зафіксовані в писемних пам’ятках діалектні відмінності; 3) доба активних дивергентних процесів на східнослов’янському мовному терені (XII – IV ст.), результатом яких було виділення трьох окремих східнослов’янських мов (XIV ст.) [14, 42]. З точки зору Ф. П. Філіна, така концепція походження східнослов’янських мов, якщо пересунути в ній початковий етап на VIII ст., в основному збігається з прийнятою в сучасному мовознавстві [18, 291].

Розглянемо погляди А. Ю. Кримського на проблему східнослов’янського глотогенезу, залучаючи конкретний історико-мовний матеріал.

За словами А. Ю. Кримського, у передісторичну добу (VI – IX ст.) мова всіх східних слов’ян була, безумовно, єдиною та відрізнялася від південнослов’янської та західнослов’янської мов такими рисами [8, 94-95]: повноголоссям; наявністю африкат дж та ч на місці спільнослов’янських сполучень tj, dj та kt, gt перед голосними переднього ряду; о на початку слова відповідно до старослов’янського jе [там же]. Наприкінці періоду своєї єдності у мові східних слов’ян відбулася деназалізація носових голосних [8, 95].

На зазначені А. Ю. Кримським “спільноруські” звукові явища вказували ще мовознавці “дошахматовського” періоду, зокрема О. Х. Востоков, М. О. Максимович, О. О. Потебня, П. Г. Житецький, О. І. Соболевський та ін. Однак проблему східнослов’янського глотогенезу “дошахматовські” дослідники розглядали значною мірою схематично, “мимохідь”, у зв’язку з вивченням історії фонетичної та (меншою мірою) морфологічної будови східнослов’янських мов.

Важливо відзначити, що саме О. О. Шахматов висунув загальну наукову теорію походження й розвитку східнослов’янських народів та їх мов, починаючи з давніх індоєвропейських предків і закінчуючи сучасністю.

У шахматовській концепції спільноруська прамова – це спільносхіднослов’янська мова раннього періоду, а давньоруська мова є спільносхіднослов’янською мовою пізнього (писемного) періоду [20, III; 21, 8]. Доречно зазначити: О. О. Шахматов, на відміну від А. Ю. Кримського, більш детально характеризує звуковий склад спільноруської мови [21, 20-21; 20, 108-160].

Нечіткість позиції А. Ю. Кримського виявляється у визначенні історичних меж існування доби східнослов’янської мовної єдності. Про закінчення цієї доби, як підкреслює вчений, “можна будувати самісінькі здогади” [8, 95].

А. Ю. Кримський погоджується з думкою О. О. Шахматова про те, що “розпад східнослов’янських племен та їх мови відноситься (у своєму поступовому ході) до VII та VIII століть; ймовірно, до IX ст. сходить (як завершення процесу) розпад єдиного “руського племені” на три “племінні групи”: південну, північну та східну” [8, 95]. Проте, стверджує А. Ю. Кримський, ще “не тільки в VII – VIII ст., а навіть у IX ст., коли варяги заснували на східнослов’янській території “руську” державу, єдність мови всіх східнослов’янських племен ще не було порушено нічим практично дуже великим” [8, 95]. Уже в цей час окремі говірки трьох східнослов’янських груп повинні були мати дуже характерні риси, але “будь-якого обопільного нерозуміння поміж ними в IX ст. ми припустити не сміємо. Адже під ті часи взагалі всі слов’яни, навіть цілком різних слов’янських груп, ще не відчували хоч трохи сильної несхожості між слов’янськими мовами” [8, 95].

Відмінності між говорами трьох східнослов’янських груп IX ст. “могли являти собою лише такі відмінності, які можуть бути між говорами однієї й тієї ж мови, коли вона розкидана на великому просторі”. Зокрема, визначення одного і того ж поняття різними словами на півночі та на півдні: такі слова, як “баня” (купол), “повонь” (водяний розлив) та ін. [8, 96].

Без сумніву, у дослідженнях А. Ю. Кримського східнослов’янський мовний терен не є монолітним: у ньому активно відбуваються важливі дивергентні процеси, які зрештою спричинилися до виникнення трьох східнослов’янських мов. А. Ю. Кримський розглядає процес формування української мови починаючи з XI ст., оскільки даний період проілюстрований фактами з давніх писемних пам’яток (пріоритетного джерела вивчення історії мови для А. Ю. Кримського. – К. Т.).

За словами А. Ю. Кримського, “південноруська” (протоукраїнська. – К. Т.) мова XI ст. ще не мала своєї визначальної ознаки, а саме: “вимови “біб”, “кінь”, “твій” (замість “бобь”, “конь”, “твой”) [8, 108]. Як підкреслює вчений, ця риса суттєво відрізняє “малоруську” мову не тільки від “великоруської” та білоруської, але й від усіх слов’янських мов [8, 108]. Далі А. Ю. Кримський зазначає: “Деякі зародки цієї риси могли злегка позначитися може й раніш од XI віку”; тільки ця ознака й декілька інших звукових явищ, які є типовими для “малоруської” мови, “ведуть свій початок, власне кажучи з XII віку”, тобто з того часу, як “цілком виразно позначився надзвичайно важливий звуковий факт: занепад редукованих ъ, ь” [8, 108].

Важливим є твердження вченого про різну “швидкість” (різний час. – К. Т.) занепаду редукованих. Зокрема, у “південнорусів” цей процес відбувався “повільніше”, а у білорусів і “великорусів” – швидче й рішуче [8, 108].

Відомо, що представники Харківської лінгвістичної школи (О. О. Потебня, М. О. Колосов, П. Г. Житецький) інтерпретували це фонетичне явище як тривалий процес. Щодо тривалості процесів зникнення слабких редукованих і переходу сильних редукованих у голосні повного творення, то її О. О. Потебня, М. О. Колосов, П. Г. Житецький осмислювали по-різному [13, 14; 6, 7; 4, 51, 66, 67, 263].

Учені Харківської лінгвістичної школи надавали великої ваги процесу занепаду редукованих голосних і пов’язували з ним ряд явищ, які відбувалися у консонантизмі й вокалізмі східнослов’янських мов. Так, О. О. Потебня розробляв положення про те, що подовженню та подальшій дифтонгізації о, е в нових закритих складах в українській мові передував занепад редукованих ъ, ь [13, 12, 35-364]. На думку М. О. Колосова, перехід ĕ > і виник раніше тих змін в українському вокалізмі, які пов’язані з якістю складу або з наголосом. Це стосується, зокрема, якісних змін о, е в нових закритих складах [6, 29].

Відомо, що О. О. Шахматов був грунтовно ознайомлений з працями О. О. Потебні. Більше того, О. О. Шахматов підтримав положення О. О. Потебні про різночасність занепаду редукованих на східнослов’янському терені [19, 36]. Аналізуючи дане фонетичне явище, О. О. Шахматов писав: “У царині звуків не можна назвати жодного такого явища, спільного всім руським наріччям, піднаріччям, говорам, яке не сягало б епохи доісторичної. Винятком є занепад глухих ъ і ь і заміна їх у певному положенні через о і е” [20, V2].

Суттєвими наслідками занепаду редукованих ъ, ь у “південноруській” мові, які містять давні писемні пам’ятки XI – XIV ст. ст., А. Ю. Кримський вважає: а) появу “замінної довготи” (шêсть > шіесть > шість); б) подовження приголосних перед j (життя); в) перехід лъ (ъл) > ов (влъкъ > вовк).

З досліджень А. Ю. Кримського випливає, що в XIV ст. українська мова “дообразувалась геть до краю; малоруська мова XIV віку в тих своїх говірках, котрі тоді встигли розвитися найбільше, – це вже й є сьогочасна українська мова” [8, 112]. Білоруська та великоруська мови, на думку А. Ю. Кримського, також сформувалися в XIV ст., і в період XV – XVII ст. відмінність між усіма східнослов’янськими мовами посилилася. Хоча спільне життя в литовсько-руській державі наблизило “малоруську” й білоруську мови, через що Ф. Міклошич та О. Огоновський вважали останню паростю “малоруської” мови, “тоді як фактично білоруська мова значно ближче підходить до акаючої великоруської мови” [8, 112].

Безперечно, давні писемні пам’ятки є пріоритетним джерелом дослідження для А. Ю. Кримського. Проте ми не повинні ігнорувати той факт, що вчений був одним із засновників історичної діалектології. Наприклад, А. Ю. Кримський досліджує ті діалектні особливості давньоруської мови, які лягли в основу трьох сучасних східнослов’янських мов. Так, староруський період мовознавець розглядає як добу активного вироблення місцевих північне-, середньо – і південноруських діалектних ознак, що в сукупності давали можливість виділити проторосійський, протобілоруський і протоукраїнський мовні типи [7, 193-195].

Згідно з концепцією А. Ю. Кримського, “еру самостійності й викристалізування трьох руських мов, мабуть, краще буде визначати трохи ширше (ніж у О. О. Шахматова. – К. Т.): не просто XIII ст., ба XII – XIV ст. ст.” [7, 195]. Отже, за А. Ю. Кримським, схема утворення “руських наріч” має такий вигляд:

Спільноруська прамова

Малоруське наріччя

Середньоруське

Наріччя

Північноруське

Наріччя

Піденноруське

Наріччя

Білоруське

Наріччя

Великоруське наріччя

Рис. 1

Згодом А. Ю. Кримський висловив думку про те, що “політичне роз’єднання

В XII – XIV ст. земель південнозахідної та північносхідної Русі допомогло остаточному розформуванню мови східного слов’янства на такі групи: малоруську, білоруську з акаючою великоруською та окаючу північноруську” [7, 196]. За А. Ю. Кримським, у період XIII – XIV ст. “ми вже не сміємо казати тільки про три діалектні руські групи (південну, середню та північну), а повинні говорити про чотири: малоруську, білоруську, південновеликоруську та північновеликоруську” [7, 199-200]. Отже, учений говорить про переформування “руських” наріч, проте не вказує, яким чином воно відбувалося. На цьому, практично, і завершується опис А. Ю. Кримським процесу формування української мови. Можна додати тільки те, що, на думку вченого, “документи XV ст., а тим паче XVI ст., можуть мати для історії малоруської мови XII – XIV ст. ст. самісіньку підсібну вагу. Вони тільки наочніш і вимовніш ілюструють те становище нашої мови, до якого вона вже встигла прийти протягом XII – XIV ст., переважно в результаті занепаду глухих звуків” [7, 208].

Однак загальновідомо, що А. Ю. Кримський зафіксував не одне мовне явище, яке розвинулося в українській мові в XV – XVI ст. До таких явищ належить, зокрема, дієслівна форма наказового способу 2 ос. мн. на приголосний (без кінцевого є), ствердіння приголосних перед є на Східній Україні та ін. [9, 198].

Отже, у контексті мовознавчої науки XIX ст. – початку XX ст. погляди А. Ю. Кримського на проблему утворення східнослов’янських мов, зокрема, української мови, доцільно розглядати як традиційні. Адже у працях А. Ю. Кримського, як і більшості українських і російських компаративістів 20-х – 60-х рр. XIX ст. (О. Х. Востокова, М. І. Надєждіна, М. О. Максимовича та ін.), перевагу було віддано дивергентному поясненню мовних інновацій.

А. Ю. Кримський розглядає проблему східнослов’янського глотогенезу шляхом звернення до дивергентної теорії “родовідного дерева”, не відкидає спільнослов’янську й “спільноруську” прамови. Відомим є факт, що вчені Харківської лінгвістичної школи, зокрема О. О. Потебня, П. Г. Житецький, М. О. Колосов, досліджували історію східнослов’янських мов у дусі моделі “родовідного дерева”. На думку В. А. Глущенка, можна відзначити певну прямолінійність учених Харківської лінгвістичної школи у користуванні моделлю “родовідного дерева” [3, 53-54].

Традиційно (у дусі дивергентної теорії “родовідного дерева”) реконструювали найдавніші етапи розвитку мов учені Московської лінгвістичної школи. Виникнення теорії дивергентно-конвергентного розвитку мови пов’язане з ім’ям П. Ф. Фортунатова. О. О. Шахматов використовує твердження цієї теорії в практичних дослідженнях, при цьому конвергентні процеси моделюються для відносно пізніх періодів розвитку мов.

Як дивергентні А. Ю. Кримським було інтерпретовано, зокрема, такі історико-фонетичні процеси, як асиміляція о з у та а, ствердіння р в українській мові та ін. У морфології ученим представлено такі дивергентні процеси, як чергування г / з, к / ц, х / с й наявність флексії – і у формах іменників давального, місцевого відмінків однини, збереження кличної форми іменників в українській мові та ряд інших.

Традиційність концепції утворення східнослов’янських мов у розробці А. Ю. Кримського базується також на визначенні дослідником часу виникнення самостійних східнослов’янських мов (XII – XV ст.). Так, виникнення істотних відмінностей між слов’янськими “діалектами” О. Х. Востоков і П. Г. Житецький датували XII – XIII ст. Період XIII – XV ст., в інтерпретації О. О. Шахматова, є часом утворення східнослов’янських мов. Хоча, згідно з концепцією О. О. Потебні, українська мова існувала вже за часів Київської Русі (IX – Х ст.).

Таким чином, проблему східнослов’янського глотогенезу А. Ю. Кримський розглядає значною мірою схематично, у зв’язку з вивченням історії фонетичної та морфологічної будови східнослов’янських мов, насамперед української мови.

Важливим видається той факт, що А. Ю. Кримський не дає точного визначення меж існування спільного східнослов’янського, чи давньоруського, періоду у розвитку української мови.

З досліджень ученого випливає, що в цьому питанні А. Ю. Кримський не мав сталого погляду. У ранніх працях А. Ю. Кримського, присвячених українській мові, розпад спільносхіднослов’янської мовної єдності датується часом після XII ст. Так, характеризуючи Ізборники Святослава 1073 і 1076 рр., А. Ю. Кримський зазначає: “обидва вони відносяться до того періоду, коли руська мова, власне, ще не розпалася на наріччя великоруське малоруське” [10, 68]. За словами мовознавця, “доводиться погодитись із зауваженнями О. О. Шахматова, що в XI ст. і XII ст. не можна ще говорити про повне відособлення великоруського наріччя, бо найістотніших рис малоруського наріччя (ô, ê) тоді ще не було” [10, 68].

Проте наукові праці А. Ю. Кримського містять факти, які можна трактувати як обгрунтування самостійного життя української і російської мов ще в Х – XI ст. А. Ю. Кримський говорить, наприклад, про “наших малоруських предків XI ст.” [9, 92], а в окремих працях викладає історію української літературної мови від XI ст. [8, 97]. Отже, в інтерпретації А. Ю. Кримського українська мова в XI ст. була “цілком уже відокремлена”. Зокрема, учений стверджує, що “мова Наддніпрянщини та Червоної Русі XI ст. – це цілком рельєфна, певно означена, ярко-індивідуальна одиниця” [8, 107]. За словами А. Ю. Кримського, ця мова мала здебільшого всі сучасні “малоруські” особливості [8, 107].

Нечіткістю в датуванні виникнення східнослов’янських мов пояснюється той факт, що окремі фонетичні процеси, спільні для всіх східнослов’янських діалектів, розглядаються ізольовано, як властиві лише українській мові (перехід е > о тощо). А. Ю. Кримський не завжди чітко відокремлював спільносхіднослов’янські звукові явища від власне українських, не завжди брав до уваги ту вихідну основу, на якій формувався український вокалізм і консонантизм.

Однак окремі недоліки досліджень А. Ю. Кримського, пов’язані з хронологізацією й розкриттям процесу утворення української мови, не зменшують значення праць мовознавця для компаративістики.

Свою актуальність для сучасного мовознавства зберігають як концептуальні положення, висунуті А. Ю. Кримським при дослідженні даної проблеми, так і спостереження вченого над конкретними мовними явищами.

ЛІТЕРАТУРА

Востоков А. Х. Рассуждение о славянском языке, служащее введением к грамматике сего языка, составляемой по древнейшим оного письменным памятникам // Востоков А. Х. Филологические наблюдения / Издал. по поручению 2-го отделения Академии наук, И. Срезневский. – СПб., 1865. – С.1-27.

Ганцов В. М. [Рец.:] П. О. Бузук. Коротка історія української мови. Вступ і звучня. Видання етнолого-діалектичної секції Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. Одеса. 1924, ст. 60, 80 // Записки історико-філологічного відділу Української Академії наук. – 1925. – Кн. V. – С.252-267.

Глущенко В. А. Принципи порівняльно-історичного дослідження в українському і російському мовознавстві (70-і рр. ХІХ ст. – 20-і рр. ХХ ст.) / НАН України, Ін-т мовознавства ім О. О. Потебні; Відп. ред. О. Б. Ткаченко. – Донецьк, 1998. – 222 c.

Житецкий П. И. Очерк звуковой истории малорусского наречия. – К., 1876. – IV, 376 с.

Жовтобрюх М. А. Питання історичної фонетики української мови в науковій спадщині А. Ю. Кримського // А. Ю. Кримський – україніст і орієнталіст (Матеріали ювілейної сесії до 100-річчя з дня народження) / Відп. ред. І. К. Білодід. – К.: Наук. думка, 1974. – С.26-40.

Колосов М. А. Обзор звуковых и формальных особенностей народного русского языка. – Варшава, 1878. – X, 270 с.

Кримський А. Ю. Історія yкpaїнскoї мови [Машинопис. 1940]. – Інститут рукопису Національної б-ки України ім. В. І. Вернадського, ф.1, од. зб.22430, арк.1-387.

Кримський А. Ю. Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася // Шахматов О. О., Кримський А. Ю. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників письменської староукраїнщини ХI – XVIII вв. – К., 1924. – С.87-128.

Крымский А. Е. Украинская грамматика для учеников высших классов гимназий и семинарий Приднепровья. – М., 1907. – Т.1. Вып.1. – С.1-2, 16-200, 217-272; М., 1908. – Т.1. Вып.2 и 6. – С.201-210ν, 369-429, 454-545.

Крымский А. Е. Филология и погодинская гипотеза // Кримський А. Ю. Твори: В 5-ти т.- К.: Наук. думка, 1973. – Т.3. – С.23-117.

Максимович М. А. Начатки русской филологии: Об отношении русской речи к западнославянской // Максимович М. А. Собрание сочинений. – К., 1880. – Т.3. – С.25-155.

Надеждин Н. И. Великая Россия // Энциклопедический лексикон. – СПб., 1837. – С.263-276.

Потебня А. А. Заметки о малорусском наречии. – Воронеж, 1871. – 134 с.

Русанівський В. М. Питання історичної граматики в працях А. Ю. Кримського // А. Ю. Кримський – україніст і орієнталіст (Матеріали ювілейної сесії до 100-річчя з дня народження) / Відп. ред. І. К. Білодід. – К.: Наук. думка, 1974. – С.40-49.

(2 votes, average: 5.00 out of 5)